Тема 2. Теоретичні аспекти культури. План

1.Поняття «культура», та його багатозначність. Структура культури.

2.Філософські концепції культури.

Термін “культура” походить від латинських слів “colo”, ”cultio”, що означає обробіток, “colore” – обробляти, вирощувати, а пізніше – поклонятися та вшановувати богів чи предків.

В наш час культура – це складний суспільний феномен, що відіграє величезну роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя як окремої особи, так й усього суспільства, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Культура впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подальшу долю людини, ціль її життя.

У значенні “культури” часто вживається поняття цивілізація.

Поняття “цивілізація” ( лат. civilis – громадянський, державний) подекуди вживається як синонім культури, у вузькому смислі – матеріальної культури. У даному випадку – це рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури (антична цивілізація, християнська цивілізація, сучасна цивілізація).

Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовно-культурних здобутків призводять до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класової диференціації суспільства, утворенню держави, появі міст як окремих суспільних організмів, будівництву монументальних споруд.

Цивілізація й культура також становлять два різні засоби реалізації творчих сил людини. Якщо в культурі усе матеріальне й практичне слугує духовному, то в рамках цивілізації дух слугує матеріальному і практичному. Цивілізація характеризується засобом і рівнем оволодіння силами природи, а культура виникає у результаті оволодіння людиною своєї власної природи. Відтворення робочої сили, збільшення вільного часу – це ознака цивілізації, а відтворення особистих структур людини шляхом виховання й навчання – ознака культури, її традицій, норм і цінностей.

Культура – це фактор, що організовує всі рівні життя людей. Види культури взаємопов’язані, але неоднорідні:

світова культура – це синтез кращих досягнень всіх національних культур народів, що населяють нашу планету.

національна культура – вища форма розвитку етнічної культури, яка характеризується не лише наявністю своєрідної культурної системи на основі соціальної солідарності і досвіду спільного мешкання на певній території, але також наявністю високого професійного рівня культури і світового значення (здатність внести свій вклад до світової цивілізації). На відміну від культурного ареалу національна культура завжди пов'язана з визначеним носієм-народом (в рамках одного культурного ареалу можуть існувати декілька народів). Культурна динаміка розглядає поширення культури в часі, в її періодизації, внутрішні системні зміни, моделі взаємодії культур. Вона включає зміни усередині культури і у взаємодії різних культур, для яких характерна цілісність, наявність впорядкованих тенденцій, а також направлений характер. Усередині національних культур виділяється субкультура як культури окремих демографічних або соціальних шарів і груп, відмінності їх способу життя, мислення і поведінки (молодіжна субкультура, субкультура злочинного світу, релігійної секти і ін.). До вивчення і оцінки культури того або іншого народу слід підходити комплексно, вивчаючи матеріальну культуру, народні ремесла, історичні події, обряди і вірування, усну народну творчість, початок писемності, літературу, освіту, архітектуру, образотворче мистецтво, музику, мистецтво театру, кіно і телебачення, видавничу справу.

Народна культура створюється анонімними творцями, що не мають професійної підготовки. Народну культуру називають також любительською (але не по рівню, а за походженням), або колективною. По характеру свого виконання елементи народної культури можуть бути індивідуальними (виклад легенди), груповими (виконання пісні, танцю), масовими) створюється у глибинах народного духу, у повсякденній трудовій діяльності народних мас на основі багатого життєвого досвіду, накопиченого століттями;

професійна культура включає сукупність спеціальних теоретичних знань і практичних умінь, пов'язаних з конкретним видом праці. Міра володіння професійною культурою виражається в кваліфікації і кваліфікаційному розряді. Необхідно розрізняти формальну кваліфікацію, яка упевняється сертифікатом (дипломом, атестатом, посвідченням) про закінчення певної учбової установи і має на увазі систему необхідних для даної професії теоретичних знань, та реальну кваліфікацію, що отримується після декількох років роботи в даної області, включає сукупність практичних навиків і умінь, тобто професійний досвід.

елітарна, або висока, культура створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Як правило, елітарна культура випереджає рівень сприйняття її середньо освіченою людиною.

масова культура не виражає вишуканих смаків аристократії або духовних пошуків народу. Найбільший розмах її починається з середини XX ст., коли засоби масової інформації проникли в більшість країн. Механізм поширення масової культури безпосередньо пов'язаний з ринком. Її продукція призначена для вживання масами. Це мистецтво для кожного, і воно зобов'язане враховувати його смаки і запити. Кожен, хто платить, може замовити свою «музику». Масова культура може бути інтернаціональною і національною. Як правило, вона володіє меншою художньою цінністю, ніж елітарна або народна. Але на відміну від елітарної масова культура володіє більшою аудиторією, а порівняно з народною — вона завжди авторська. Вона покликана задовольняти миттєві запити людей, реагує на будь-яку нову подію і прагне її відобразити. Серійний характер її продукції володіє рядом специфічних ознак:

• примітивізацією стосунків між людьми;

• розважальністю, забавністю, сентиментальністю;

• натуралістичним смакуванням насильства і сексу;

• культом успіху, культом сильної особи, культом речей;

• культом посередності, умовністю примітивної символіки.

Представлені специфічні ознаки обумовлені тим, що масова культура базується на архетипах. (От грец. Arche – початок і typos – образ; у аналітичній психології К.Юнга несвідома форма сприйняття фундаментальних структур буденного життя: любові, насильства, щастя, праці і так далі). До таких архетипів відноситься несвідомий інтерес всіх людей до еротики і насильства. І цей інтерес — основа успіхів масової культури, її творів. Проте зразки масової культури швидко втрачають свою актуальність, виходять з моди. З творами народної і елітарної культури такого не відбувається.

побутова культура характеризується особливостями народів, що тривалий час проживають на певній території.

політична культура – важливий фактор суспільства, що формується відповідно до реальних соціально-економічних відносин, які сформувалися у різних народів у різні часи.

правова культура – формується на базі перших двох, чим вищий рівень суспільства, тим вищий рівень правових відносин, але нині, з ускладненням соціально-економічних умов і державних структур дедалі важче стає впорядковувати правові відносини, які часто суперечать нормам побутової та етнічної культури і служать не людині, а потребам партій і великого капіталу, хоча подаються як загальнолюдські чи загальнонаціональні.

художньо-творча культура уособлює багатоаспектність і багатовимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Якщо народна творчість не передбачає опанування певним видом діяльності на рівні професії, то для професійно-мистецької роботи потрібно пройти серйозну школу професійного навчання.

технічна культура – оскільки нині техніка супроводжує людину протягом усього життя і відіграє суттєву роль у формуванні її характеру й поведінки, нагальним питанням є відносини та взаємозв’язки людини й машини, які визначає технічна культура.

При аналізі феномену культури прийнято виділяти матеріальну і духовну форму культури.

Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, створених в процесі людської праці, які мають конкретно-предметний вираз. Матеріальна культура повинна задовольняти фізіологічні потреби людини, тобто потреби організму, тіла людини в їжі, одязі, житлі. Матеріальна культура є результатом матеріального виробництва.

Духовна культура – це рівень інтелектуального, морально-етичного, естетичного та емоційного розвитку суспільства, а також результати інтелектуальної діяльності людства. Вони можуть бути втілені в конкретно-предметній формі, але сутність їх заключається в одній площині: в душі, совісті, свідомості, почуттях тощо. Духовна культура впливає на наші почуття, думки, свідомість, волю, інтуїцію, настрій психіку тощо. Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона пробуджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури традиційно належать: інтелектуальні (наука, освіта); естетичні (мистецтво і література); етичні (мораль); соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика); релігійні.

Матеріальна і духовна культура мають не тільки специфічні особливості, які відрізняють одну від одної, але й нерозривно пов`язані між собою. Цей зв`язок виражається в тому, що предмети матеріальної культури заключають в собі елементи духовного начала, а предмети духовної культури завжди втілені в ту, чи іншу матеріальну форму. Письменник, художник, композитор створюють духовні цінності, твори мистецтва, які вони фіксують в матеріально виражених формах, так картина на полотні, скульптура у мармурі, роман у книзі тощо. В результаті виявляється, що культура являється вельми складним і багатогранним явищем, створюючим основу суспільного життя людини.