Тема 2. Психологічні ознаки підприємництва

Ризик

Ризик супроводжує будь-яку сферу людської діяльності. Це пов'язано з великою кількістю умов і чинників, що мають вплив на результативність прийнятих рішень. Історичний досвід пока­зує, що ризик недоотримання намічених результатів особливо став проявлятися в умовах конкуренції, впровадження новітніх технологій, раптових змін у ринковому середовищі тощо. Усе це в змозі кардинально впливати на дії економічного агента, підвищу­вати ступінь ризику при реалізації підприємницької діяльності.

Вважається, що етимологія слова «ризик» походить від грець­кого – скеля, стрімчак; звідси ризикувати означає пере­суватися між скелями. Оксфордський словник англійської мови зазначає, що слово «ризик» у новому своєму значенні — як схиль­ність до винагороди або готовність зазнати невдачі, в першу чергу на ниві комерції — з'явилося в Італії на самому початку XVII сто­ліття, згодом воно «мігрувало» до Франції і в 1661 році зафіксо­вано в англійській літературі. У словнику Вебстера «ризик» озна­чає небезпеку, можливість збитків або втрати.

Найбільш повно ризик як складова підприємництва в історичному контексті був розглянутий економічною наукою. Так, ще на початку XVIII ст. Р. Кантильйон визначив підприємця як людину, діючу в умовах ризику. Зго­дом у XIX ст. поняття «ризику» ставилося в залежність від підприємницького доходу, який є платою й винагородою за підприємницьке мистецтво (Й. фон Тютен); від фактору часу (Г фон Мангольдт) - чим більше за часом віддалені один від одного початок виробництва і кінцева реалізація готового продукту, тим більша невизначеність успіху, більший ризик можливих витрат для підприємця і відповідно більш очікувана винагорода. Звідси рольова функція підприємця полягає в тому, щоб приймати рішення в умовах невизна­ченості. У XX ст. найповніше ризик як функція підприємця отримав пояснення в американського економіста Ф. Найта. Згідно з його поглядами, ризик - це об'єктивна вірогідність того, що та чи інша подія відбудеться, і може бути представлена у вигляді математично формалізованого ймовірнісного розпо­ділу доходів. Чим більша ймовірність або менші при такому розподілі стандартні відхилення від очікуваної середньої величини, тим менший ризик, і навпаки.

Економіко-психологічні дослідження вказують на те, що готовність піти на ризик визначається під впливом результатів реалізації попередніх рішень, прийнятих у тих самих умовах. Помилки, допущені раніше в аналогічній ситуації, диктують вибір обережнішої стратегії' поведінки. Цікавими видаються поло­ження неокласичної теорії ризику, основи якої в першій половині XX століття заклали економісти А. Маршал і А. Пігу, що дало змогу пояснити окремі аспекти підприємницької поведінки. Основні положення неокласичної теорії полягають у наступному: працюючи в умовах невизначеності, коли прибуток є випадковою змінною, при укладенні угоди підприємець керується двома крите­ріями: розмірами очікуваного прибутку і величиною його можливих відхилень.

Поведінка підприємця, згідно з неокласичною теорією ризику, пояснюється концепцією граничної корисності. Це означає, що за наявності двох варіантів, наприклад, капітальних вкладень, що дають однаковий очікуваний прибуток, підприємець обирає варіант, в якому коливання очікуваного прибутку є меншим. Якщо приймається незначне число рішень одного типу, то неможливо розрахувати, щоб відхилення від очікуваного прибутку взаємно врівноважились, оскільки у цьому випадку закон великих чисел не діє. Саме тому підприємець, приймаючи рішення, повинен врахувати коливання при­бутку й обрати варіант рішення, що дасть той самий результат, але який характеризується меншими відхиленнями. Згідно з теорією, для підприємця гарантований прибуток того ж очікуваного розміру, але пов'язаний з можли­вими коливаннями, є менш цікавим. Подальший розвиток неокласичної теорії ризику запропонували в своїх роботах угорські економісти Т. Бачкаі, Д. Мессен та інші. Сутність ризику вони вбачають у можливості відхилення від мети, заради якої приймалося рішення.

Джерело: Предпринимательство в конце XX века / ДьінкинА. А., Стер- лин А. Р.Дулин И. В. и др. - М.: Наука, 1992. - С. 21-25.

У сучасних психологічних інтерпретаціях ризику, пов'язаних із діючим суб'єктом, виділяють три основні напрями:

Перший визначає ризик як ситуативну характеристику дій (діяльності) суб'єкта, що виражають невизначеність результату для діючого суб'єкта і можливість несприятливих наслідків у випадку невдачі. Ризик тут розглядається як міра очікуваного неблагополуччя, що визначається поєднанням імовірності неуспіху і ступеня збитків (втрат, програшу і т. п.). Психологічно зміст цього напряму має загальний характер, оскільки мова йде лише про поведінкову активність суб'єкта, його діяльність чи вчинки.

Другий напрям розглядає ризик як ситуацію вибору між аль­тернативами або можливими варіантами дій і безпосередньо вплі­тається в контекст прийняття рішень, беручи до уваги рівень домагань суб'єкта, його здібності.

Третій вивчає взаємозв'язок індивідуальної і групової пове­дінки в ситуаціях ризику і репрезентує собою соціально-психоло- гічний аспект досліджень ризику. Прикладом такого підходу є дослідження американського психолога М. Валлаха і його колег (1964 p.), в результаті якого був виявлений феномен «зсув ризику» (risky shift). Суть феномена полягає в тому, що ризикованість гру­пових або індивідуальних рішень має тенденцію до зростання після проведення групової дискусії. Соціально-психологічним поясненням «зсуву ризику» є перебільшення ризикованості дій за умов рівномірного розподілу відповідальності між учасниками дискусії, що в свою чергу, нівелює можливості індивіда по-своєму розв'язувати ризиковану ситуацію, підкоряє його стандартам і нормам групової поведінки. Таке колективне прийняття рішення зменшує почуття відповідальності в індивідів, особливо за нега­тивні результати.

Рис, 3.1. Наявні визначення поняття «ризику» в психології

Загалом в явищі «ризик» прийнято виділяти наступні основні елементи, взаємозв'язок яких і становить його сутність:

• можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої реалізується обрана альтернатива;

• вірогідність досягнення бажаного результату;

• відсутність впевненості у досягненні поставленої мети;

• можливість настання несприятливих наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворювання, смерть і т. д.) при здійс­ненні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб'єкта, який відважився на ризик;

• матеріальні, екологічні, моральні й інші витрати, пов'язані з реалізацією обраної в умовах невизначеності альтернативи;

• очікування небезпеки, невдачі в результаті вибору альтер­нативи та її реалізації.

Стосовно класифікації ризику, зазвичай, оперують такими його різновидами.

Щодо масштабів та розмірів розрізняють ризик глобальний, локальний.

Щодо аспектів — психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований (соціально-економічний).

Щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень — зоб'єк- тивною ймовірністю, з суб'єктивною ймовірністю, з об'єктивно- суб'єктивною ймовірністю.

За ступенем ризиконасиченості рішень — мінімальний, середній, оптимальний, максимальний або допустимий, кри­тичний, катастрофічний.

За рівнем обґрунтованості — раціональний, нераціональний, авантюрний (азартний).

Щодо часу прийняття ризикованих рішень — випереджу­вальний, своєчасний, запізнілий.

Щодо чисельності осіб, що приймають рішення — індивіду­альний, груповий.

Щодо ситуації — стохастичний (за умов невизначеності), кон­курентний (за умов конфлікту).

Щодо присутності у діях суб'єкта мотиваційного компо­ненту, — мотивований (ризик доцільності) та немотивований («безглуздий» ризик, «ризик заради ризику»).

Сучасне ринкове середовище вимагає від підприємця прийняття значної кількості ризиків, що зумовлено широким діапазоном дій у різних сферах людської активності. Підприємницький ризик як складова діяльності виникає в результаті виконання дій суб'єк­том, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, іх реалізацією, товарно-грошовими операціями, комерцією, здій­сненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.

У загальних рисах прийнято розрізняти такі види підприєм­ницьких ризиків:

• виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх зобов'язань відносно контракту чи договору з іншим суб'єктом економічної діяль­ності. Має відношення до виробництва продукції, товарів чи послуг; до здійснення будь-яких видів виробничої діяль­ності, в процесі якої підприємці зіштовхуються з пробле­мами неадекватного використання сировини, зростання собівартості, збільшення витрат робочого часу, викорис­тання нових методів виробництва;

• інноваційний ризик, пов'язаний з можливістю втрат, що виникають при фінансуванні підприємцем виробництва нових товарів і послуг, які, можливо, не знайдуть очікува­ного попиту на ринку;

• комерційний ризик, пов'язаний з реалізацією товарів, вироб­лених або куплених підприємцем;

• фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю невиконання підприємцем своїх фінансових зобов'язань перед інвестором унаслідок використання для фінансування діяльності кредиту;

• технічний ризик, пов'язаний з організацією виробництва і проведенням превентивних заходів (профілактика облад­нання, запровадження систем безпеки), з впровадженням і засвоєнням нової техніки і технології (як наслідок, небез­пека виникнення техногенних катастроф);

• портфельний ризик, полягає в імовірності втрати за окре­мими типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів;

• ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням рин­кових відсоткових ставок як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют.

• Аналізуючи проблему ризику в підприємництві, прийнято говорити про два основні його аспекти: об'єктивність (див. рис. 3.2.) і суб'єктивність.

Рис. 3.2. Чинники, що зумовлюють об'єктивність підприємницького ризику

Об'єктивність підприємницького ризику обумовлена існу­ванням великої кількості чинників (зовнішніх умов), присутність яких не залежить від дії і волі окремого підприємця. Об'єктивність ризику формують: політичне й економічне становище в країні; міжнародні події; стихійні лиха; наявність корупції та рекету; законодавство, що регулює підприємницьку діяльність; економіч­ний стан галузі, в межах якої здійснюється діяльність і т. д.

Суб'єктивність підприємницького ризику обумовлена діями самої людини. Адже саме підприємець оцінює ситуацію, формує стратегію подальшої поведінки, здійснює вибір із сукупності аль­тернатив. Крім того, сприйняття й оцінка ризику є індивідуаль­ною, оскільки для різних суб'єктів, які діють в одних і тих же умо­вах, ситуація може бути різною — ризикованою для одного і неризикованою для іншого.

Суб'єктивний підхід ставить у центр уваги поведінку людини, оцінюючи рівень ризику, беручи до уваги дві головні змінні, а саме вірогідність невдачі (збитків, нещасного випадку) і величину невдачі. Крім того, поведінка людини у різних ситуаціях відзна­чається варіативністю, є ситуативною. Так, суб'єкт у своїй вироб­ничій діяльності може не виявляти ознак ризикованої поведінки, але сідаючи за кермо свого автомобіля, може поводити себе надто ризиковано.

Усю сукупність ситуацій ризику, в яких перебуває людина, можна розділити на два класи:

перший клас — це ситуації, розвиток яких або наслідки можуть бути несприятливими для суб'єкта; це ситуації, які безпосередньо не залежать від нього і не визначають його дій, — небезпечні ситуації. Характеристика «небезпечна» означає об'єктивну оцінку ситуації, в якій опиняється суб'єкт незалежно від того, чи буде він у ній діяти чи ні;

другий клас — це ситуації, розвиток яких напряму залежить від суб'єкта, визначається його рішенням і актуальними діями; це ситуації ризику, які виникають лише за умови наявності діючого суб'єкта у даних обставинах.

Поведінка суб'єкта у ситуаціях другого класу значною мірою визначається індивідуально-особистісними характеристиками. Перш за все, мова тут іде про схильність людини до ризику. У сучасній психологічній науці є досить різні погляди на цю харак­теристику. Так, відомий польський психолог Ю. Козелецький (1979 р.) пов'язує схильність до ризику з можливостями суб'єкта досягти поставленої мети і регулювати свої пізнавальні та пове- дінкові стратегії. Російські дослідники, зокрема В. Петровський (1992 р.), характеризує схильність до ризику як неадаптивну форму поведінки та активності особистості, особливо за умов від­сутності розвинутих структур діяльності. У свою чергу, Т. Корні- лова (1994 р.) пов'язує схильність до ризику з особливостями мис­лення суб'єкта і говорить про неї як про особистісний потенціал людини, яка діє в умовах невизначеності.

Значна кількість досліджень спрямована на пошуки специ­фічних індивідуально-психологічних рис людини, що обумовлю­ють її схильність до ризикованої поведінки. Рисами, що тісно корелюють зі схильністю до ризику, виступають: імпульсивність, незалежність, прагнення до успіху, схильність до лідерства і домінування.

Окрім вищевказаних індивідуально-психологічних рис, на схильність до ризику в підприємництві впливає ціла низка інших дотримуючись певних правил поведінки, які диктує держава. Дж. М. Кейнс вважав, що для підприємця характерні наступні якості — передбачливість, обережність, розрахунок, підприємли­вість, незалежність, прагнення до кращого, бажання залишити своїм нащадкам капітал (діло).

Інший аспект аналізу підприємництва — це поява концепцій «постіндустріального суспільства» і зокрема теорії «революції менеджерів», які заперечують провідну роль в економіці тради­ційних підприємців у напрямі передачі реальної влади від капіта- лістів-власників до менеджерів (Дж. К. Гелбрейт). Однак, такі роз­думи та погляди — це, радше, визнання зростаючої ролі управлінських функцій у діяльності економічних агентів. Як зазначає з цього приводу український дослідник підприємництва А. Арсеєнко (1993 р.), зростання ролі управління (менеджменту) в «управлінській революції», особливо в американській економіч­ній традиції другої половини XX століття, привело до того, що шумпетерівська концепція підприємництва практично щезла зі сторінок економічних підручників.

Третій період наукової інтерпретації підприємництва — це нове осмислення значення підприємництва для поступального розвитку суспільства на тлі визнання ролі професійних управлін- ців-менеджерів, які у змозі зосереджувати у своїх руках прак­тично весь спектр підприємницьких функцій. У часовому вимірі цей період бере початок із середини XX століття. Серед плеяди дослідників, які розширили і доповнили сучасне розуміння під­приємництва, слід відзначити П. Друкера, Р. Брокхауза, Б. Кар- лофа, Д. Макклеланда, А. Мартінеллі, Р. Хізріча та інших.

З осмисленням управлінської складової в діяльності підпри­ємців, починаючи з кінця 60-х і початку 70-х років минулого сто­ліття, увага вчених прикута до зростання масштабів підприєм­ництва, що пов'язувалося зі збільшенням кількості малих фірм в економічно розвинутих країнах Заходу. Мале підприємництво у країнах з розвинутою економікою займає за багатьма показни­ками лідируючу позицію, порівняно з великомасштабним, зокрема: за кількістю зайнятих, за внеском до валового національного про­дукту, у сфері послуг населенню, торгівлі. Крім того, малі і середні підприємства залучають більше осіб, ніж великі. Це стало можли­вим завдяки низці факторів, серед яких: посилення технологічної конкуренції і розширення можливостей використання нововве­день, зміни стилю життя і ціннісних орієнтацій різних соціальних груп і, перш за все, молоді в напрямі самореалізації й особистої свободи, підвищення рівня освіти і професійної підготовки робо­чої сили, зростання платоспроможності населення. Вважається, що в особі малих підприємств підприємництво функціонує у сво­єму найбільш чистому вигляді.

Наприкінці 80-х років XX століття розширилася сфера дослідження підприємництва в реальних економічних умовах і в конкретних формах його реалізації. Зокрема, вивчаються співвідношення відносин на рівні «підприємець — малий біз­нес», «підприємець — велика корпорація», «підприємець — сус­пільство».

У системі підприємницьких відносин значна роль відводиться шляхам залучення людей у підприємництво, їх мотивації до під­приємницької праці, проблемам соціального статусу і престижу. Підприємництво починає ототожнюватися не лише з відкриттям власної справи, а й з можливістю його існування в наявних вели­ких фірмах і корпораціях у вигляді «внутрішнього підприєм­ництва» («внутрішньоорганізаційного підприємництва») — інтрапренерства. Поняття «інтрапренерство» було введено у науковий обіг Г. Піншотом у 1983 році. Під інтрапренерством розу­міється розвиток духу підприємництва всередині наявного під­приємства, організації. Відповідно інтрапренер — це людина, яка ініціює і веде свою підприємницьку діяльність у межах діючого підприємства. Виникнення інтрапренерства зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними обставинами. Об'єктивною обстави­ною до виникнення інтрапренерства є тенденція до появи нових технологій, які необхідно впроваджувати якомога швидше, в іншому випадку втрата конкурентних переваг неминуча. З суб'єк­тивної точки зору, інтрапренерство — це внутрішнє прагнення особистості до творчої самореалізації, незалежності в межах наяв­ної виробничої структури. Недооцінка таких побажань може призвести до зниження інтересу до виконуваної роботи, плинність найбільш перспективних працівників у сферу здебільшого малого підприємництва. Таким чином, в основі інтрапренерства як соціально-економічного і соціально-психологічного явища, в першу чергу, лежить:

активізація і використання творчого потенціалу праців­ників;

підвищення ефективності використання ресурсів підприєм­ства, організації;

чинників, серед яких привертають увагу наступні: вік людини; емоційний стан, в якому перебуває діючий суб'єкт; рівень доходів; життєвий (професійний досвід); привабливість мети або очікува­ного прибутку, поінформованість; тактика поведінки суб'єкта, його професійні та ділові якості. Отже:

вік людини, яка готова піти або йде на ризик. Встановлено, що більш схильні до ризику молоді підприємці;

емоційний стан, в якому перебуває діючий суб'єкт. Резуль­тати економічно-психологічного аналізу показують, що під дією позитивних емоцій суб'єкти схиляються применшу­вати значущість негативних наслідків і перебільшувати значущість виграшних. Позитивні емоції генеруються сприятливим розвитком подій. Усе це в змозі кардинально впли­вати на процес прийняття рішень, призводити до значних збитків і навіть катастрофічних наслідків. Катастрофіч­ність наслідків таких рішень дуже часто зумовлена особли­вим стилем мислення, який панує в групі. Це питання детально вивчалося в 70-х роках XX століття Ірвіном Яні- сом (1972 р.), який, аналізуючи різні політичні і військові рішення, описав явище «дгоирШіпк» («групове мислення»). Його можна визначити як стиль мислення людей у групі, для яких однодумство важливіше, ніж реалістична оцінка можливих варіантів дій. Особливе значення в таких групах надається таким чинникам, як згуртованість, сприятлива атмосфера, єдність інтересів, самозадоволення. Явище «groupthink» тісно пов'язане з таким груповим феноменом, як конформність (причому тут має місце крайній конфор­мізм, коли учасники, які не визнають думки лідера або біль­шості, автоматично ізолюються) і дуже часто зустрічається в групах, що діють у кризових, стресових ситуаціях. Як зазначається, цей стиль мислення, з одного боку, підвищує єдність групи, а з іншого — знижує якість рішень, веде до того, що групові рішення часто є гіршими за індивідуальні. Один зі шляхів уникнення таких групових деформацій — це стратегія внесення конфлікту під час обговорення проблеми за умов наростання консенсусу і невисловлювання альтер­нативних точок зору;

рівень доходів (багатства). Досить реальною для широкого кола людей у підприємництві є схильність до ризику при невеликих сумах та несхильність, коли вони значні;

життєвий досвід. Якщо суб'єкт неодноразово діяв у подібних ситуаціях ризику і має досвід успішного прогнозування май­бутнього результату, ситуація для нього може бути охарак­теризована як відома, визначена. Ризик за таких обставин є мінімальним. Умови дій, які за певних причин не можуть бути враховані, є невизначеними, а безпосередньо самі дії характеризуються як ризиковані. З досвідом підприємці схиляються до поміркованого, виваженого ризику. Вислов­люється також гіпотеза про кращу здатність підприємця розподіляти серед інших ризик;

поінформованість. Недостатність інформації при прийнятті відповідальних рішень для суб'єкта створює умови інфор­маційної невизначеності. Виділяють дві групи джерел інфор­маційної невизначеності — дефіцит і надлишок інформації. Дефіцит інформації (для отримувача) може породжуватися її суперечливістю, спотвореністю, неможливістю об'єктив­ної оцінки; надлишок — великим (для суб'єкта) обсягом, зашумленістю. Можлива невизначеність часового інтервалу, протягом якого з'являється та існує інформаційний потік. Дуже часто в реальній підприємницькій діяльності недо­статність (дефіцит) часу, який відводиться на роздуми і прийняття рішення, є тим спонукальним чинником, що у стані спровокувати підприємця на надто ризиковані дії;

привабливість мети (очікуваного прибутку). Чим вищий прибуток (виграш), пов'язаний з виконуваною дією, тим більш високий ризик готовий прийняти діючий суб'єкт. Можливість одержання підприємцем додаткового прибутку в змозі знизити критерії та особисті вимоги до прийняття рішення і спонукати до дії навіть при низькій імовірності успіху. Тим більше, що діючим суб'єктам властиво перебіль­шувати переваги обраної альтернативи і применшувати привабливість відкинутої;

тактика поведінки суб'єкта. Як приклад, розглянемо мож­ливі поведінкові дії підприємця, пов'язані з внутрішнім чи зовнішнім пристосуванням до ризику. Зовнішнє пристосу­вання (екстравертність) щодо ризику полягає у спробах суб'єктом якось модифікувати зовнішнє оточення (середо­вище), щоб одержати певні переваги і знизити ризик: манев­рування ресурсами, маніпулювання поведінкою контраген­тів (партнерів) під час укладання угод тощо. Навпаки, внутрішнє пристосування (інтровертність) до ризику є характерним для осіб, що не впевнені у власних можливос­тях контролю над зовнішнім середовищем та прямого впливу на нього. їх основний інструмент — збір додаткової інфор­мації, виграш у часі, генерація нових альтернатив; — ділові і професійні якості суб'єкта (кваліфікація). Стосовно ділових і професійних якостей та їх впливу на рівень ризику в підприємницькому середовищі особливо цінується вміння передбачити і прогнозувати розвиток подій, інтуїтивне передчуття раптових змін у ринковому просторі, енергій­ність, здатність до найоптимальнішого використання вироб­ничих і людських ресурсів. Схильність до ризику покладена в основу теорії створення фірм Р. Кілстрома і Дж. Лаффонта (1974 р.). За американськими стандартами, вважають вони, всі люди поділяються на дві катего­рії: готових піти на ризик і обережніших, які йдуть на прийняття рішення лише з мінімальними шансами на ризик, а також те, що ризикованих рішень, як правило, уникають підприємці консерва­тивного типу, несхильні до інновацій, новаторства (немало тут залежить від того, що візьме гору — передчуття успіху чи поразки). На основі цього Р. Кілстром і Дж. Лаффонт запропонували модель, в якій ті підприємці, що схильні до меншого ризику, намагаються керувати великими підприємствами, а ті, які схильні і здатні ризи­кувати — малими. Економічний розвиток тут ставиться в залеж­ність від характеру підприємця і його схильності до ризику.

На противагу точці зору, що ризик є необхідним атрибутом підприємницької діяльності, існує інша точка зору, згідно з якою підприємці — це люди, які ризикують помірковано. Зокрема, у 80-х роках XX століття Р. Брокхаузом (1982 р.) було встановлено (на підставі емпіричних досліджень), що успішними є підприємці з поміркованою схильністю до ризику у порівнянні з підприєм­цями, які надають перевагу його низькому або високому рівням.

Окремі дослідники вважають, що підприємці взагалі не несуть функцію ризику (не ризикують своїм власним фінансовим ста­ном) — це прерогатива інвестора. Підприємець ризикує лише часом, у крайньому випадку своєю репутацією. Вважається, що в сучасних умовах зменшується ступінь ризику, а подекуди його взагалі нівелюють набуті підприємцем знання, додаткова інфор­мація про конкуренцію і засоби, необхідні для досягнення мети, оволодіння вміннями і навичками управлінської праці тощо.

Поведінка підприємця за умов ризику включає комплекс вза­ємопов'язаних дій, який умовно, на наш погляд, можна описати у вигляді наведеного нижче алгоритму.

Усвідомлення ситуації як такої, що містить ризик. Передбачає первинну оцінку ситуації ризику з точки зору прийнятності для діючого суб'єкта і можливість входження його в неї чи ні. Якщо таке входження має місце, тоді підприємець повинен здійснити всебічне вивчення ситуації ризику, а це, у свою чергу, зумовлює перехід до наступного кроку когнітивних і поведінкових дій.

Діагностика та аналіз ризикованої ситуації. Передбачає осмис­лення суб'єктом проблеми, що виникла; пошук тих основних чинників і умов, що зумовили ситуацію ризику; розгляд можли­вих способів модифікувати обставини і зменшити ризик. Зни­ження ризику можна досягнути за допомогою страхування, делегування повноважень, розподілу ризику серед інших тощо.

Відшукання зв'язку даної ризикованої ситуації з попередніми обставинами. За умови подібності реальної ситуації ризику, що склалася, до тих, які вже мали місце в діяльності підприємця актуалізується наявний досвід, має місце використання апро­бованих стратегій поведінки, зменшується вірогідність виник­нення помилки.

Зіставлення ризикованої ситуації з імовірним розвитком подій. Як наслідок, екстраполяція (перенесення) наявних тенденцій у майбутнє, прогнозування загроз та збитків для бізнесу. Вба­чання потенційних втрат (збитків) стосується не лише грошей, але престижу, відносин з партнерами, колегами по праці тощо.

Розгляд можливих альтернативних дій, їх оцінка і вибір такої альтернативи, що найбільш відповідає вимогам ризикованої ситуації.

Прийняття рішення на підставі обраної альтернативи. Резуль­тат: остаточне «прийняття ризику» підприємцем.

Розробка конкретного способу (програми) дій, формування адекватного стилю поведінки, добір методів і засобів, що є най­більш ефективними з точки зору підприємця у ситуації ризику. Підприємницький ризик має свої характерні особливості.

Серед них: надто висока «ціна» ризику — це з одного боку, з іншого — присутність азарту, деякої авантюрності. Ризик у під­приємництві — це вміння концентрувати увагу на одних сторонах справи та ігнорування інших; це здатність спиратися на інтуїцію і не втрачати надію навіть за умов несприятливого розвитку подій.

Ризик — це невід'ємна складова підприємництва; є чи не най­головнішою його ознакою, оскільки підприємництво і ризик — це феномени, які генетично пов'язані один з одним. Ризик у контексті психологічного аналізу підприємництва зумовлює такі пріоритети дослідження як: вивчення індивідуально-психологічних, особис- тісних рис, що мають регулятивний вплив на поведінку суб'єкта у різних за складністю ситуаціях ризику; систематизацію джерел і чинників, здатних трансформувати ситуації невизначеності у ситуації ризику; пошук оптимальних шляхів і заходів (методів, когнітивних стратегій, тактик поведінки), які б мінімізували ризик; аналіз можливостей як індивідуального, так і групового суб'єкта економічної діяльності в оцінці ситуації ризику й особли­востей прийняття рішень за таких обставин; визначення ступеня впливу підприємницького ризику на сприйняття суспільством його можливих і реальних наслідків; попередження і профілак­тику наслідків неадекватного поводження підприємців у ситуа­ціях ризику.

Таким чином, підприємницький ризик — це особливий тип ризику, в основу якого закладена взаємодія об'єктивних та суб'єктивних факторів. При розгляді ризику провідну роль посі­дає особа підприємця. Адже саме підприємець оцінює ситуацію, формує її суб'єктивний образ, робить вибір із сукупності альтер­натив, добирає засоби і ресурси для реалізації своїх задумів. Окрім того, сприйняття ризику залежить від кожної конкретної людини з її характером, вихованням, ідеологією, індивідуально- психологічними особливостями, рівнем знань у своїй сфері діяльності. Загальним висновком більшості психологічних досліджень ризику є його характеристика як поведінкової активності, необхідної для досягнення мети у ситуації невизна­ченості.