Конституційні інститути форми держави у зарубіжних країнах

§ 1. Концепція форми держави у конституційному праві

У правовій доктрині форма держави є однією із найдавніших концепцій, що досліджували феномен держави взагалі, організацію та діяльність держави, зокрема. Тривалий час під терміном "форма держави" розумілося сукупність найбільш загальних ознак держави й у зв’язку з цим в юридичній літературі нерідко стверджувалося, що форма держави не є предметом вивчення конституційного права, що це поняття є категорією загальної теорії держави і права¹. Вважається і це знайшло відображення майже в усіх підручниках із конституційного права), що потрібно вивчати не форму держави у цілому, а дві її складові частини: форму правління (насамперед структуру і порядок взаємовідносин вищих органів держави) і форму державного устрою (територіально-політичну організацію держави)². В останні роки замість поняття "державний устрій" використовують поняття "територіальна організація публічної влади", "політико-територіальна організація держави".

Пізніше при характеристиці форми держави до двох згаданих елементів у теорії держави і права був доданий третій – політичний режим. Але в конституційному праві політичний режим вивчався як самостійне явище, поза зв’язку із формою держави³. Такий підхід домінує у зарубіжних підручниках з курсу "Політичні інститути і конституційне право"⁴. Як бачимо, у зарубіжній конституційній доктрині форма держави аналізується у трьох аспектах: форма правління; форма державного устрою; політичний режим.

Уявляється важливим підкреслити, що форма держави у зарубіжному конституціоналізмі, як правило, не розглядається як інтегрована концепція, що об’єднує у синтезованому понятті названі три аспекти. Можна говорити, що форма держави може бути виражена у трьох обличчях залежно від установлених критеріїв. Цими трьома критеріями є: орган, наділений прерогативами глави держави; спосіб організації та здійснення суверенної влади на території держави; методи правління. В залежності від цих трьох критеріїв, держава отримує певну форму: монархії або республіки; унітарна держава або федеративна держава; може мати демократичний, монократичний (самодержавний) або авторитарний політичний режим.

Незважаючи на величину, економічний або військовий потенціал та інших факторів подібного порядку будь-яка держава, як суверенне творіння володіє прерогативою у силу свого суверенітету вирішувати вільно і згідно із конституційними передбаченнями, яку форму правління, державний устрій або політичний режим прийняти.

Право вибору певної форми держави є у першу чергу політичним вибором. Але не власне держави, представленої парламентом, главою держави, урядом. Вибір будь-якої форми держави не може бути нічим іншим, як результатом усенародного референдуму. Реальний характер такого вибору залежить від ступеня участі громадян у референдумі, щирості голосування і не в останній інстанції від факту як населення із правом голосу, тобто виборці, має точне уявлення про зміст форми держави стосовно якої висловилась громадська думка.

Якою б не була форма держави у згаданих трьох аспектах, з точки зору елементів своєї побудови, головних своїх характеристик, держава як політичний або соціальний феномен залишається незмінною. Хоча країни і мають різні форми держави, вони репрезентують ті ж головні характеристики, які визначають державний феномен. Так, Австрія, Великобританія, Іран, КНР, Лівія, США мають різні форми державного правління, державного устрою і навіть політичного режиму, але найсуттєвіші їх характеристики – ті, що визначають державні риси – залишаються ті ж : відповідні держави є суб’єктами права у конституційно-правових відносинах, міжнародного публічного права і т.ін., рівними між собою, з юридичної точки зору тощо.

Щодо причин різноманітності форм держави у сучасному світі, то вони багаточисельні. У літературі з-поміж них головними називають такі:

1. Історичні традиції розвитку національної державності. Зокрема, стійкість монархічних форм правління у таких країнах, як Великобританія, Данія, Швеція, Японія, пояснюється поряд з іншими тим, що монархія у цих державах існувала протягом багатьох століть.

2. Історичні особливості становлення національної державності. Наприклад, прийняття федеративної форми державного устрою такими країнами, як Мексиканські Сполучені Штати, США, ФРН, Швейцарія пояснюється історичними умовами виникнення самої держави, а не національними моментами.

3. Національний склад населення даної країни. Саме ця обставина зумовила встановлення федерації у таких багатонаціональних державах як, наприклад, Індія.

4. Обрання тієї чи іншої державної форми у країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, у значній мірі залежало від впливу метрополії. Так, у багатьох колишніх колоніях монархічної Великобританії (наприклад, Трінідад і Тобаго, Ямайка) після проголошення незалежності була встановлена монархічна форма правління, водночас як колишні колонії республіканської Франції у переважній більшості своїй стали республіками (Бенін, Буркіна-Фало, Габон, Кот д’Івуар, Ісламська Республіка Маврітанія)⁵.

5. Домінуюча у суспільстві система морально-релігійних цінностей (наприклад, теократична республіка в Ірані).

Певним чином на форму держави може вплинути і суб’єктивний фактор. Досить згадати про те, який вплив справив генерал де Голль на функціонування інститутів П’ятої республіки у Франції.

Розглянуті питання стосуються в основному доктринальної розробки поняття форми держави. Але, на наш погляд, при цьому треба звернути увагу ще на один не менш важливий спектр аналізу форми держави, а саме: на характеристику конкретних конституційних норм, які і визначають її. При цьому небхідно враховувати, що форма держави не тільки в тій чи іншій мірі визначається відповідними нормами конституцій, але й складається у значній мірі у результаті політичної та конституційної практики. Зокрема, державно-правова практика є іноді джерелом своєрідних конституційних норм, які визначають багато суттєвих сторін форми держави (наприклад, конвенційні угоди у Великобританії регулюють деякі принципові питання відносин глави держави, парламенту, кабінету міністрів).

У спеціальній літературі проблематика форми держави тривалий час розглядалась в основному з теоретичних позицій, і зовсім мало уваги приділялось аналізу конкретних конституційних норм. Правду кажучи, для цього існували й об’єктивні причини: термін "форма держави" в основних законах не вживався, а згодом використовувався дуже рідко й обмежено при характеристиці форми правління. Практично тільки у другій половині ХХ ст. форма держави стала об’єктом конституційного регулювання. З аналізу конституційних текстів можна зробити незаперечний висновок про те, що основні закони деяких країн стали вживати термін "форми держави", який трактується дуже близько до наведених вище доктринальних положень. Так, один із розділів Конституції Туреччини 1982 р. має назву "Форма держави". Положення, що стосуються до різних елементів форми держави, містяться в розд. 3 "Організація державної влади" Конституції Македонії 1991 р., розд. 4 "Державна влада" Конституції Словенії 1991 р., розд. 3 "Публічні влади" Конституції Молдови 1994 р. У конституціях багатьох держав містяться "синтезовані" форму­лювання, що відносяться до форми держави в цілому. Конституція Російської Федерації 1993 р. встановлює, що Росія є демократичною федеративною правовою державою з республіканською формою правління (п. 1 ст. 1). Ст. 1 Конституції Іспанії 1978 р. констатує Іспанію правовою демократичною соціальною державою, а її політичною формою – парламентарну монархію. Політична Конституція Колумбії 1991 р. містить досить усеохоплююче формулювання: ст. 1 проголошує, що ця держава соціально-правова в формі унітарної республіки, децентралізована, з автономією її територіальних одиниць, демократична, партиципаторна і плюралістична. У деяких конституціях окремі положення стосовно форми держави входять до розділів, які встановлюють територіальну організацію держави та організацію органів державної влади.

Зауважимо, що як у вищезгаданих, та і в інших основних законах, ідеться не про одного (з трьох) "елементів" форми держави, а про двох-трьох або про форму в цілому. Це засвідчує, що конституційне регулювання форми держави, яке раніше було відсутнім, у наш час усе частіше здійснюється на основі комплексного або поелементного аналізу, а її конституційна характеристика, доповнена політичною практикою, наближається до доктринальної.

У цьому зв’язку деякі вчені-конституціоналісти навіть роблять висновок про появу комплексного конституційно-правового інституту форми держави – системи узгоджених норм, які регулюють дане явище у правових зв’язках⁶. Не вступаючи у дискусію, звернемо увагу тільки на те, що у зарубіжних країнах аналіз цього інституту побудований на основі елементного підходу до поняття "форми держави". До того ж такий підхід є корисним і необхідним особливо у навчальних цілях.