Навчальна дисципліна: «Теорія держави і права»

Тема №1. Основні завдання, предмет, методи і функції теорії держави і права

(2 години)

План заняття:

1. Теорія держави і права: поняття, сутність, предмет.

2. Функції теорії держави і права.

3. Методи теорії держави і права.

4. Теорія держави і права в системі юридичних наук.

1. Теорія держави і права: поняття, сутність, предмет

Перш ніж говорити про предмет науки теорії держави і права, необхідно хоч би декілька слів сказати про те, що таке наука і що її відрізняє від буденного пізнання.

Наука — це сфера людської діяльності, в якій відбувається вироблення і впорядкування об'єктивних знань про дійсність, а також прогнозування на їх основі тенденцій розвитку технічних, біологічних і соціальних систем. Наука е впорядкованою сукупністю знань про найбільш суттєві ознаки явищ дійсності, що вивчаються, закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування.

Отже, наука — це не тільки самі істини (достовірні, об'єктивні, апробовані знання), але і діяльність по їх збагненню, систематизації, а також по оптимальному використанню на практиці.

Окрім наукового пізнання існують також позанаукові способи збагнення дійсності. Серед них особливе місце займає буденне пізнання. Обидва ці види пізнання мають загальну мету — дати об'єктивне вірне знання про дійсність, і тому вони спираються на так званий здоровий глузд. Більш того, наука як особлива галузь раціональної людської діяльності з виробництва нової дійсної інформації про навколишній світ виникає як природне продовження буденного, стихійно-емпіричного процесу пізнання. Проте на відміну від буденного, наукове осмислення дійсності має справу з особливим набором об'єктів реальності, що не зводяться до об'єктів буденного досвіду; має свою мову і вимагає для досліджень спеціальних методів, прийомів, засобів; характеризується системністю і обгрунтованістю.

Юриспруденція, або правознавство є спеціалізованою галуззю знань у сфері суспільствознавства. Сам термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV — на початку III століття до н.е. (лат.. —знання права) і зараз вживається у значеннях:

• науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше — теоретичної діяльності у галузі права;

• професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).

Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Юридична наука має певні ознаки, серед яких виділяють наступні:

1. вона є суспільною наукою, яка має прикладний характер - вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів;

2. юридична наука, має властивості точних наук - містить, в основному, конкретні знання, виражені у точних конструкціях, співвідношеннях;

3. юридична наука, втілює у собі позитивні якості наук про мислення - вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях, у процесі створення і застосування законів.

Головне призначення юридичної науки — бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ.

У системі суспільних наук юридична наука (правознавство) виступає як єдина галузь знань, предметом вивчення якої є держава і право. Ця галузь знань є системою взаємозалежних юридичних наук, яка за сферами прояву може бути диференційована на цикли наук:

• теоретико-історичні (теорія держави і права, історія держави і права та ін.);

• державознавчі (державне право, адміністративне право та ін.);

• цивілістичні (цивільне право, цивільний процес, господарський процес, сімейне право та ін.);

• криміналістичні (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право та ін.).

Окреме місце посідають науки, які вивчають такі відносини між державами — міжнародне право (приватне і публічне), а також науки, що вивчають державу і право інших країн (історія держави і права зарубіжних країн, конституційне право зарубіжних країн).

Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища; виникають нові суб'єкти права; розширюються сфери цивільного обороту; зростають права громадян, усе це стимулює появу у юридичній науці нових наукових напрямків. Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна тих чи інших суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, комп'ютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права. Соціально-економічні зміни в суспільстві, пов'язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького (комерційного), податкового, банківського, біржового права.

Формування теорії держави і права як науки було складним і суперечливим. Адже загальнонаукові погляди на державу і право базувалися на реаліях суспільного життя певних історичних періодів. Тому наукові прогнози, уявлення, висновки про сьогоднішнє і майбутнє державно-правового устрою суспільства, закономірностях його розвитку багатопланові і неоднозначні.

Теорія держави і права являє собою систему наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Теорія (спостереження, дослідження) — це система керівних ідей тієї або іншої галузі знання, система принципів, тверджень щодо деякого об'єкту реальної дійсності. Теорія — завжди узагальнений досвід, сукупність знань про те або інше явище в ході його розвитку. Теорія — це система знань про внутрішню природу явищ. Вона не просто фіксує явища і їх ознаки, а пізнає, якими вони повинні бути згідно своєї суті.

Кожна наука має свій предмет дослідження, а саме чітко визначене коло явищ, що вивчаються.

Предметом теорії держави і права є основні загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку держави і права. Дана наука вивчає причини походження держави і права, їх форми і типологію, основні закономірності побудови системи органів держави і системи права, їх функціональний вплив на суспільне життя.

Основні ознаки теорії держави і права:

1. Теорія держави і права вивчає державну і правову надбудову в цілому. Вона узагальнює досвід державного і правового будівництва в суспільстві на всіх етапах його розвитку. Дана наука вивчає виникнення, розвиток і функціонування не конкретної держави і права, а державності і права взагалі, тобто їх найбільш загальні ознаки, властиві державі і праву будь- якого суспільства; вивчає в узагальненому вигляді всі держави і всі правові системи, незалежно від їх тимчасових і просторових характеристик. Тому в ній сконцентровані істотні досягнення наукової думки про державу і право, все теоретично значуще про дані соціальні інститути.

2, Зміст предмету теорії держави і права складають не будь-які, а основні загальні закономірності держави і права, в яких виявляється їх сутність і соціальне значення для всього суспільного життя, а саме: виникнення держави і права; зміна їх історичних типів; розвиток їх суті; еволюція форм держави і права; побудова системи органів держави і системи права;

здійснення функцій держави і права; межі регулюючого впливу держави і права на суспільні відносини; розширення і збагачення прав особи і посилення їх захисту; зміцнення принципів демократії, законності і правопорядку; розвиток правосвідомості і правової культури громадян, посадових осіб, всього суспільства; дотримання, виконання, використання і застосування норм права; розвиток юридичної науки теорії держави і права.

3. Предмет теорії складають держава і право в їх єдності, оскільки вони є органічно взаємопов'язаними між собою частинами надбудови суспільства і існувати ізольовано не можуть. Держава видає і охороняє норми права, без її правотворчої і владної діяльності вони не можуть набути офіційну форму регулятора суспільних відносин. З іншого боку, в нормах права держава отримує своє юридичне оформлення, її діяльність здійснюється тільки на основі правових норм, законів, які визначають форму державного правління, структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми і методи державної діяльності. Уся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення, її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм.

4. Теорія держави і права досліджує систему основних понять юриспруденції, які пронизують всі юридичні науки. Специфіка предмету теорії держави і права полягає в тому, що теорія держави і права розробляє систему понять не тільки для «себе», але і для всієї юриспруденції, виступаючи свого роду її азбукою, фундаментом. До таких понять можна віднести: право, джерела права, правові акти, норма права, інститут, галузь права, система права і система законодавства, правові відносини, суб'єкт і об'єкт права, правоздатність і дієздатність, юридичний факт, правотворчість і законотворчість, застосування і тлумачення права, юридичні колізії, прогалини в законодавстві, юридична практика, правопорушення, законність і правопорядок, суб'єктивні права і обов'язки, дозволи і заборони, юридична відповідальність і покарання, правові пільги і заохочення, правові привілеї і імунітет, правові стимули і обмеження, механізм правового регулювання і механізм правової дії, правовий режим, правова політика і так далі.