Вступ

Розвиток кожної країни світу повинен бути підпорядкований певній цілі – як правило, це покращення якості життя населення. Будь-які інновації повинні бути спрямовані на те, щоб зробити життя людей більш «тривалим, здоровим, комфортним і сповненим творчістю».

Сьогодні людство стикнулося з цілим рядом глобальних проблем, які загрожують йому виродженням і знищенням. Висновки груп вчених, що виконували дослідження на замовлення Римського Клубу, показали, що в недалекому майбутньому світ буде наражатись на серйозну небезпеку внаслідок скорочення запасів енергоносіїв та інших природних ресурсів, інтенсивного забруднення навколишнього середовища тощо. В той же час, кожна країна має свої специфічні загрози, які можуть негативно відбитись на її майбутньому розвитку.

Саме на вирішення як глобальних, так і національних проблем, які існують у кожній країні світу, і повинна бути спрямована будь-яка, в тому числі й інноваційна діяльність держави і суспільства.

Ситуація, що склалась сьогодні в Україні, свідчить про те, що в українському суспільстві немає розуміння того, яким воно повинно бути у довгостроковій перспективі, якою повинна бути його політична, соціальна, економічна і духовна сфери, на яких принципах вони можуть і повинні бути побудовані. На протязі усіх останніх двадцяти років незмінно гостро стоїть питання: яку з існуючих моделей економічного розвитку повинна обрати Україна і як її реалізувати в сучасних умовах? [1].

Як свідчить світовий досвід, тільки модель випереджального розвитку спроможна забезпечити країні процвітання, а не животіння на задвірках світової цивілізації. Забезпечити це може тільки успішний розвиток в науково-технічній та інноваційній сфері.

Світова економіка розвивається шляхом заміщення одного технологічного укладу іншим. Зміна чергових технологічних укладів завжди пов'язана з появою «усередині» попереднього укладу ряду базових інновацій, які згодом стануть ядром нового укладу й приведуть до швидкого підвищення ефективності економіки: вона стає менш матеріало- та енергоємною, відбувається обвальне зниження витрат, з'являються нові потреби людини.

Так, на початку ХХ століття, поява й масове застосування двигуна внутрішнього згоряння викликало розвиток автомобілебудування й авіації, що в рази знизило вартість пересування людей і транспортування вантажів [2]. Наприкінці ХХ століття аналогічні процеси відбулися в сфері зв'язку й обробки інформації. Широке використання комп'ютерів, Інтернету, мобільних телефонів, цифрових технологій і техніки зробило зберігання, обробку й передачу інформації в рази дешевше.

Сьогодні, незважаючи на технологічну складність і неочевидність результату при інвестиціях у сферу нанотехнологій (у першу чергу, у перетворення речовин і конструювання нових матеріальних об'єктів), розвинені держави роблять ставку саме на них, розраховуючи, що ці технології поряд з біотехнологіями (у тому числі клітинних технологій зміни живих організмів, включаючи методи генної інженерії), альтернативною енергетикою, електронною промисловістю й інформаційними технологіями стануть одним з елементів переходу до шостого технологічного укладу [3].

При цьому саме завдяки нанотехнологіям границі між базовими технологіями шостого технологічного укладу стають усе більше й більше стертими, а інформатика, молекулярна біологія, генна інженерія, медицина виходять на принципово нові рубежі. І хоча видатки на освоєння новітніх технологій і масштаб їхнього застосування зростають по експоненті, загальна вага шостого технологічного укладу в структурі сучасної економіки залишається незначною. Якісний стрибок відбудеться після завершення структурної перебудови провідних економік світу, більш високого ступеня відпрацьовування відповідних технологій і готовності соціально-економічного середовища до їхнього широкого застосування. Саме за таких умов можливий перехід шостого технологічного укладу з ембріональної фази розвитку у фазу зростання, очікуваний у середині наступного десятиліття.

Таким чином, на початку другого десятиліття ХХ століття, нанотехнології стають усе більш реальним інструментом, за допомогою якого людство сподівається досягти цілей і вирішити глобальні проблеми, що стоять перед ним [4, C. 13]. Як наслідок, провідні країни світу приділяють значну увагу визначенню й постійному перегляду й уточненню державних науково-технологічних і інноваційних пріоритетів відповідно до проблем, які необхідно вирішувати будь-якій країні, у тому числі й з урахуванням національної специфіки прояву цих проблем [5].

При цьому, говорячи про зміну парадигми розвитку світової економіки, необхідно відзначити таке [6]:

• у технологіях відбувається перехід до наномасштабів, що дає можливість маніпулювати атомами й молекулами речовини;

• відбувається зближення й взаємопроникнення органічного й неорганічного світів. Займаючись неорганічними моделями, людство впритул підійшло до принципів, на яких базується жива природа, причому, тільки починаючи їх правильно розуміти й використовувати;

• міждисциплінарність нанотехнологій, тобто це надгалузева сфера досліджень і технологій, що інтегрує спеціалізовані природонаукові дисципліни в нове природознавство ХХ століття. Працюючи з атомами й складаючи з них нові речовини, дослідник тепер буде не просто хіміком, фізиком або інженером, а знову, як у часи Ньютона, натуралістом на новому, атомарному рівні знань.

Таким чином, у будь-якій галузі людської діяльності прогрес у найближчі 10 – 20 років буде пов'язаний, насамперед, з атомно-молекулярними побудовами. Інтеграція окремих компонентів на атомно-молекулярному масштабі приводить до досить складного поводження й різкого ускладнення залежностей, що зв'язують процеси на молекулярному рівні з тими кінцевими властивостями макросистем, які визначають цінності людського життя. У процесах на рівні наномасштабів виявляються об'єднаними ті характеристики й властивості, які на більш високих рівнях вивчення описуються окремо біологією, фізикою, хімією (узагальнено, нанонаукою) і інформаційними технологіями. Проблема такого злиття наук на нанорівні буде винятково важливою й може мати революційне значення для подальшого розвитку науки взагалі. Тому глибинний методологічний і філософський зміст нанотехнологій полягає в тому, що вони виявляються єдиним загальним фундаментом для всіх сфер діяльності людини.

Конвергенція і інтеграція нано-, біо-, інфо- і когно-технологій означає не тільки їх взаємний вплив, але й взаємне проникнення, коли границі між окремими технологіями стираються і відбувається злиття цих областей в єдину науково-технологічну область знань.

Вже сьогодні стає цілком зрозумілим, що технологічні можливості, які відкриваються в процесі NBIC-конвергенції, невідворотно призведуть до серйозних культурних, філософських і соціальних потрясінь. Зокрема, це відноситься до перегляду традиційних уявлень про такі фундаментальні цінності, як життя, розум, людина, природа, існування.

Історично ці категорії формувалися і розвивалися в межах тривалої і повільної трансформації людського суспільства. Можливо, що вже незабаром людству доведеться перейти від визначеності, яка заснована на повсякчасному досвіді, до розуміння того, що в реальному світі не існує чітких границь між багатьма явищами, які раніше вважались дихотомічними. Перш за все, у світі останніх досліджень, зникне звична різниця між живим і неживим. З точки зору психології, уявлення про існування дихотомії «живе – неживе» зникне з появою ефективних автономних роботів, особливо антропоморфних [1].

Крім того, поступово зникає різниця між мислячою системою, яка має розум і волю, і жорстко запрограмованою. Поява сильного штучного інтелекту буде означати, що визначені алгоритми поведінки, з одного боку, можуть бути жорстко запрограмованими і повністю зрозумілими для програмістів, а з другого боку можуть реалізовувати розумну поведінку у комп’ютерів і роботів. Стирання границь між живим і неживим може лишити смислу «абсолютне» розуміння життя. Але якщо немає нічого «абсолютно» живого, то багато традиційних цінностей також розмиваються. Вже сьогодні живі істоти створюються «штучно» - за допомогою генної інженерії. Вже недалеко той час, коли стане можливим створювати складні живі істоти (в тому числі за допомогою нанобіотехнологій) з окремих елементів молекулярних розмірів. Тобто, крім розширення границь людської творчості, це не зворотньо буде означати трансформацію нашого уявлення про народження та смерть.

Розвиток гуманоїдних роботів і надання їм штучного інтелекту призведе до стирання границь між людиною і роботом.

Таким же багатозначним є питання про те, що називати природою? З розвитком нанотехнологій людство може узяти під розумний контроль багато процесів на планеті.

Чи є в України шанс здійснити інноваційний прорив у шостий технологічний уклад і забезпечити у ХХІ сторіччі економічне і соціальне процвітання країни? Сьогодні неможливо відповісти однозначно.

Для цього необхідно здійснювати регулярне технологічне прогнозування в країні. Оцінити наявність в Україні проривних досліджень і розробок, насамперед, в області NBIC-технологій, а також визначити можливість їх комерціалізації і вплив на економічний розвиток країни. Ті з NBIC-технологій, які є масштабними, необхідно визнати перспективними і сконцентрувати матеріальні, інтелектуальні і фінансові ресурси, що є в наявності, на їх доведенні до рівня комерціалізації і широкого розповсюдження у різних сферах економіки.

1. Становлення шостого технологічного укладу – шлях до вирішення глобальних проблем людства

1.1 Перспективи формування шостого технологічного укладу

Метою будь-яких технологічних інновацій було і залишається покращення або «збагачення» умов існування людини і, як наслідок, вирішення глобальних проблем і викликів, що стоять перед людством в цілому, а також для кожної країни з урахуванням специфіки їх розвитку. З урахуванням Доповідей провідних вчених світу, що входять до Римського Клубу, а також конференцій та самітів ООН рекомендації яких для країн світу отримали практичне втілення в Декларації тисячоліття, що була затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 8 вересня 2000 р. [7], класифікація глобальних проблем приведена на рис.1.1 [8].

Як видно з рис.1, глобальні проблеми, що відносяться до матеріальної сфери, можливо класифікувати наступним чином [4]:

• депопуляція і старіння населення;

• нестача продовольства;

• екологічні проблеми;

• вичерпання запасів ряду видів сировини і палива; енергетика та енергозбереження;

• відставання від провідних країн світу в переході до нового технологічного укладу, уповільнення науково-технічного прогресу.

Рис.1.1 Класифікація глобальних проблем людства

На вирішення вказаних проблем повинні бути спрямована науково-технічна та інноваційна політика, а також національні проекти практично будь-якої держави. Спеціалісти з технологічного прогнозування (technology foresight) пропонують науково обгрунтовані прогнози, які безумовно необхідно враховувати при розгляді механізмів вирішення глобальних проблем людства, що напряму залежать від стадії економічного і технологічного розвитку країну.

Сьогодні існує велика кількість економічних теорій, які намагаються надати прогноз соціально-економічного розвитку суспільства. Широко відомі теорії західних спеціалістів з теорії постіндустріального суспільства і футурології, а саме: Д.Белл, П.Дракер, Дж.Гелбрейт, Ф.Фукуяма, Л.Туроу, М.Кастельс – провідні спеціалісти з питань постіндустріальної теорії; Л.Едвінсон, О.Тоффлер, Т.Стюарт, Ч.Хенді, Т.Сакайя – фахівці з проблем управління і теорії сучасної корпорації; А.Гор, Д.Мідоуз, Р.Райх, П.Пільцер, С.Хантингтон, Р.Інглегарт, Е. фон Вайцзеккер – найбільш відомі експерти з проблем екологічної безпеки і відносин із «третім світом» [9]. В роботах цих вчених виокремлюються три основних типи економіки, які приведені в табл.1.1

Таблиця 1.1.

Три основні типи економіки

№ пп	Умовна назва економіки	Основні види діяльності
1.	Доіндустріальна	Видобуток та первинна переробка корисних копалин, відстале сільське господарство, найпростіші послуги
2.	Індустріальна	Розвинена індустрія, сучасне сільське господарство, транспорт, телекомунікації, високоякісна професійна освіта, сервіс, туризм
3.	Постіндустріальна	Переведення економіки на інноваційний шлях розвитку: - вироблення фундаментальних знань і розробка на їх основі принципово нових видів продукції та послуг, а також високих технологій (нано-, біо-, інформаційних технологій, штучного інтелекту); - виведення великотоннажних екологічно небезпечних виробництв у країни з до індустріальною та індустріальною економікою; - розвиток освіти і культури, сфери відпочинку і розваг

Крім того, існує й багато критичних поглядів на згадані теорії [10].

Прогнозуванню розвитку постіндустріального суспільства присвячено також багато робіт сучасних російських вчених, а саме: В.Л. Іноземцева [11 - 15], С.Ю.Глаз’єва [16 - 19], Ю.В. Яковця [20 - 24], Б.Н. Кузика [25 - 26], А.Бузгаліна і А.Колганова [27], Б.З. Мільнера [28], Е. Янча [29], В.М. Полтеровича [30], В.В. Іванова [31], А.А.Динкіна [32], В.І. Кушліна [33] тощо.

Прогнозуванням напрямків розвитку сучасного суспільства займається і багато українських вчених, зокрема: В.М. Геєць [34 - 37], В.П. Семіноженко [38 - 40], А.П. Гальчинський [41], А.А. Чухно [42 - 43], А.С. Філіпенко [44], Л.І. Федулова [45 - 46], М.М. Згуровський [47 - 48], В.П. Соловйов [49 - 50], Б.А. Малицький і О.С. Попович [51], Л.Г. Мельник [52], Я.А. Жаліло і С.І. Архірєев [53], Т.В. Цихан [54], Т.П. Близнюк [55], М.О. Кизим і О.М Ястремська [56 - 57], Л.Л. Антонюк і А.М. Поручник [58], М.А. Йохна і В.В.Стадник [59], О.І. Волков і М.П. Денисенко [60], О.А.Мазур і І.Б.Гагауз [61], А.Є. Нікіфоров [62], О.Б. Саліхова [63], П.Т. Бубенко [64] та інші.

Відповідно до згаданих прогностичних оцінок перспективних напрямів розвитку постіндустріального суспільства існує велика кількість моделей економічного розвитку, основні з яких приведені на рис.1.2 [14, 44, 51,53,65,66].

Як видно з рис.1.2, індустріальний уклад характеризуються моделлю економіки наздоганяючого розвитку, якій притаманні: копіювання, запозичення, розрахунок на власні сили. Постіндустріальний уклад, в свою чергу, характеризується моделлю економіки випереджального типу, якій відповідають такі чинники: кооперування, інновації, розрахунок на власні сили.

Сьогодні серед економістів немає чіткого визначення, що таке розвинена країна. На думку більшості фахівців, найкращий показник розвитку країни – це валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення. Якщо в країні ВВП на душу населення складає не менше 50% від американського, то це країна розвинена. Наприклад, дуже близькі до цього рівня Словенія, Чехія, Словакія – колишні соціалістичні країни Європи [30]. Усі країни намагаються стати розвиненими, але за останні 60 – 70 років не більше десятка країн подолали цю прірву у розвитку: Японія, Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, а також відсталі у минулому країни Західної Європи: Португалія, Греція, Іспанія (хоча сьогодні вони зазнають великі проблеми і, вочевидь, відкочуються назад).

Рис. 1.2 Основні моделі розвитку економіки

Якщо проаналізувати досвід держав, що швидко розвинулись за останні роки, то стає зрозумілим, що спочатку їм знадобився певний час, щоб наздогнати передові країни, були, головним чином, роками запозичень на основі придбаних патентів або прав на використання з метою модернізації технологічної бази економіки і підвищення продуктивності праці. І тільки на другому етапі країни поступово переходили до фази інноваційного зростання.

Інновації – це створення принципово нового,тобто такого, чого ще не знає світовий ринок. Але ж є ще й кардинально нове для окремої країни, галузі, регіону – те, що існує у світовій практиці і може бути запозичене. Наприклад, це можуть бути деякі провідні технології або методи господарювання. Те ж саме можна сказати і про регіони, які досить сильно відрізняються між собою за добробутом, за технічним рівнем, за рівнем освіти населення тощо.

Модернізація – це запозичення досвіду, що дозволяє робити щось вже відоме більш ефективніше, ніж зараз. Запозичення – це взагалі складний і творчий процес, який відрази ніколи не вдається: потрібно відтворити і адаптувати механізми і процедури, необхідно також заглибитись в проблему конструювання зразку, і, завдяки цьому, можливо, вдасться вдосконалити запозичений зразок і навіть одержати перевагу. При цьому відбувається наближення до «передової» технологічної межі і виникає парадоксальна ситуація: чим ближче знаходимось до передового технологічного зразку,тим більший науковий компонент повинен бути присутнім в процесах запозичення. Таким чином, можна сформулювати наступний принцип: чим вище рівень технологічного розвитку, тим менше просте запозичення буде відповідати вирішенню необхідних завдань. Тобто наявність у розвинених країнах захисту інтелектуальної власності (патентів, ліцензій тощо) вимагає від країн, що розвиваються, використовувати ті технології, для яких терміни патентного захисту закінчилися. Коли ж країна наближається до провідних технологічних лідерів, то для того, щоб освоїти передову технологію, потрібно буде прикласти значно більше зусиль і витрати значні кошти на придбання патенту. Як наслідок, в процесі переходу від модернізації до фази інноваційного розвитку країни будуть потребувати все більш широкого акцентування на власні дослідження і орієнтації на найбільш прогресивні і передові світові досягнення [30].

Ідея негайно будувати інноваційну економіку, для чого необхідна концентрація на тих напрямах, в яких, наприклад Україна, «зберігає конкурентні переваги» і має шанси обігнати розвинені країни, як правило, пов’язана з практикою примітивної імітації. Ця логіка призводить до дуже витратних спроб трансплантувати інститути, які працездатні тільки у провідних економіках. Але, як показує практика, проста імітація західних механізмів і процедур з метою досягти аналогічних результатів, ще ніколи не була успішною.

Досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню, а також таких європейських країн, як Фінляндія та Ірландія, свідчить про те, що для серйозного ривку і перетворення у заможні країни вони використовували шлях інтенсивних запозичень передового технологічного досвіду і тільки потім здійснювали поступовий перехід до власної інноваційної активності. Причому Фінляндія для досягнення успіху використала ті ж методи, які у свій час застосовували Японія і Корея, - так звану «перевагу відсталості», що означає можливість заповнити розрив запозиченими технологіями, підняти при цьому рівень людського капіталу і знизити ефект впливу корупції.

В той же час, теоретично для багатьох технологічно відсталих або недостатньо розвинених країн існує можливість ліпфроггінгу (leap-frog – переплигнути) – можливості переходу до використання найновіших технологій, переплигнувши деякі проміжні стадії [67]. Один з найяскравіших проявів липфроггінгу сьогодні пов’язаний з технологіями комунікацій, коли країни, що розвиваються, які не мали раніше функціональних телефонних інфраструктур, вводять на своїй території стільниковий зв'язок. Це дозволяє країнам, що розвиваються, просуватись вперед набагато швидше, ніж та швидкість, з якою розвинені нації створювали технології попереднього покоління. Крім того, прискорене впровадження нових технологій призводить, особливо на першому етапі, не стільки до змін в економіці або в соціальному житті, скільки до зміну стилю мислення людей: розвитку більш конструктивного і активного підходу, більш структурованого і аналітичного мислення, появі необхідних для ефективного функціонування у новій реальності навичок.

Таким чином, можна зробити відносне порівняння [24, C.250] двох можливих шляхів розвитку «відсталих» країн, що мають за мету наблизитись до рівня розвитку провідних країн – технологічних лідерів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.