- •Передмова
- •Розділ 1 поняття трудових спорів
- •Поняття, предмет та класифікація трудових спорів
- •1.2. Причини виникнення трудових спорів
- •1.3. Нормативно-правові акти, які регулюють вирішення трудових спорів
- •1.4. Правовідносини, які виникають при вирішенні трудових спорів
- •2.1. Принципи розгляду трудових спорів
- •2.2. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів
- •2.3. Розгляд індивідуальних трудових спорів у місцевих судах
- •2.4. Особливості судового розгляду окремих категорій справ
- •2.4.1. Справи про поновлення на роботі
- •2.4.2. Спори про оплату праці
- •2.4.3. Спори про матеріальну відповідальність сторін трудового договору
- •2.4.4. Відшкодування моральної шкоди у трудовому праві
- •2.5. Особливий порядок розгляду трудових спорів окремих категорій працівників
- •Порядок розгляду колективних трудових спорів
- •3.1. Поняття, предмет та види колективних трудових спорів.
- •3.2. Порядок розгляду колективних трудових спорів примирними органами
- •3.3. Участь Національної служби посередництва і примирення у вирішенні колективних трудових спорів
- •3.4. Правове регулювання проведення страйків
Зміст.
Передмова.
Розділ 1. Поняття трудових спорів.
Поняття, предмет та класифікація трудових спорів.
Причини виникнення трудових спорів.
Нормативно-правові акти, які регулюють вирішення трудових спорів.
Правовідносини, які виникають при вирішенні трудових спорів.
Розділ 2. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів.
2.1. Принципи розгляду трудових спорів.
2.2. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів.
2.3. Розгляд індивідуальних трудових спорів у місцевих судах.
2.4. Особливості судового розгляду окремих категорій справ.
2.4.1. Справи про поновлення на роботі.
2.4.2. Спори про оплату праці.
2.4.3. Спори про матеріальну відповідальність сторін трудового договору.
2.4.4. Відшкодування моральної шкоди у трудовому праві.
2.5. Особливий порядок розгляду трудових спорів окремих категорій працівників.
Розділ 3. Порядок розгляду колективних трудових спорів.
3.1. Поняття, предмет та види колективних трудових спорів.
3.2. Порядок розгляду колективних трудових спорів примирними органами.
3.3. Участь Національної служби посередництва і примирення у вирішенні колективних трудових спорів.
3.4. правове регулювання проведення страйків.
Передмова
В умовах складної економічної ситуації в Україні та переходу до ринкових відносин надзвичайно складним і актуальним є питання захисту трудових прав і законних інтересів працівників.
Однією з гарантій захисту цих прав є правове регулювання порядку вирішення трудових спорів між роботодавцем і найманим працівником або колективом найманих працівників. Здебільшого трудові спори виникають у результаті порушення норм законодавства про працю з боку роботодавця та необізнаності працівників стосовно законодавчо гарантованих їхніх прав та покладених на них обов'язків.
Законодавство про працю передбачає різні шляхи вирішення трудових спорів залежно від їх виду та участь у цьому різних органів.
Виходячи з конституційної норми, яка гарантує судовий захист порушених прав, зростає роль судових органів у вирішенні трудових спорів.
У цьому посібнику вміщені додатки — витяги з нормативних актів, які регулюють порядок вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.
Посібник підготовлено на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету ім. І. Франка на основі програми спецкурсу "Порядок вирішення трудових спорів в Україні" для студентів усіх форм навчання.
Автор висловлює подяку доктору юридичних наук П.Д. Пилипенку і доценту С.М. Синчук за висловлені зауваження при підготовці цього посібника.
Може бути рекомендований студентам юридичних навчальних закладів і юридичних факультетів, практичним працівникам, а також усім, хто цікавиться порядком вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.
Розділ 1 поняття трудових спорів
Поняття, предмет та класифікація трудових спорів
У процесі трудової діяльності між суб'єктами трудових відносин виникають розбіжності, які можуть перерости у спори. Вони можуть виникати як між працівником та роботодавцем, так і між колективом найманих працівників та роботодавцем чи роботодавцями.
На сьогодні в Україні немає офіційного визначення поняття трудових спорів. Лише у Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" є спроба дати легальне визначення колективного трудового спору як одного з видів трудових спорів.
У галузевій літературі трудові спори розглядаються як розбіжності між працівниками та роботодавцем. Таке визначення видається небезспірним. Адже наявність розбіжностей між суб'єктами трудових правовідносин не завжди має наслідком виникнення трудового спору. Вони можуть бути між указаними суб'єктами і не спричиняти виникнення трудового спору.
Посібник підготовлено на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету ім. І. Франка на основі програми спецкурсу "Порядок вирішення трудових спорів в Україні" для студентів усіх форм навчання.
Автор висловлює подяку доктору юридичних наук П.Д. Пилипенку і доценту С.М. Синчук за висловлені зауваження при підготовці цього посібника.
Може бути рекомендований студентам юридичних навчальних закладів і юридичних факультетів, практичним працівникам, а також усім, хто цікавиться порядком вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.
На нашу думку, трудовий спір є однією з форм існування розбіжностей між суб'єктами трудових правовідносин.
Розбіжності переростають у трудовий спір, якщо не врегульований механізм їхнього вирішення, якщо сторони не можуть самостійно домовитись про їх вирішення, вважаючи, що їхні права порушені.
У зв'язку з цим для формулювання поняття спору необхідно визначити початок виникнення спору.
Отож, передумовою виникнення трудового спору є розбіжності між сторонами трудових відносин. При виникненні таких розбіжностей сторони повинні провести переговори з метою їх врегулювання. Згідно зі ст. 224 КЗпП трудовий спір виникає тоді, коли працівник самостійно або за участю профспілкової організації, яка представляє його інтереси, не врегулював розбіжностей при безпосередніх переговорах з роботодавцем.
Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" у ст. 6 передбачив, що колективний трудовий спір виникає з моменту, коли розбіжності, які виникли між сторонами, не врегульовані ними у ході безпосередніх переговорів і уповноважений представницький орган найманих працівників одержав від роботодавця відмову у задоволенні колективних вимог та прийняв рішення про незгоду з відповіддю роботодавця.
З цього випливає, що самі по собі розбіжності між сторонами ще не є трудовим спором, а лише тоді переростають у трудовий спір, коли їх не можна було врегулювати при безпосередніх переговорах між сторонами. Якщо ж сторони при безпосередніх переговорах усунули або вирішили розбіжності, то трудовий спір не виникає.
КЗпП України передбачає, що вирішення розбіжностей між сторонами трудового спору відбувається шляхом переговорів. Переговори можуть відбуватись як безпосередньо між сторонами, так і за участю профкому. Закон "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" встановив порядок формування вимог найманих працівників і строки їх розгляду роботодавцем. Однак сам порядок вирішення розбіжностей між сторонами законодавцем не визначається.
Законодавство регулює порядок вирішення трудового спору з моменту його виникнення. Момент виникнення колективного трудового спору визначений Законом "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Індивідуальний трудовий спір виникає та потребує вирішення з моменту звернення працівника до відповідного юрисдикційного органу (у комісію по трудових спорах чи до суду) з заявою або позовною заявою про вирішення спору. З цього моменту розбіжності, які виникли між сторонами, переростають у трудовий спір і будуть розглядатись за тими правилами, які визначені відповідними нормативними актами.
Сторонами індивідуального трудового спору є працівник і роботодавець.
На підставі Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" сторонами колективного трудового спору є наймані працівники, окремі категорії найманих працівників, об'єднання найманих працівників, профспілки або об'єднання профспілок і роботодавці.
"Найманий працівник" — це універсальний термін, під яким слід розуміти фізичну особу, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі чи організації або у фізичних осіб, що використовують найману працю.
Правильним, на нашу думку, є твердження І.В. Зуба, що найманими працівниками є також учасники господарських товариств, які працюють у цих товариствах, оскільки їх трудові відносини також виникають на підставі трудового договору1.
Доречно зауважити, що визначення найманого працівника як сторони трудового спору є неповним, тому що положення законодавства встановлюють виняток. Так, сторона спору про відмову у прийнятті на роботу — це особа, яка ще не є працівником, адже ним вона стане лише за умови, що її приймуть на роботу. До того ж не відомо, яке рішення прийме орган, що розглядатиме цей спір. Отже, стороною спору може бути особа, якій відмовили в укладенні трудового договору.
При вирішенні спору сторони (як працівник, так і роботодавець) можуть самостійно представляти свої інтереси в органі, який вирішує спір за їхньою участю, а можуть уповноважити на це інших осіб. Так, відповідно до ст. 226 КЗпП України при розгляді спору від імені працівника може виступати представник профспілкового органу або будь-яка інша особа, в тому числі адвокат. Інтереси роботодавця представляють особи, які відповідно до статуту юридичної особи або посадових обов'язків мають право представляти його інтереси у суді чи іншому органі.
Важливим є визначення предмета трудових спорів. Вважається, що вони виникають з приводу застосування трудового законодавства або з приводу встановлення умов праці. КЗпП України не визначає, що саме може становити предмет трудового спору.
Перш за все предметом індивідуального трудового спору є застосування законодавства України про працю при виникненні, існуванні та припиненні трудових правовідносин. Однак такого розуміння замало, оскільки воно не повністю визначає предмет індивідуальних трудових спорів.
Як відомо, основним юридичним фактом виникнення трудових правовідносин є укладення трудового договору. Тому предметом трудового спору може бути і застосування законодавства при укладенні трудового договору, у тому числі законодавства, яке встановлює гарантії при укладенні трудового договору для певних категорій працівників. Наприклад, необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. І хоч у такому випадку трудові правовідносини ще не виникли, питання необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу також становитимуть предмет трудового спору. Тут спір існує з приводу виникнення трудових правовідносин, оскільки працівник вважає, що порушені його права при укладенні трудового договору.
У літературі трапляються обґрунтування, що предметом трудового спору можуть бути питання житлово-побутового обслуговування працівників за умови, що це передбачено колективним чи трудовим договором1. Як видається, така позиція вчених є не зовсім правильною, адже зміст трудових правовідносин становлять взаємні саме трудові права та обов'язки їх суб'єктів, а не будь-які інші. В даному ж випадку йдеться не про трудові права працівників, а про соціально-побутові. Вони регулюються не законодавством про працю, а житловим, сімейним чи іншим законодавством. І навіть включення таких норм до колективного договору не змінює їх правової природи.
Наступним важливим питанням є визначення сфери законодавства, застосування якого може бути предметом трудового спору. На нашу думку, сюди слід віднести: 1) централізоване законодавство (зокрема КЗпП України, спеціальні закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти); 2) акти договірного характеру (генеральні, галузеві, регіональні угоди і колективні договори); 3) інші локальні нормативно-правові акти.
Як уже зазначалося, індивідуальний трудовий спір може виникнути з приводу встановлення умов праці. До недавнього часу до предмету індивідуальних трудових спорів відносили лише застосування законодавства про працю. Але зараз зміст трудового договору значно розширено. З'явився різновид трудового договору — контракт, зміст якого є значно ширшим. При укладенні трудового договору також йдеться про встановлення умов праці, які у процесі існування трудового договору можуть змінюватися, що веде до зміни існуючих умов праці або до встановлення нових. З цих питань між працівником і роботодавцем також може виникнути трудовий спір.
Дещо ширше визначається предмет колективного трудового спору. Зокрема Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" до нього також включив питання виробничого побуту, виконання колективного договору чи угоди. Це випливає також із положень Закону України "Про колективні договори і угоди". Відповідно до Закону зміст колективного договору чи угоди становлять не лише трудові та тісно пов'язані з ними відносин, але й інші — соціально-економічні.
До предмета колективних трудових спорів Закон відносить також встановлення колективних умов праці. Ст. 2 зазначеного Закону регулює порядок укладення колективного договору чи угод, а також встановлення умов праці.
Підсумуємо: предметом трудового спору можуть бути розбіжності з приводу встановлення індивідуальних і колективних умов праці, а також застосування законодавства про працю.
Отже, під трудовими спорами потрібно розуміти не врегульовані у результаті взаємних переговорів розбіжності між суб'єктами трудових правовідносин, які виникають з приводу застосування трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, і передані на розгляд відповідних компетентних органів.
Трудові спори можна класифікувати на окремі види за предметом, сторонами, характером вирішення і за підвідомчістю.
За предметом трудові спори поділяються на спори з приводу застосування трудового законодавства і спори про встановлення чи зміну умов праці.
До перших можна віднести спори про відмову у прийнятті на роботу, про поновлення на роботі, про порушення інших трудових прав працівників, передбачених законодавством (право на відпочинок, право на оплату праці, на її охорону тощо). До цієї категорії належать також спори з приводу притягнення працівника до матеріальної та дисциплінарної відповідальності, а також спори з приводу виконання умов трудового договору, колективного договору та угод.
До другого виду належать спори з приводу встановлення чи зміни індивідуальних, колективних умов праці, а також укладення колективного договору чи угод. Це стосується встановлення умов праці, які не пов'язані з укладенням колективного договору чи угод і укладенням колективного договору та угод на різних рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".
За сторонами трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні. Сторонами індивідуального трудового спору є роботодавець і окремий працівник. Предметом індивідуального трудового спору є застосування законодавства про працю та встановлення або зміна індивідуальних умов праці.
У колективному*трудовому спорі, залежно від його рівня, сторонами є наймані працівники підприємства, об'єднання найманих працівників, профспілки, об'єднання профспілок, інші уповноважені найманими працівниками органи з однієї сторони, а з другої — роботодавець, об'єднання роботодавців або їхні уповноважені представники.
Предметом колективного трудового спору є застосування законодавства про працю і встановлення чи зміна колективних умов праці.
За характером вирішення виділяють трудові спори позовного і непозовного характеру.
Позовними за характером є спори про застосування законодавства про працю, оскільки вони виникають з приводу відновлення порушеного права або законного інтересу. Така категорія спорів розглядається на підставі відповідного позову юрисдик-ційними органами. До спорів позовного характеру, як правило, відносять індивідуальні трудові спори1. Відповідно до Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" у випадках законодавчої заборони проведення страйку колективний трудовий спір розглядається судом. У цьому випадку Закон передбачив, що із заявою до суду звертається не сторона спору, якою є колектив найманих працівників чи профспілка, а Національна служба посередництва і примирення. Служба звертається до суду лише після того, як примирні процедури і її рекомендації не привели до вирішення спору. Причому вона звертається до суду з вимогою про вирішення колективного трудового спору від свого імені.
Непозовними за характером є спори про встановлення умов праці, оскільки тут ідеться не про відновлення порушеного права або законного інтересу, а про встановлення нового. У цьому випадку трудовий спір розглядається не юрисдикційним органом, а самими сторонами або за допомогою примирних органів, завданням яких є не винесення рішення по суті спору, а сприяння сторонам у його вирішенні. На відміну від юрисдикційних органів, які утворюються державою, примирні органи створюються за домовленістю між сторонами спору.
Закон на сьогоднішній день не регулює порядку вирішення індивідуальних трудових спорів про встановлення умов праці. Видається, що ці спори за своїм характером не є позовними і повинні вирішуватись у порядку примирних процедур.
Класифікація трудових спорів на позовні і непозовні має важливе значення для визначення їх підвідомчості.
Підвідомчість — це визначена законодавством компетенція відповідних органів щодо розгляду та вирішення трудових спорів. Підвідомчість визначається видом трудового спору з огляду на сторони і предмет, а також відносини, з яких випливає спір.
За ознакою підвідомчості можна виділити три види спорів позовного характеру:
1. Спори, які розглядаються у загальному порядку. Такий порядок включає в себе вирішення індивідуального трудового спору у комісії по трудових спорах (КТС) і в місцевому суді. Звичайно, якщо рішення КТС задовольнить сторони і вони не оскаржать його у судовому порядку, то спір на цьому і закінчиться. Якщо ж одна зі сторін спору оскаржить рішення КТС до суду, то розгляд трудового спору буде продовжено у судовому порядку.
Доречно зауважити, що загальний порядок розгляду індивідуального трудового спору (КТС суд) не є обов'язковим для сторін трудового договору. Згідно зі ст. 124 Конституції України судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. А тому суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку1. Отже, за бажанням позивача будь-який трудовий спір може розглядатися у судовому порядку без звернення до КТС.
Так, у лютому 1992 р. громадянин Р. звернувся до суду з позовом до Берегівського РТП про поновлення попередніх умов праці та стягнення заробітної плати. Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 1996 р. провадження у справі було закрито у зв'язку з недодержанням позивачем встановленого для цієї категорії справ порядку обов'язкового попереднього позасудового вирішення спору.
Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України переглянула справу в порядку нагляду за протестом заступника Голови Верховного Суду України і скасувала рішення Берегівського районного суду з таких підстав: на час постановлення
ухвали про закриття провадження у справі вже набула чинності Конституція України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і правосуддя здійснюється виключно судами2.
2. Трудові спори, що розглядаються виключно судом (тобто не можуть розглядатись в КТС). Перелік таких трудових спорів закріплено в ст. 232 КЗпП.
Безпосередньо у місцевих судах розглядаються трудові спори за заявами:
працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;
працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи;
керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб, митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень;
власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;
працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.
Безпосередньо в місцевих судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:
працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;
молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;
вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до 14 років;
виборних працівників після закінчення строку повноважень;
працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.
У судовому порядку відповідно до ст. 25 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" розглядаються також спори у випадках законодавчої заборони проведення страйку.
3. Трудові спори, що розглядаються в особливому порядку. Такий порядок застосовується щодо окремих категорій працівників і передбачає розгляд спору в порядку підлеглості або в іншому порядку, передбаченому законодавством. Це стосується суддів, прокурорсько-слідчих працівників, державних службовців, членів виборних органів громадських організацій.
Необхідно зазначити, що особливий порядок розгляду трудових спорів не виключає можливості їх судового розгляду. Це випливає з Конституції України та Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
Порядок розгляду непозовних трудових спорів дещо інший. Національним законодавством передбачено два види розгляду трудових спорів непозовного характеру:
1) колективні трудові спори, що розглядаються в загальному
Поняття трудових спорів 25
порядку примирними органами (примирною комісією, трудовим арбітражем із залученням незалежних посередників). Якщо вказані органи не допомогли вирішити спір, сторони вдаються до крайнього засобу вирішення спору — страйку;
2) трудові спори, які розглядаються примирними органами, а у випадку невирішення — в судовому порядку. Такими є колективні трудові спори, щодо яких страйк заборонено.