Тренування аеробної системи

У лабораторних умовах учені можуть виміряти аеробні можливості зразка м'яза, отриманого за допомогою пункційної біопсії. Якщо його подрібнити у розчині, що містить інші життєво необхідні компоненти, то мітохондрії почнуть використовувати кисень та утворювати АТФ. Таким чином можна визначити максимальну швидкість використання м'язовими мітохондріями кисню для утворення АТФ. Цей метод, як бачимо, дозволяє виміряти максимальний дихальний об'єм м'яза, або Q о ₂. По суті, Q о₂ є показником максимального споживання кисню м'язом (на відміну від МСК, котрий є показником максимального споживання кисню організмом).

Обсяг тренувальних навантажень

Адаптаційні реакції на тренувальний процес досягаються при виконанні оптимального обсягу роботи на кожному тренувальному занятті протягом пев­ного періоду часу. Безсумнівно, оптимальний обсяг фізичних навантажень буде визначатися індивідуальними можливостями кожного спортсмена, разом з тим, як показують результати спостережень за бігунами на довгі дистанції, середній оптимальний обсяг навантажень відповідає енерговитратам порядку 5000-6000 ккал на тиждень (близько 715-860 ккал на день). Це відповідає пробіганню дистанції 80-95 км на тиждень. Для плавців середній оптимальний обсяг навантажень становитиме 4000-6000 м на день. Цілком очевидно, що ці значення відображають усього лише оцінку величини стимулу, необхідного для тренування м'язів. Деякі спортсмени можуть значно підвищити свої аеробні можливості, виконуючи менший обсяг роботи, іншим для цього, можливо, доведеться ще збільшити тренувальні навантаження.

Ступінь підвищення аеробних можливостей частково залежить від кількості калорій, що витрачаються на кожному тренувальному занятті, а також від обсягу роботи, виконуваної протягом кількох тижнів. Багато спортсменів і тренерів вважають у цьому зв'язку, що підвищення аеробної витривалості є прямо пропорційним обсягу тренувань. Однак якби обсяг тренувальних навантажень був найважливішим чинником, котрий зумовлює адаптаційні реакції м'язової системи, то ті спортсмени, які витрачали б найбільше енергії під час тренувальних занять, мали б найвищий показник МСК. Однак це не так.

Підвищення аеробних можливостей в результаті тренування, спрямованого на розвиток витривалості має свої межі. Спортсмени, які поступово збільшують фізичні навантаження, насамкінець досягають межі аеробних можливостей, коли подальше збільшення обсягу навантаження не приводить до підвищення витривалості або МСК. Це ілюструє приклад на якому показано зміни МСК у двох бігунів на довгі дистанції перед та після різних за обсягом тренувальних занять. На початку тренувального процесу (40 км на тиждень) МСК збільшувалося значно. Збільшення МСК тривало доти, доки спортсмени не довели обсяг навантаження до 80 км на тиждень. Подальше збільшення обсягу навантаження не призвело до підвищення рівня витривалості. Протягом 1 міс спортсмени довели обсяг тренувальних навантажень до 350 км на тиждень, однак рівень витривалості не підви­щився.

Деякі спортсмени збільшують обсяг навантаження за рахунок проведення двох тренувальних занять на день. Однак якщо під час першого тренувального заняття спортсмен витратив енергію, що дорівнює 1000 ккал, то проведення другого тренувального заняття не принесе йому ніякої користі.