питання 1

Історія української літературної критики / М. Д. Бернштейн, Н. Л. Калениченко, П. М. Федченко та ін. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 9 – 30.

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ ДУМКИ

ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ

НА УКРАЇНІ

Кінець XVIII — початок XIX ст.— час корінних змін в економічному, суспільно-політичному і культурному житті україн­ського народу. Це був період руйнування феодальних відносин і розвитку капіталіз­му, період активного формування україн­ської нації. Криза самодержавно-кріпос­ницької системи, розвиток капіталістичних відносин сприяли дальшому загостренню класових суперечностей в країні, активі­зації революційно-визвольного руху.

Війна 1812 р., в якій проти полчищ На-полеона пліч-о-ліліч виступали представни­ки різних народів Росії, збудила патріо­тичну гордість, сприяла активізації су­спільного й духовного життя, поширенню вільнолюбних ідеалів. З цими процесами тісно пов'язані діяльність таємних полі­тичних організацій, декабристський рух, що охопив ряд центрів країни, у тому чис­лі кілька губерній на півночі України.

Яскравими виявами вільнолюбних ви­звольних прагнень були і стихійні ан­тикріпосницькі селянські повстання, рево­люційні заворушення в армії та серед сту­дентства. Проти самодержавного гніту царської Росії та цісарсьцрї Австрії спря­мовувались польське повстання 1830 р., діяльність таємних революційних поль-

ських гуртків, в яких, брали участь і чи­мало, представників передової української молоді.

Вилив республіканських ідей декабрис­тів, польського національно-визвольного руху, політичних та загальнокультурних ідей всеслов'янського відродження відбив­ся на програмних документах першої української політичної таємної організа­ції — Кирило-Мефодіївського товариства (1846).

Могутнім поштовхом до дальшого по­силення революційних настроїв та активі­зації визвольної боротьби серед україн­ського народу були події буржуазно-де­мократичних революцій в країнах Захід-

ної ^Європи. Найважливішими результата­ми 'революції 1848 р. в Австрії були ска­сування кріпосного права, поступове утвердження капіталізму в усіх сферах економічного і політичного життя.

Розгром Кирило-Мефодіївського товари­ства і петрашевців, поразка революції в Австрії, жорстоке придушення будь-яких проявів вільної думки відкрили в Росії й Австрії смугу політичної реакції, що відбилося на всіх сферах суспільного жит­тя, зокрема розвитку культури українсько­го народу.

Посилення визвольних прагнень,' соці­ального¹ і політичного протесту (у тому числі польське повстання 1863 р.) зумо­вило революційну ситуацію в Росії кінця 50-х — початку 60-х рр. XIX ст. Це був початок нового, буржуазно-демократично­го, періоду визвольного руху в Росії, ідео­логами якого були М. Чернишевський, О. Герцен, Т. Шевченко, М. Добролюбов. З іменами М. Чернишевського, братів О. і М. Серно-Соловйовичів пов'язана діяль­ність таємного революційного товариства «Земля і воля» (1862), члени якого вели революційну пропаганду і на Україні.

Грабіжницька земельна реформа 1861 р. і половинчасті, помірковані реформи в

різних сферах економічного й державного життя країни не вивели самодержавну систему зі стану глибокої кризи. Боротьба

проти численних залишків кріпосництва протягом багатьох десятиліть складала

Глибицну суть суспільно-економічного

життя Росії, соціальну й політичну осно­ву революційного визвольного руху.

Другою половиною XVIII ст. завершу­вався давній період в історії української літератури, а на рубежі двох століть та в перші десятиліття XIX ст. народжувала: ся нова українська література, представ­лена іменами І. Котляревського, Г. Квіт-ки-Основ'яненка, П. Гуяака-Артемовсько-го, Л. Боровиковського, Є. Гребінки.

9

,Період становлення нової української літератури характеризується співіснуван­ням, а подекуди й штучним поєднанням найрізноманітніших стильових напрямів, течій, художніх манер, що йшли то від старих традицій і естетичних систем, то від художньої практики, позначеної нова^ торськими естетичними пошуками. Найви­щим досягненням нової української літе­ратури була творчість Т. Шевченка, що знаменувала утвердження в ній реалістич­ного методу.

Розвиток української літератури відбу­вався в умовах постійного спілкування з братньою російською літературою. Зміст і характер літературного процесу всіх слов'янських народів, у тому числі україн­ського, в цей час певною мірою визначи­лися ідеями всеслов'янського культурного відродження й культурної взаємності. Чимало українських письменників

активно виступали в російських журналах

і газетах, які часто були не тільки основ­ним місцем публікації творів українських письменників, а й місцем, де ці твори ді­ставали критичну оцінку. Виступи з таки­ми матеріалами українських і російських авторів сприяли виробленню спільного підходу до аналізу й оцінки художніх творів.

У перші десятиліття XIX ст. на Україні виникають періодичні видання, які здій­снювали й місію своєрідних центрів, орга­нізаторів літературного жиТтя, відіграли певну роль у розвитку літературно-есте­тичної думки і критики.

Літературно-художні журнали, що з'я­вилися навколо Харківського, університе­ту,— «Харьковский Демокрит» (1816), «Украинский вестник» (1816—1819), «Ук-раинский журнал» (1824—1828)—дуже мало'містили матеріалів українською мо­вою, але їхній різнобічний і глибокий зв'язок з явищами української культури безсумнівний.

Навіть тоді, коли загальнотеоретичні чи літературно-критичні виступи будувалися на матеріалі античної або західноєвропей­ських, російської чи польської літератур, вони мали значення і для молодої літера­тури української, створюючи відповідну атмосферу для її функціонування і вису­ваючи певні естетичні вимоги, критерії ви-¹ міру художньої цінності творів. Крім того, вже в ранніх українських виданнях фор-

мувалася одна з прекрасних традицій української літературної критики — роз­глядати явища не тільки власної націо­нальної культури, а й літератур інших на­родів.

Становлення естетики як науки й ака­демічної дисципліни пов'язане з діяльніс­тю Харківського, Київського університетів, Одеського та Ніжинського ліцеїв, викла­дачі яких виступали авторами навчальних книг, спеціальних естетичних трактатів і статей на сторінках місцевих видань.

Естетичні трактати, навчальні поетики й риторики початку XIX ст. у відповіднос­ті з потребами нового часу продовжували і розвивали традиції художньої практики й теоретичної думки давньої літератури. Адже зародки різних частин науки про

літературу, нормалізації поетичних засо­бів і спроби оцінки літературних творів у світлі встановлених теоретичних пара-МСТрІВ І КаНОНІВ зустрічаються вже у най­давніших пам'ятках літератури Київської

Русі.

Так, нормативний і коментаторсько-тлу­мачний елемент можна бачити в Ізборни­ках Святослава (1073,--1076). А в «Повіс­ті минулих літ» не тільки містилася по­хвала книзі як джерелу знань, 'духовної сили людини, а й визначалися характер і призначення, морально-змістові ознаки «істинних» книг, критерії їх систематиза­ції, відбору, розмежування від книг «бо-гоотметньїх» '.

Слід при цьому зауважити, що пану­вання норм і канонів стандартів та сти­лістичних кліщр, суворого літературного етикету, традиційного кола ідей і форм не виключало можливості вияву оригі­нального творчого начала. Навіть уживан­ня одних і тих же прийомів у різних кон­текстах могло мати й дещо інші, нетра­диційні звучання, зміст і значення².

Принципи систематизації й рубрикації книг, критерії їх оцінок і розмежування — це вже елементи критики, їх найдавніши­ми зразками були бібліографічні списки «істинних» і «ложних» книг.

Своєрідна оцінка різних методів літера­турної праці містилася в розмірковуваи-

¹ Изборник 1076 года.—М., 1965.—С. 151— 154: Повесть временньїх лет по Лаврентьевскому списку.— Спб., 1910.- С. 148—149.