План лекції.

1. Роль та функції адміністратора в системі освіти.

2. Вимоги до характерологічних, особистісних, професійних рис керівника.

3. Стиль керівництва.

Література.

1. Лазарев В.С. Управление образованием: теоретические основы и методы. – М., 1997.

2. Коломінський Н.Л. Психологія менеджменту в освіті. – К., 2000.

3. Поташник м.М. Управление образованием. – м., 1998.

4. Модель інноваційного вищого навчального закладу: економічний аспект. Колективна монографія: К.: Корпорація, 2008. – 392 с.

1. Менеджером називається людина, яка професійно здійснює функції управління на основі сучасних наукових методів керівництва. Це професійний керівник. Його професіоналізм проявляється в знанні ринку і його законів, в умінні прогнозувати розвиток організації і створювати потрібні умови для досягнення її мети, а також у здатності управляти ресурсами, забезпечувати їх краще використання шляхом систематичного оновлення змісту і технології управління. Менеджеру дуже важливо володіти мистецтвом управління людьми і відносинами між ними: згуртовувати людей навколо загальних цілей, формувати в працівників професіональні потреби і забезпечувати умови для їх задоволення, готувати всіх членів трудового колективу до спільної успішної діяльності на основі постійного професійного росту і саморозвитку, регулювати необхідні ділові відносини, мотивувати і стимулювати працю, створювати в колективі атмосферу поваги, довіри і успіху.

В наш час менеджер повинен бути організатором інноваційного процесу. Інновація представляє собою результат творчої діяльності, яка спрямована на вироблення, створення і поширення нових видів продукції, сучасних технологій, втілення нових, відповідних ринковим умовам господарювання, організаційних форм і методів управління.

Функціональна розбіжність управління, яка існувала в сфері освіти, призвела до того, що інноваційна функція менеджменту була обмежена. В результаті важко було засвоювати нові ідеї і досвід новаторів в педагогічній діяльності. Соціологічні дослідження виявили, що близько 25% учителів, що займалися інноваціями терпіли придирки з боку адміністрації школи.

В залежності від функціональних обов’язків і ролі, яку відіграють менеджери в процесі управління великою загальноосвітньою школою, виділяють три групи менеджерів.

До першого, вищого рівня шкільних менеджерів належать директор і його заступники. Згідно статуту школи керівництво всією її діяльністю здійснює її директор. Як професіонал директор організовує роботу школи і керує всіма видами її діяльності: навчально-виховною, фінансово-господарською, соціально-економічною.

Директору як менеджеру-лідеру повинна бути властива орієнтація на постійне оновлення і розвиток школи.

Друга, середня група шкільних менеджерів включає в себе керівників методичних і інших творчих об’єднань вчителів. Особливість цієї групи управлінців полягає в тому, що вона не входить до адміністративного персоналу і немає владних повноважень.

Третю, особливу сходинку у внутрішкільному керівництві займає учитель. Його роль менеджера пов’язана з тим, що він організовує управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

2. Взаємодія особистості як неповторної індивідуальності з діяльністю керівника як об’єктивно виробленою системою управлінських функцій створює індивідуальний стиль керівництва.

Аналізуючи практику управлінської діяльності, можемо стверджувати, що в менеджменті в освіті здійснюється формування індивідуального стилю керівництва, тобто такої системи взаємопов’язаних дій особистості керівництва навчального закладу, яку він застосовує як управлінець-професіонал для досягнення мети управління через гармонізацію вимог діяльності та індивідуальних властивостей його особистості. Саме цією гармонізацією діяльності управління і особистості кожний керівник, з одного боку, адаптує свою особистість до вимог діяльності, а з іншого – оволодіває, оптимізує способи, прийоми, засоби діяльності. Індивідуальний стиль діяльності сприяє, таким чином, усуненню можливої суперечності між діяльністю та особистістю. У співвідношенні цих явищ ми бачимо реалізацію особистісно-діяльнісного підходу. У нашій парадигмі індивідуальний стиль органічно входить до стилю керівництва. Але залежно від усвідомлення керівником проблем своєї роботи, її позитивних та негативних рис доцільно розглядати свідоме вироблення індивідуального, авторського стилю управління, хоч ми розуміємо, що риси індивідуального стилю закономірно властиві кожному керівникові як неповторній індивідуальності.

Ефективними чинниками, що впливають на стиль керівництва, є такі:

• психофізіологічні та особистісні якості керівника колективу. Особистість керівника – це той “реактор”, в якому “переплавляються” всі об’єктивні, зовнішні впливи, а також відбиваються особливості керованого ним колективу. Після такого “переплавлення” формується стиль керівництва, що є неповторним так само, як неповторна і особистість керівника;

• психофізіологічні та особистісні особливості підлеглих – вікові, статеві, особливості темпераменту, морально-вольові якості, характер, потреби;

• соціально-психологічні особливості колективу: морально-психолочігний клімат, згуртованість, підготовка до праці, ціннісноорієнтаційна єдність, дисциплінованість, рівень суспільної думки;

• компетентність керівника, тобто та якість його особистості, що допомагає свідомо виробляти найкращий стиль керівництва на основі досвіду, знання науки управління, психолого-педагогічної озброєності, наукового та загальнокультурного світогляду;

• обізнаність керівника з особливостями колективу, яким він керує, що допомагає обрати стиль керівництва, який найкраще відповідає конкретним умовам праці колективу та керівника.

3. Стиль керівництва – це система методів, прийомів, засобів, які домінують в управлінській діяльності менеджера освіти, а також індивідуальні особливості їх вибору та застосування. Нині, в умовах загальної демократизації та гуманітаризації суспільства, до стилю керівництва в будь-якому колективі ставляться нові вимоги. Установи освіти набули більшої демократичності та відкритості, наблизилися до реалій життя, а це потребує відповідних якостей керівника.

Шакуров пропонує вивчення стилю керівництва школою за такими параметрами:

• вимогливість керівника до себе;

• вимогливість до людей;

• колегіальний підхід до керівництва;

• поведінка в разі помилкових управлінських дій;

• спілкування з учителями;

• особливості оцінки вчителів;

• ставлення до вчителів;

• турбота про інтереси підлеглих;

• виявлення педагогічної майстерності керівником;

• ораторські здібності;

• ставлення до критичних зауважень учителів;

• уміння спілкуватися з учнями;

• витримка як риса, що виявляється у стосунках з вчителями;

• рішучість, упевненість у собі;

• працелюбність;

•надання вчителям права на індивідуальний стиль роботи.

Можна визначити параметри стилю керівництва в освіті:

1.Особливості реалізації керівником функцій універсального управлінського циклу:

• як здійснюється планування, розробка та прийняття

рішень;

• як керівник організовує виконання рішень;

• як здійснюється контроль.

2.Особливості делегування повноважень підлеглим:

• повноваження і відповідальність підлеглих забезпечується невтручанням керівника в їхню роботу;

• керівник іноді втручається у роботу підлеглих;

• керівнику притаманно втручатися у роботу підлеглих.

3.Ступінь надання підлеглим можливості для прояву ініціативи та індивідуального стилю діяльності:

• керівник надає реальну можливість для прояву ініціативи;

• керівник дозволяє підлеглим проявляти ініціативу;

• керівник жорстко придушує ініціативу підлеглих.

4.Рівень забезпеченості підлеглих інформацією, гласність керівництва:

• керівник завжди надає інформацію підлеглим;

• інформаційні потоки пущено на самоплив;

• керівник тримає інформацію при собі.

5.Ступінь об’єктивності оцінювання праці та особистості підлеглих:

• керівник оцінює працю підлеглих об’єктивно;

• керівник оцінює працю підлеглих не об’єктивно.

6.Співвідношення адміністративних (директива, наказ, розпорядження, вказівка) і соціально-психологічних (власний приклад, переконання, порада, дискусія, рекомендація, прохання, навіювання) методів керівництва.

7.Співвідношення заохочень і покарань.

8.Зовнішній прояв ставлення до підлеглих:

• привітність, повага, теплота погляду, готовність до

розмови;

• байдужість, іноді риси підлабузництва;

• жорстокість, холодність погляду, віддаленість.

9.Тон спілкування з підлеглими.

10.Особливості поводження з людьми, які не є підлеглими:

• привітність, ввічливість, повага, дотримання

правил етикету;

• байдужість, формальний, безособистісний підхід;

• грубість, порушення правил етикету, зневага,

зарозумілість.

Визначені риси стилю є параметрами, а внутрішні рівні – критеріями для діагностування та вдосконалення стилю керівництва.

Визначають стилі керівництва:

• прагматичний;

• адміністраторський;

• моралізаторський. За цільовою ознакою:

• діловий та бюрократичний. За характером контактності:

• директивний;

• товариський;

• потуральний.

За перевагою одноосібних або групових способів впливу на виробничий процес:

• автократичний;

• демократичний;

• пасивний.

Шакуров визначив п’ять груп взаємопов’язаних психологічних рис:

Перша риса – повага до людей; друга риса – колегіальність; третя риса ділова спрямованість; четверта риса – новаторство; П’ята риса – вимогливість. Відомі:

Адаптивний стилі, який характерний тим, що керівник адаптувався до певний умов роботи і більш-менш вдало виконує її.

Інноваційно-репродуктивний стиль передбачає більш високий рівень рефлексії, самоаналізу менеджером освіти свого стилю.

Індивідуально-творчий – вищий рівень розвитку стилю, коли певні методи, прийоми, засоби управління керівник свідомо конструює, системно моделює свою діяльність, гармонічно співвідносить вирішення питань із стратегічними цілями, виявляє гнучкість у розв’язанні управлінських проблем.

Лекція 6. Державне управління системою загальної середньої освіти.

Мета лекції: розкрити суть поняття державного управління системою освіти, познайомити із принципами освітньої політики України, познайомити з діяльністю державних органів системою загальної середньої освіти.