10.4. Регіональні науково-промислові комплекси

Ця форма взаємодії науки і виробництва набула найбільшого розвитку в США, де створено десятки таких науково-промисло­вих комплексів. Вони охоплюють промислові та науково-дослідні парки, окремі наукові центри, корпорації, підприємства ризикового бізнесу, які зв’язані між собою не тільки спільною науково-дослідною розробкою, випробуванням і виробництвом інноваційної продукції, а й територіально (регіонально). Це сприяє розвитку економіки певних географічних районів країни, зростанню зайнятості населення, підвищенню його кваліфікації, ефективності інвестицій. Прикладом може бути науково-промисловий комплекс штата Массачусетс, де розміщено 780 промислових, 100 університетських, 20 державних лабораторій, які щорічно вико­нують досліджень і розробок на суму, що перевищує 1 млрд дол. [30, 56, 78]. Багато наукових відкриттів, які зроблені в Гарвардському, Массачусетському та інших наукових центрах, технопарках, знаходять швидке використання та упровадження у виробництво. Створені в науково-промислових комплексах інновації сприяють переміщенню ресурсів у сферу більш високої продуктивності та прибутку, розвитку наукоємних галузей виробництва. Саме в наукоємних галузях зосереджений високодохідний (венчурний) капітал. Тільки у сфері біотехнології кількість наукоємних компаній зросла з 200 у 1975 р. майже до 1200 у 1996 р., тобто в 6 разів. Наукоємні компанії випереджують всі інші і за зростанням обсягів виробництва: за період з 1980 по 1995 р. темпи зростання виробництва становили тут більше 6 % порівняно з 2,4 % в інших галузях обробної промисловості.

США випереджають інші країни за масштабами експорту наукоємної продукції. Так, частка наукоємних галузей у загальному обсязі продукції обробної промисловості становила в 1996 р. 16 %. Аналогічний показник у Японії дорівнював 14 %, у Німеччині — 9 %. Лідирують США і у світовому виробництві з основних наукоємних галузей. Наприклад, у світовому авіакосмічному виробництві на частку США припадає 55 % обсягу продажу (Японії — 2 %, Німеччини — 3 %, Китаю — 12 %), у виробництві медикаментів і біопрепаратів — 30 % (Японії — 19 %, Німеччини — 9 %, Китаю — 2 %); у виробництві комп’ютерного обладнання — 34 % (Японії — 27 %, Німеччини — 4 %, Китаю — 1 %). Лише у виробництві обладнання засобів зв’язку Японія на один відсоток випереджує США — відповідні показники 26 і 25 %¹. США лідирують у створенні лазерної технології і в точному спеціальному приладобудівництві, у виготовленні систем автоматизованого проектування й управління виробництвом продукції та у багато іншому. Сенс створення регіональних науково-промислових комплексів полягає в тому, щоб постійно забезпечувати країні лідируючі позиції у світі з точки зору інновацій, зробити США своєрідним науково-дослідним полігоном і дослідним (стартовим) виробником, використовуючи при цьому головну перевагу — науковий потенціал, аналогів якому немає поки що у світі.

У країнах ЄЕС спостерігається досить значна концентрація НДДКР у територіальному (регіональному) плані. Практично в усіх великих європейських державах існують регіони, на які припадає близько 20 % обсягів досліджень і розробок. Наприклад, у Німеччині таким регіонами є Мюнхен, Штуттгарт, Рейнсько-Рурській регіон; у Франції — райони Париж-Іль-де Франс і Гренобль; в Англії — Південно-Східна Англія; у Нідерландах — район між Амстердамом і Роттердамом; в Італії — Міланський і Туринський регіони².