1. Чим дитячий організм молодший, тим більш інтенсивно протікають процеси росту та розвитку.

Найбільш значні темпи росту в ранньому дитячому віці. У цей період відбувається істотне збільшення основних морфологічних показників (ріст, маса тіла, окружність грудної клітки). До кінця першого року життя ріст збільшується на 47% стосовно первісного, на другому році — на 13% стосовно першого, на третьому-: на 9% стосовно другого року. У віці 3—7 років щорічне збільшення становить 7,5—5%. Надалі вона продовжує знижуватися, підвищуючись у період статевого дозрівання. Найбільше збільшення маси тіла також доводиться на перший рік життя: до 4—5 міс маса тіла подвоюються, до року —• збільшується в 3 рази. У наступні роки інтенсивність наростання маси тіла зменшується та знову зростає в пубертатний період Ріст і розвиток окремих систем організму також найбільш інтенсивні в ранньому віці.

У ранньому дитинстві відбувається і найбільш бурхливий розвиток великих півкуль головного мозку.

2. Процеси росту та розвитку протікають нерівномірно. Кожному віку властиві певні анатомо-фізіологічні особливості.

Нерівномірність полягає насамперед у тому, що періоди інтенсивного зростання можуть не збігатися з періодами посиленої диференціювання. Дані вікової морфології та фізіології підтверджують, що періоди посиленого росту супроводжуються відносно повільно протікаючими процесами диференціювання та навпаки, посилене диференціювання викликає уповільнення росту.

Наростання маси головного та спинного мозку в основному закінчується до 8-10 років, функціональне ж удосконалювання нервової системи відбувається ще протягом тривалого часу.

Нерівномірність розвитку полягає в тому, що темпи росту та розвитку окремих органів і тканин неоднакові в окремі періоди. Так, якщо наростання маси та росту тіла, маси серця та деяких інших органів відбувається постійно та відносно рівномірно впродовж всього періоду дозрівання, маса головного та спинного мозку до 8—10 років майже досягає маси цих відділів нервової системи дорослого та подальше її збільшення досить незначно. Лімфатична тканина досягає максимального розвитку до 10-12 років, потім спостерігається її інволюція. Статеві залози, навпаки, до 12-13 років розвиваються досить незначно, але із цього часу відбувається їхній бурхливий розвиток. Остаточне формування систем органів закінчується в різний термін. Розвиток різних систем іде не прямолінійно та не паралельно один одному.

Темпи росту окремих частин тіла також різні. Це приводить до того, що в процесі росту змінюються пропорції тіла. Дитина з відносно великоголової, коротконогої, довготулубної поступово перетворюється в малоголову, довгоногу, короткотулубну.

3. У протіканні процесів росту та розвитку спостерігаються статеві розходження.

Основні морфологічні показники (ріст, маса тіла, окружність грудної клітки) у середньому при народженні у хлопчиків більше, ніж у дівчаток. Таке відношення зберігається до періоду статевого дозрівання (пубертатний період).

Період статевого дозрівання супроводжується різкою ендокринною перебудовою та значним посиленням процесів росту та розвитку. Інтенсивно наростають маса та довжина тіла.

Відбувається зміна функціонального стану органів і систем. У дівчинок препубертатний період починається раніше - в 10-12 років. У зв'язку із цим в 12-13 років ріст, маса тіла, окружність грудної клітки в дівчинок перевищують такі в хлопчиків. Має місце перехрест вікових кривих цих показників. З моменту початку періоду статевого дозрівання хлопчиків (13-14 років) ріст їх різко підсилюється, і до 14-15 років вони знову переганяють дівчинок. Утвориться другий перехрест кривих. Аналогічно змінюється та маса тіла. Цей подвійний перехрест кривих вікової зміни показників фізичного розвитку завжди має місце при нормальному процесі фізичного розвитку.

Величезний матеріал, накопичений вітчизняною віковою морфологією та фізіологією, глибоке вивчення індивідуального розвитку людини, теорія системогенеза П. К. Анохіна дозволили сформулювати загальний закон індивідуального розвитку організму - закон надійності біологічної системи.

Цей закон говорить про те, що всі системи організму. які нормально розвиваються та функціонують мають досить широкий діапазон життєвих можливостей. Наприклад: у 10 мл крові людини міститься така кількість тромбіну, що може викликати згортання всієї крові людини. Надлишковий зміст тромбіну забезпечує надійність системи згортання. Стінка сонної артерії має високу міцність. Вона здатна витримати тиск 20 атмосфер, тоді як у дійсності воно рідко та незначно перевищує одну третину атмосфери. Таких прикладів можна привести багато. Вони показують, що резервні можливості систем організму величезні. Резервні можливості та надійність систем забезпечують індивідуальний розвиток організму. При відсутності такої надійності систем, таких широких життєвих меж розвиток організму було б неможливо внаслідок постійної небезпеки припинення життя.

Вікова періодизація дітей та підлітків.

Весь етап дозрівання людини ділять на певні вікові періоди. В основу розподілу покладені анатомо-фізіологічні особливості, що поєднують дітей суміжних віків в один період. У гігієні дітей і підлітків велике поширення одержала вікова періодизація, прийнята в практичній охороні здоров'я та педагогіці. Розрізняють наступні вікові групи:

Немовля	1— 30 днів
грудний вік	30 днів — 1 рік
Переддошкільний вік (раннє дитинство)	1—3 роки
дошкільний	3—6 років
Шкільний вік
молодший	6-9 років
Середній	10-14 років
старший	15-18 років

Вивчення процесів росту та розвитку дітей показує, що темпи індивідуального розвитку неоднакові. Більшості дітей властиві певні відповідному віку темпи розвитку, але в будь-якій віковій групі існують індивідууми, що випереджають своїх однолітків у розвитку або відстаючі від них. Число таких дітей відносно невелике, однак цей факт необхідно враховувати.

У зв'язку із зазначеним існує поняття про так званий «біологічний вік». Під біологічним віком розуміють досягнутий рівень морфологічного та функціонального розвитку організму. При визначенні біологічного віку індивідуума нерідко проводять дослідження процесів осифікації окремих частин кістяка, прорізування та зміни зубів, розвитку вторинних статевих ознак, зміни основних морфологічних показників фізичного розвитку та ін.

Досить надійним показником рівня біологічного розвитку організму є осифікація кістяка. Спостерігається паралелізм процесів осифікації та збільшення тотальних розмірів тіла.

Відповідність ступеня окостеніння окремих частин кістяка певному віку, зв'язок між розвитком кісткової системи та діяльністю залоз внутрішньої секреції дозволяють говорити про так званий кістковий вік, що є складовою частиною біологічного. По рентгенологічній картині деяких відділів кістяка можна судити про ступінь відповідності «кісткового віку» організму його паспортному віку.

Своєрідною моделлю для вивчення процесів окостеніння служать кисть і дистальний кінець передпліччя. Велика кількість кісткових утворень, установлена послідовність окостеніння, строки окостеніння у хлопчиків і дівчат дозволяють шляхом використання рентгенографічних досліджень прижиттєво визначити кістковий вік.

Акселерація росту та розвитку.

Протягом останнього сторіччя в росту та розвитку людини відбулися зміни, які свідчать про прискорення цього процесу. Лейпцігський шкільний лікар Е. Кох у 1935 році назвав цей феномен акселерацією (від лат. acceleraге - прискорювати). Сутність цих змін складається в більш ранньому досягненні певних етапів біологічного розвитку та завершення дозрівання організму. Спостерігаються вони у дітей, починаючи з раннього дитинства.

Проявляється акселерація в наступному. Подвоєння маси тіла в дітей у наш час відбувається у 4-5, а не в 5-6 місяців, як було 3-4 десятиліття назад.

Пересунулася на більш ранній вік зміна молочних зубів на постійні. Тепер вона відбувається на рік раніше порівняно з даними, що ставляться до початку XX сторіччя, і починається не в 6-7, а в 5-6 років.

Посилення енергії росту, що спостерігається у передпубертатний і пубертатний періоди, відбувається раніше, у зв'язку із чим перший і другий перехрести кривих росту та маси тіла у хлопчиків і дівчат також пересунулися в часі: перший перехрест наступає у 10-11 років, другий - в 13-14 років.

Спостерігається прискорення окостеніння кістяка.

Завершення процесів росту та досягнення дефінітивних (остаточних) його показників відбувається в більш короткий строк. Уже в 16-17 років у дівчат, в 18-19 років у юнаків завершується окостеніння в довгих трубчастих костях і припиняється ріст у довжину. У літературі минулих десятиліть відзначалося, що ріст у жінок триває до 20- 22, у чоловіків - до 22-25 років.

Наслідком прискореного розвитку дітей і підлітків є досягнення ними більш високих показників фізичного розвитку, що виявляється при динамічному вивченні його протягом тривалого періоду.

Повсюдно діти стали вище, мають більшу масу тіла, чим їхні однолітки минулих десятиліть і тим більше минулого століття. Так, хлопчики 13 років, за 80 років спостереження стали вище на 16 см. У дівчинок того ж віку довжина тіла зросла на 15 см

У міру того як накопичувалися дані про прискорення розвитку, виникали гіпотези для пояснення цього явища.

Е. Кох висунув геліогенну гіпотезу. Він висловив припущення, що основною причиною акселерації є інтенсивна інсоляція, який піддаються діти у наш час. Цьому сприяють гігієнічне та фізичне виховання, розвиток спорту та перебування на відкритому повітрі в полегшеному одязі, будівництво житлових будинків, суспільних і дитячих установ із широкими віконними прорізами та великою світловою поверхнею, що забезпечує інсоляцію приміщень.

Найбільша кількість прихильників має аліментарна теорія (Бакман, 1943). Одні з них зв'язують прискорення розвитку зі збільшенням споживання білків і жирів тваринного походження, інші - молока, вітамінів, особливо в перші місяці життя дитини.

Трайбер (1941) для пояснення причини акселерації запропонував радіохвильову гіпотезу. Він засновує свою точку зору на тому факті, що акселерація спостерігається в усьому світі, а тому варто знайти таку причину, що діє повсюдно. На його думку, електромагнітні випромінювання від радіостанцій активують соматотропну функцію гіпофіза та викликають посилення ростових процесів.

Широке поширення одержала гіпотеза урбанізації (Бенхольд-Томсен, 1942). Її прихильники вважають, що прискорений темп міського життя, збільшення розумового навантаження у зв'язку з додатковими джерелами інформації (радіо, телебачення, кіно), вуличний шум і ін. мають збудливу дію на центральну нервову систему дітей, активують її соматотропну функцію.

В останнє десятиліття увага ряду дослідників залучає генетична гіпотеза акселерації. Вони бачать можливу причину акселерації в генетичному ефекті, пов'язаному з розповсюдженням шлюбів між людьми, що проживають у віддалених друг від друга населених пунктах. Явище гетерозису добре вивчено у тварин. Воно полягає в посиленні життєвості в нащадків, отриманих при змішанні різних ліній. Таке потомство по швидкості дозрівання та росту перевершує своїх батьків.

У дослідженнях багатьох учених показано, що зі збільшенням відстані між батьківщиною батька та матері у дітей зростають показники фізичного розвитку та прискорюється дозрівання. Цими роботами підтверджується вплив гетерозису на процес акселерації.

Кожна із представлених гіпотез указує на одну із причин акселерації. Тепер зовсім ясно, що навряд чи причина акселерації унітарна. Тільки складна взаємодія ряду біологічних і соціальних факторів могло викликати це явище.

У наш час багато авторів вважають, що причиною акселерації є зміна всього комплексу соціальних умов: поліпшення умов життя, харчування, зниження інфекційної захворюваності та інші.

5