Розділ 4. Інституціональна підтримка інноваційно-інвестиційного розвитку
Впровадження інноваційно–інвестиційної моделі соціально-економічного розвитку будь-якої країни безпосередньо пов'язане зі створенням та всебічною підтримкою розвитку ефективної інфраструктури, яка спроможна виконувати наукові дослідження у пріоритетних технологічних сферах та доводити їх до комерційного використання, інвестиційного супроводження і впровадження в реальну економіку. Як засвідчує досвід промислово розвинених країн, форми інноваційно-інвестиційних регіональних інфраструктур у різних країнах достатньо різноманітні. Умовно можна виділити два основних напрями розвитку інноваційно-інвестиційної інфраструктури регіонів відповідно до того, чи переважає у загальному обсязі робіт науково-технологічна діяльність або інноваційна активність.
4.1 Інфраструктура підтримки науково-технічного розвитку регіонів
До напряму розвитку інфраструктури, яку спрямовано в основному на підтримку науково-технічного та інвестиційного розвитку регіонів, відносять: регіони науки та технополіси як форми зон високих технологій, наукові парки, дослідницькі університети. Вказану інфраструктуру підтримки переважно науково-технічної діяльності регіону представлено на рис. 4.1.
Рис. 4.1 – Інфраструктура підтримки науково-технічної діяльності регіону
1. Зони високих технологій.
Зони високих технологій (ЗВТ) – це науково-виробничі територіальні і крапкові багатофункціональні комплекси [1, С.22 – 26], головним завданням яких є формування максимально сприятливого середовища для розвитку наукомістких інноваційних форм, надання їм різних послуг.
Якщо класифікувати ЗВТ за масштабом (оскільки від нього залежать і багато інших особливостей, які при бажанні можна використовувати для виділення підгруп чи підтипів усередині основних угруповань), то можна виділити наступні категорії:
регіон науки – це ЗВТ у вигляді великого науково-виробничого комплексу з розвитою інфраструктурою сфери обслуговування, що охоплює значну територію, границі якої приблизно збігаються з адміністративними границями підрозділу типу чи району округу. Іншими словами, це район чи округ, в економіці якого головну роль грають дослідницькі центри, що розробляють нові технології, і виробництва, засновані на застосуванні цих нових технологій. У складі комплексу функціонують: принаймні, один великий вуз; дослідницькі державні і приватні установи національного масштабу; промислові корпорації чи їхні відділення, що спеціалізуються на виробництві новітньої наукомісткої продукції; наукові парки, інкубатори з їхніми малими фірмами, а також малі і середні фірми поза парками; повний набір установ виробничого і побутового сервісу - від банків і страхових компаній до театрів і стадіонів. Регіон має розвиту мережу сучасних комунікацій з іншими областями країни і міжнародних. Більшість таких регіонів є дуже привабливими з погляду природних умов: красиві ландшафти, водойми, чисте повітря - важливі складові "якості життя". Висока "якість життя" відноситься до числа обов'язкових умов виникнення і розвитку регіону науки;
технополіс – це ЗВТ у вигляді науково-виробничого комплексу з розвиненою інфраструктурою сфери обслуговування, що охоплює територію окремого міста. Іншими словами, місто, в економіці якого головну роль грають дослідницькі центри, що розробляють нові технології, і виробництва, що використовують ці технології. У складі технополіса функціонують ті ж компоненти, що відзначалися вище для регіону науки. Останнім часом з'явилися приклади створення адміністративних районів інтенсивного науково-технічного розвитку в рамках великого міста чи адмінрегіону. Містобудівна практика показує, що найоптимальнішими та найстабільнішими в цьому відношенні є нові міста з населенням до 200-300 тис. осіб і кількістю працюючих до 75-100 тис. осіб. У технополісах доцільно створювати наукомісткі технології та виробництва. Причому кожний з технополісів може і повинен мати своє обличчя, що нерозривно пов'язано з процесом регіоналізації науково-технічної діяльності. Отже, економічна база технополісу має орієнтуватися насамперед на науково-технічну спеціалізацію, що склалася в материнському місті, в тому числі і в частині конверсії воєнно-промисловоґо комплексу.
Будівництво технополісу пов'язане із значними початковими капіталовкладеннями. У зв'язку з цим ключовим моментом в організації технополісу є забезпечення на його території режиму найбільшого сприяння, аналогічного режиму спеціальної (вільної) економічної зони (СЕЗ). Організація технополісу на засадах СЕЗ, з одного боку, активізує надходження вітчизняних та іноземних інвестицій і технологічних ресурсів, передового управлінського досвіду, розвиток міжнародної кооперації у сфері впровадження наукових розробок у виробництво, перехід до випуску високотехнологічної продукції та розширення її експорту, з іншого – підвищує містобудівні вимоги до якості місцезнаходження: близькість до джерел енергії та будівельної бази; зручність телекомунікаційних і транспортних зв'язків (у тому числі з міжнародними аеропортами), комплексне облаштування території.
Наприклад, у Японії кожен технополіс складається з трьох основних компонентів [2, С.208 – 211]: великих підприємств як мінімум 2 – 3 передових галузей промисловості (виробництво оптичних волокон, інтегральних схем, медичної техніки, інформаційних систем тощо); потужної групи державних чи приватних університетів, науково-дослідних інститутів; житлової зони із сучасними будинками, розвинутою мережею доріг, спортивних, культурних, торговельних центрів. Крім того, технополіс повинен бути розташованим поблизу міста з населенням не менше 200 тис. жителів із великим аеропортом чи залізничним вузлом, щоб протягом одного дня можна було поїхати до Токіо і повернутися назад. Часто до складу технополісів залучають науково-технологічні парки, інноваційні та технологічні центри, дослідницькі бізнес-інкубатори тощо. Держава надає всебічну підтримку програм формування та розвитку технополісів, у практичній реалізації яких беруть безпосередню участь місцеві органи Японії. Зокрема, метою створення технополісу Нагаока є формування інтегрованого комплексу, в якому б органічно були поєднані промисловий сектор, наукові установи, сфера освіти та соціальна інфраструктура, сформована в їх інтересах.
Ще одним прикладом сучасного технополісу стала Каліфорнійська «Силіконова долина», структуру якого подано на рис.4.2 [2, С.210]. Вона не лише об’єднує науковців, представників бізнесу та інноваційну інфраструктуру, але й формує умови для комфортного проживання населення технополісу.
Отже, функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.
Ядром технополісу може бути науковий технологічний парк (технопарк). При цьому дослідницький науковий центр є ключовим елементом технопарку.
Як приклад сучасних проектів створення технополісів в Росії та в Україні розглянемо перспективні проекти створення іннограду «Сколково» в РФ та технополісу «П’ятихатки» в Україні.
За останні 10 років у Росії змінилося, як найменше, три моделі, за допомогою яких намагалися стимулювати інноваційні процеси. У 1999 р. було прийнято закон про наукогради, а у 2005 р. – закон про промислово-виробничі і техніко-впроваджувальні (тобто інноваційні) особливі зони. У 2009 р. з’явився новий термін – інноград [3].
Рис. 4.2 Організаційна структура технополісу «Силіконова долина»
Усі ці структури мають за мету зберегти рівень наукових розробок і проривних технологій, створити ефективну систему комерціалізації інтелектуальної власності – систему трансферу технологій у бізнес-середовище.
Статус наукограду сьогодні мають 14 міст Росії, з них 9 – у Московській області. Наукоград – це доступ до додаткових бюджетних коштів, які надаються федеральним урядом. Тобто, його діяльність заснована на бюджетній підтримці, про будь-яку самоокупність мова не йде.
На відміну від наукограду техніко-впроваджувальна зона не спирається на бюджетні кошти, а має податкові пільги. В Росії їх 4 – у Дубні, Зеленограді, Петербурзі і Томську. Але поки казати про те, що цей напрямок розвитку інновацій знаходиться на підйомі, ще зарано – на початок 2011 року у всіх чотирьох зонах було зареєстровано біля 100 резидентів.
Інноград Сколково – це, на задумку Президента РФ Д.А. Медведєва, таке місце, де почнуть розвиватись інновації. Росія з бюджету тільки у 2010 р. на створення цього «іннограду» виділила 4,6 млрд руб (153 млн дол США). Але є й ще одна перевага іннограду – це податкові пільги. Відповідно до проекту Мінекономрозвитку РФ пільговий режим надається безстроково фонду управління іннограду та його «дочкам», а учасникам – або на 10 років, або до того моменту, коли річна виручка досягне 3 млрд руб; будуть введені також нульові податки: на прибуток, на майно організацій, земельний, транспортний податок, ПДВ. Обов’язкові страхові внески складуть 14%. У Сколково будуть діяти незалежні від місцевої влади і такі, що підпорядковуються напряму головній структурі спеціальні підрозділи органів МВС, ФМС, ФНС, МНС, Роспотребнадзору. Інноградом буде управляти не мерія, як іншими російськими містами, а спеціально створений фонд (некомерційна організація), яку заснували: Російська академія наук, «Роснано», ВЕБ, Російська венчурна компанія, Фонд сприяння розвитку малих форм підприємств у науково-технічній сфері, власник землі (держава через Фонд сприяння розвитку ЖКГ), а також некомерційна організація, яку утворять ВУЗи, один з яких – МДТУ імені Баумана. Фонд буде будувати інноград на 25 – 30 тисяч чоловік і організовувати його життєдіяльність. Обсяг фінансування першого етапу на 2,5 роки може скласти 50 – 60 млрд руб. Фонд заснує керуючу компанію, яка візьме не себе облаштування ЖКГ іннограду [4].
Створення подібного технополісу у прикордонній зоні за участю російських та українських закладів, організацій і зацікавлених бізнес-структур неодноразово обговорювалось на зустрічах Президентів Росії й України на протязі 2010 – 2011 рр. Як результат, на середину лютого 2011 р. було підготовлено проект технополісу «П’ятихатки» у Харківській області, метою створення якого є формування ринкових механізмів і відповідної інноваційної інфраструктури, спроможної перетворити науково-технічний потенціал регіону в основний ресурс суспільного виробництва і забезпечити випереджальні темпи економічного розвитку Харківської області [5].
Відповідно до проекту технополіс «П’ятихатки» утворюється на базі агломерації, яка об’єднує розташований на півночі м.Харкова район «П’ятихатки», села Родичі та Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області. Ця група поєднаних у просторовому плані поселень одночасно володіє розвиненими виробничими, культурними і рекреаційними зв’язками, які властиві агломераціям. При цьому основним видом діяльності працеспроможного населення, що живе на даній місцевості, є науково-техно-логічна діяльність. Саме у П’ятихатках знаходиться найбільший в Україні центр ядерної фізики і фізики твердого тіла – Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ХФТІ), у склад якого входять: Інститут фізики твердого тіла, матеріалознавства і технологій; Інститут фізики високих енергій і ядерної фізики; Інститут плазмової електроніки і нових методів прискорення; Інститут фізики плазми; Інститут теоретичної фізики; Науково - технічний комплекс «Ядерний паливний цикл»; Науково – виробничий комплекс «Поновлювальні джерела енергії та ресурсозберігаючі технології».
Чисельність населення агломерації складає більше 22 тис. чоловік, територія – більше 600 га. Агломерація має зручне транспортне сполучення: через її територію проходить харківська кільцева дорога і міжнародна автомагістраль Харків – Москва.
Агломерація має всі ознаки, властиві технополісу: у її економіці провідну роль грають наукові інститути, які розробляють нові технології, що відповідають пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки України, а також виробництва, які використовують у своїй діяльності інноваційні технології. Обсяг виробленої на цій території науково-технічної продукції у вартісному вираженні складає більше 50% від загального обсягу продукції усіх господарюючих суб’єктів, розташованих на території агломерації.
Усі три поселення вже мають відповідну інженерну і соціальну інфраструктуру, що дозволяє мінімізувати фінансові та інші витрати на реалізацію проекту створення технополісу. В той же час, на території агломерації є вільні ділянки для будівництва нових лабораторій, виробничих й офісних будівель, що дозволяє залучати інвестиції без додаткових тривалих узгоджень і процедур зміни цільового призначення земельних ділянок.
Пріоритетні види діяльності технополісу «П’ятихатки» наступні: ядерні технології в енергетиці і охороні здоров’я; енергозбереження і нові технології виробництва енергії; нові технології в агропромисловому комплексі; авіація, верстатобудування та інноваційна мехатроніка; біотехнології, біомедицина і фармація; нові матеріали і нанотехнології; інформаційно-комунікаційні технології; приладобудування.
З метою розвитку інфраструктури на додаток до існуючої на території технополісу «П’ятихатки» планується створити: центр маркетингових послуг і субконтрактації; фасілиті – менеджмент компанії - для управління нерухомістю та інженерною інфраструктурою технополісу; готельний комплекс «Superior» для проживання іноземних спеціалістів; нові лабораторні будівлі й дослідні виробництва, які створюються інноваційними компаніями на земельній ділянці технополісу.
Для управління розвитком технополісу «П’ятихатки» буде створено ПАТ «Керуюча компанія «Технополіс «П’ятихатки», співзасновниками якої стануть: органи місцевого самоуправління територіальних утворень, що входять в агломерацію; провідні наукові організації та інноваційні компанії, які працюють на території агломерації і зацікавлені в реалізації проектів на території технополісу.
Для прийняття рішення щодо надання пільг проектам, які будуть реалізовуватись на території технополісу, буде створено Координаційну раду технополісу «П’ятихатки», в якій крім представників Кабінету Міністрів України, Харківської облдержадміністрації, НАН України, провідних наукових організацій та інноваційних компаній, що працюють на території технополісу, увійдуть українські та іноземні експерти, які спеціалізуються на кожному з напрямків діяльності технополісу. Рішення Координаційної ради технополісу «П’ятихатки» щодо надання пільг проектам будуть проходити подальше оформлення для одержання преференцій у відповідності до вимог українського законодавства.
Очікуваний результат: реалізація проекту створення технополісу «П’ятихатки» забезпечить формування інноваційної інфраструктури, спроможної перетворити науково-технічний потенціал регіону в основний ресурс суспільного виробництва. Для цього на протязі перших 7 років роботи технополісу планується залучити не менше 2,5 млрд грн. приватних інвестицій, що надасть змогу створити більше 1500 нових робочих місць і забезпечить необхідні умови для творчої роботи висококваліфікованих українських спеціалістів [5].