4. Ресурси еіс. Планування в середовищі інформаційної системи.
Протягом всієї попередньої XX ст. історії розвитку людської цивілізації основним предметом праці залишалися матеріальні об'єкти. Діяльність за межами матеріального виробництва та обслуговування, як правило відносився до категорії непродуктивних витрат. Економічна могутність держави вимірювалася його матеріальними ресурсами. В даний час йде боротьба за контроль над найбільш відомими з усіх, відомих до теперішнього часу ресурсів-національні інформаційні ресурси.
Термін інформаційні ресурси став широко використовуватися в науковій літературі після публікації відомої монографії Г. Р. Громова Національні інформації ресурси: проблеми промислової експлуатації. Зараз він ще не має однозначного тлумачення, незважаючи на те що це поняття є одним з ключових в проблемі інформатизації суспільства. Активними інформаційними ресурсами є та частина національних ресурсів, яку становить інформація доступна для автоматизованого пошуку, зберігання та обробки. Є підстави припускати, що ставлення об'ємоактивних інформаційних ресурсів до загального обсягу національних інформаційних ресурсів стає одним з істотних економічних показників характеризують ефективність використання цих найважливіших інформаційних ресурсів: Відповідно до протяжністю в часі завдань управління розрізняють стратегічний інформаційний менеджмент (СІМ) та оперативний інформаційний менеджмент (ОІМ). Причому між цими рівнями існують відносини підпорядкованості, тобто цілі, що визначаються на стратегічному рівні, реалізуються на оперативному. При цьому глобальна стратегічна мета ІМ в інформаційних системах повинна полягати в забезпеченні можливо більшого внеску ІС в цілі підприємства по основній діяльності через використання інформаційних технологій; відповідно з цією метою виникають специфічні завдання і для організації власне інформаційного менеджменту. Поняття «стратегічний» щодо ІМ передбачає, з одного боку, планомірне визначення довгострокових - на термін 3-5 років - цілей в усіх напрямках, а з іншого - вибір шляху досягнення поставленої мети і визначення набору завдань, вирішення яких веде до мети. Такі завдання вирішуються на рівні вищого керівництва організації. Вибрані рішення довгострокових завдань утворюють набори вихідних даних (завдання) для оперативного, тобто найбільш короткострокового, рівня.
Завдання оперативного інформаційного менеджменту орієнтуються на відповідні стратегічні завдання і цілі. На відміну від довгострокової стратегічної постановки задачі ОІМ плануються й існують на середньому або на короткому інтервалі (у сфері обробки інформації - це період часу до одного року); ці завдання найчастіше відчуваються і вирішуються на рівні керівництва службою обробки інформації організації.
Планування - головна задача ІМ на стратегічному рівні. Саме на рівні стратегічного інформаційного маркетингу виникає і повинна задовольнятися підвищена потреба в плануванні. Вона обумовлена як необхідністю своєчасного усунення можливих перешкод, так і потребою виявлення максимальних шансів для підприємства, що створюються ІС та ІТ. Роздуми з приводу необхідності планування роботи інформаційної системи починаються вже при пошуку відповіді на питання, яку власне роль відіграє ІС на підприємстві.
Приймається, що інформаційна система має велике значення для підприємства, коли на її основі вирішуються завдання конкуренції на ринку, а також коли інформаційна інтенсивність технологічного процесу основної діяльності підприємства і підтримання продуктивності цього процесу висока. Це має місце, наприклад, для банків, бірж і страхових товариств, ряду державних установ та ін..
Іншим важливим напрямом планування є визначення плану інвестицій в ІС. У минулому такий план складався (і в цьому ще часто складається) значною мірою випадково: наприклад, за накопичилася незадоволеним запитам користувачів або шляхом аналізу заявок на заміну або створення частин системи, які потребують інвестицій, а також з урахуванням фінансування зростаючого обсягу обслуговування.
Однак у стратегічному плані можуть бути цілеспрямовано виявлено пріоритетні напрямки при формуванні плану інвестицій. Тут потрібно, щоб у розпорядженні адміністрації були загальний вигляд і характер наявних на підприємстві інформаційних робіт. Цей загальний вигляд структури ІС виводиться з аналізу протікають на підприємстві процесів.
Шляхом взаємного зважування значень процесів знаходять або визначають порядок виділення інвестицій для відповідних елементів ІС. Наприклад, випуск основних виробів для серійного виробництва має найбільше значення, далі для включення в план інвестицій можуть розглядатися елементи ІС, орієнтовані на забезпечення конкуренції і на внутрішню раціоналізацію підприємства. Потім аналізується виникає при цьому ризик. Цей специфічний підхід до організації планування ІС на підприємстві доцільно доповнити загальними завданнями планування і контролю. До кола цих завдань належить облік зв'язків з іншими об'єктами на підприємстві. При плануванні зв'язків ІС з іншими об'єктами підприємства особливе значення надається зв'язках із системою планування самого підприємства. Існує твердження, що планування ІВ може здійснюватися взагалі тільки у зв'язку з цією системою. Однак на деяких підприємствах (зокрема, знову створюваних і малих) сформованої системи виробничого планування взагалі не існує, так що на такому підприємстві план застосування інформаційної системи погоджувати просто ні з чим. Однак якщо передбачати планування використання ІС, то можна добитися вдосконалення виробничого планування на підприємстві та діяльності підприємства в цілому. Відповідно до цього на стратегічному рівні слід визначити стиль, напрями і ступінь інтенсифікації системи планування і контролю. Це важливо саме на даному етапі, оскільки досить часто виявляється, що зміни не справлять необхідного ефекту через занадто тісних обмежень, накладених плануванням і контролем. Допомога у відповідному аналізі можуть надати відомі апробовані моделі розвитку ІС на підприємстві. Зокрема, в моделі Р, Л. Нолана (RL Nolan) визначено шість типових ступенів розвитку: ініціювання, поширення, управління, інтеграція. орієнтування даних, завершення або зрілість на яких ІС застосовуються з різною інтенсивністю. Зіставлення з еталонною моделлю робить цілком очевидними пріоритети рівнів планування і контролю як для фахівців з обробки інформації, так і для користувачів. Кожне підприємство може поступово знайти свою модель і визначити свою позицію при розробці для себе системи планування застосування ІС.
З стратегічного плану інвестицій в ІС має формуватися і відповідними засобами здійснюватися річне планування. Внаслідок рішення цього завдання спостерігається, як правило, значне загальне підвищення потреб у плануванні, узгодженнях і контролі. На рівні оперативного інформаційного менеджменту реалізація стратегічних планів може контролюватися, наприклад, за допомогою системи повідомлень (доповідей) встановленої форми.