16. Видатний український полеміст 16-17 ст. Мелетій Смотрицький

Точна дата народження М. Смотрицького невідома. За одними джерелами він народився близько 1572 р., а за іншими – у 1577 році у православній шляхетській сім’ї. Батько Максима – Герасим Данилович Смотрицький був високоосвіченою людиною, до 1576 року працював писарем у кам’янець-подільському магістраті, добре володів книжною українською, церковнослов’янською, а також польською, грецькою та латинською мовами. У 1576 році він був запрошений до Острога князем Костянтином-Василем Острозьким. Тут Г.Д.Смотрицький став першим ректором слов’но-греко-латинської академії, очолив гурток вчених книжників, що готували до друку філологічно досконалі тексти Біблії, написав ряд полемічних творів, скерованих проти католицької пропаганди. Навчання у академії та жива творча атмосфера літературно-освітнього гуртка викладачів, у якій підростав Максим, позитивно впливали на становлення духовного світу юнака, формували його як свідомого прибічника православної віри, палкого патріота своєї землі. Проте М. Смотрицький чудово розумів, що протистояння католицизмові не повинно вести до протистояння культурним досягненням Західної Європи. Захистити православ’я та його традиції, ґрунтовно і докладно протиставити догматиці католицизму істини східної церкви можна було, лише засвоївши надбання західноєвропейської теологічної думки. Тому в 1594 р. випускник Острозької слов’яно-греко-латинської академії та син її першого ректора - Максим Смотрицький. продовжив освіту у віленській колегії єзуїтів. У 1600 р., після закінчення колегії, він став домашнім учителем дітей князя Соломирецького і разом з його сином Богданом подорожував по Європі. Відвідав багато міст, слухав лекції у Лейпцігському, Віттенберзькому та Нюрнберзькому університетах.

Здобувши фундаментальну освіту, М. Смотрицький добився присудження йому звання доктора медицини. Проте, його цікавило буквально все – від анатомії й астрономії до богослів’я та поетики. Захопившись поетичною культурою італійського Гуманізму, він переклав польською мовою вірші Петрарки, був одним з найосвіченіших людей свого часу. Вже в тридцять років його вважали людиною енциклопедичних знань.

Після приїзду із Західної Європи в 1608 році, Смотрицький повернувся до князя Соломирецького, що жив під Мінськом,. а трохи згодом переїхав у Вільно (Вільнюс), активно співробітничав з вільнюським православним братством і за дорученням братства виступав з полемічними творами, спрямованими проти гонителів православ’я. У 1608 році він видав гостро полемічний твір “Антиграфи”, у якому захищав засади східної віри від нападок з боку католиків та уніатів. У 1610 р. під псевдонімом Теофіла Ортолога вийшов з друку знаменитий “Тренос”, що став найвищим досягненням тогочасної полемічної літератури. Поява “Треносу” була викликана потребою дня - трагічними подіями, що відбувалися у Вільно в тому часі. У 1609 р. уніатські єпископи Іпатій Потій і Вел’ямин Рутський вирішили насильно приєднати до унії непокірних міщан Вільно. Вони силоміць захопили Святотроїцький православний монастир і кілька церков. У православних залишилася лише одна духовна фортеця – Святодухівський монастир. Люди були пригнічені, налякані і коли король Зигмунт ІІІ проїжджав вулицями міста, вони зупиняли його карету, падали перед ним на коліна і просили заступитися за них, адже перед тим. на сеймах 1607 та 1609 рр. була прийнята Конституція православної церкви, у якій заборонялось насильство у релігійних справах. Та король залишався глухим до стогону народу. На Іпатія Потія готувався замах (під амвоном, де він мав проповідувати була покладена бочка з порохом), але він не вдався і після цього багато людей було піддано тортурам. Під впливом цих жахливий подій М. Смотрицький пише “Тренос, тобто плач єдиної святої вселенської апостольської східної церкви” У перших двох розділах твору домінує ліричний настрій. Це нарікання Матері церкви та її повчання до своїх синів, які зрадили її. У наступних двох розділах Смотрицький різко виступає проти унії, Ватикану та Римського папи. Ще шість розділів книги є схоластичними трактатами, у який автор заперечує догми католицизму. У полеміці з католиками Смотрицький виступає як енциклопедично освічена людина, він цитує у своїй книзі понад 140 авторів, або робить на них посилання. Крім творів “отців церкви” використовує античних та європейських письменників доби Середньовіччя та Відродження: Авіцени, Савонароли, Депер’є, Еразма Ротердамського Петрарки, Антуана Баптисти та ін. Твір був написаний польською мовою, прозою, але прозою настільки ліричною та ритмічною, що її можна назвати поезією, тим більше, що автор активно використовував поетичні засоби: рефрени, епітети, порівняння, гіперболи. Смотрицький не був першим у літературі, хто звернувся до плачу (ляменту) як літературного засобу. Персоніфікований образ Матері-церкви, що гірко оплакує зраду своїх дітей зустрічається в трактаті його батька Герасима Смотрицького “Ключ царства небесного” !1587), у творах багатьох польських письменників тієї доби. Але Смотрицький підняв цей образ на недосяжну височину, наповнивши його великим пристрасним почуттям скривдженої матері-вітчизни, палким патріотизмом та любов’ю до свого народу, до його рідної віри. Сповнений незвичної публіцистичної сили “Тренос” мав величезний вплив на православних читачів, на греко-католиків. а також на прихильників римського костелу. Зляканий король Зигмунт ІІІ наказав закрити друкарню і не продавати її книги під загрозою 5000 червоних золотих, а також спалити весь тираж “Треноса”, який вважав бунтівним пасквілем “проти духовної та світської влади”. До сина Василя-Костянтина Острозького –князя Януша король написав лист, у якому прохав його забрати всі книги з друкарні і знищити їх. Але, коли князь Януш прийшов у друкарню, виявилося, що там залишилося лише декілька десятків книжок. Інші примірники вже розійшлися по людях. Король наказав ув’язнити також автора та видавця книги. Проте М. Смотрицький встиг сховатися за стінами віленського братського Святодухівського монастиря. А редактор і коректор книги Логвин Карпович постраждав найбільше, відсидівши два роки у в’язниці. Пізніше М. Смотрицький писав: “Тоді мене, як ангела Божого, до них мовлячого, послухали, полюбили і прийняли: писання те моє цілували і над головою підносили”. Деякі сучасники вважали “Тренос” за важливістю описаного в ньому рівним з творами Св. Іоанна Златоуста і готові були за нього “кров свою пролити і душі покласти”.

Про життя М. Смотрицького після репресій збереглося дуже мало відомостей. Очевидно, він повернувся з Вільно в Україну і певний час проживав у Острозі та викладав у академії. Говорячи про високу оцінку “Треноса”, він посилається в цей час на священиків острозької капітули. У 1616 р. Смотрицький прийняв чернецтво під ім’ям Мелетій. У 1614 р. на запрошення Іова Борецького він приїхав до Києва і став учителем Київської братської школи, викладаючи курси латинської та старослов’янської мови. У Києві, в помешканні І.Борецького, за його ж словами, він прожив 4 роки. Коли в другій половині 1617 р Іов Борецький стає настоятелем найбільшого в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря, Мелетій Смотрицький перебрав на себе керівництво братською школою і виконував обов’язки ректора до середини 1618 р. , після чого знову повернувся у Вільно. У 1619 р. в маєтку князя Богдана Огинського в містечку Єв’є недалеко від Вільно він видав найкращий на той час підручник “Граматика словенська”, який став найвидатнішим твором давнього слов’янського мовознавства, значним етапом у східнослов’янській освіті, науці, культурі.. Більшу частину тексту, якщо не весь текст, цієї книги Смотрицький підготував під час викладання та ректорування у Київській школі. У своєму підручнику, який нараховував 502 сторінки, він розкрив струнку архітектоніку мови, вперше розділивши мову на частини: іменники, дієслова, прикметники..., визначив роди, відмінки іменників, часи та види дієслів, ступені порівняння прикметників, правила написання. У численних редакціях Граматика Смотрицького майже на півтора сторіччя стала авторитетним базовим підручником у школах України, Білорусії та Росії, її тричі перевидавали у 1648,1721 та 1723 роках. Геніальний М.В.Ломоносов знав її напам’ять і називав “вратами своєї вченості”. Саме ця книга стала основою для його “Граматики російської” 1755 р. і для всіх наступних східнослов’янських граматик.

У 1620 р., коли Іова Борецького рукопоклали на митрополита Київського та Галицького, Мелетія Смотрицького висвятили на архієпископа Полоцького, єпископа Вітебського та Мстиславського. Проте покровитель унії король Зигмунт ІІІ не затвердив нових православних єпископів та митрополита. Проти Мелетія Смотрицького Зигмунт видав три грамоти, у яких проголосив його самозванцем і ворогом держави, наказував заарештувати та покарати як бунтівника. М.Смотрицький покидає Київ і від’їжджає на єпископську кафедру до Полоцька. Там він публікує ряд полемічних праць: ”Виправдання невинності...”, “Оборона “Виправдання...”, “Викриття ущипливих писань...”, у яких захищає відновлення православної ієрархії, спростовує звинувачення королівських властей і показує переслідування народу, що відстоює свої права та гідність.

Тим часом боротьба між православними та уніатами загострювалась. Чимало акцій проти православних очолював уніатський єпископ Полоцька - Іосафат Кунцевич. У листопаді 1623 р. повсталі православні парафіяни вбили його. Смотрицького почали цькувати ще більше як морально співучасника вбивства. І, хоча Іосафат Кунцевич був непримиримим ворогом і ідеологічним суперником Мелетія Смотрицького, він дуже тяжко пережив його вбивство. Як чуйний християнин, він взяв на себе моральну відповідальність за цей скоєний злочин, адже він не зумів запобігти кривавій розв’язці. У молитовній смиренності він залишає єпископську кафедру і вирушає у трирічне паломництво по святих місцях, відвідує Єрусалим, Константинополь, Єгипет, Сирію, Палестину, щоб укріпитися в православній вірі. Але сталося навпаки. Подорожуючи по святих місцях, спілкуючись з православними ієрархами, Мелетій Смотрицький все більше і більше переконувався в їх невігластві та догматизмі. Для людини, яка засвоїла все багатство ренесансної культури, глибину її теології, філософії. літератури, православне богослів’я здавалось мертвим. Воно не давало розвитку духові людини. У душі Мелетія Смотрицького наступив злам.

У 1627 р. після повернення з подорожі, він прийняв уніатство, став настоятелем Дерманського монастиря. В останні роки свого життя М. Смотрицький написав ряд полемічних творів “Протест”, “Апологія”, “Параїнезис”, у яких обґрунтував свій перехід до унії жалюгідним станом православ’я та необхідністю об’єднання всіх християн. Але його ніколи не покидало сумління, чи правильно він вчинив. Гіркота та розчарування від розриву із старими друзями прискорили смерть М.Смотрицького. Він помер 27 грудня 1633 р. і був похований у Дерманському монастирі.

Сучасники та дослідники наступних поколінь непримиримо засуджували М. Смотрицького за зраду. Це стало традицією радянської історіографії. Проте, усвідомлення гіркого досвіду духовного поневолення України урядом російської імперії та вагомої ролі греко-католицької церкви, яку вона відігравала в боротьбі за національну самобутність України у XIX –XX століттях, дає право на його виправдання Видатна роль Смотрицького в історії України як найосвіченішого письменника свого часу та основоположника вітчизняного мовознавства, залишається безсумнівною. У вітчизняній духовній традиції він був одним з перших, хто глибоко вивчив західну культуру і намагався поєднати її із засадами православного віровчення. Прагнення засвоїти надбання латинського Заходу було знаменням того часу; внутрішній потенціал української культури відкривався назовні світові і зважувався на взаємодію та порівняння, здобуваючи тим самим можливість усвідомити свою власну вартість.

17. Просвітительська та релігійна діяльність Єлисея Плетенецького

18. Просвітительська та релігійна діяльність Іова Княгиницького

19. Видатний український письменник-полеміст 16-17 ст. Іван Вишенський

20. Просвітительська та релігійна діяльність Лаврентія Зизанія Тустановського

На думку дослідника М. Ботвинника в Острозькій академії вчився відомий філософ, письменник та педагог Лаврентій Зизаній Тустановський, брат визначного культурно-освітнього діяча Стефана Зизанія. Слово “Зизаній” грецькою мовою означає “Кукіль” – шапка монаха. Те, що обидва брати вибрали собі таке прізвище свідчить про те, що вони були монахами. Прізвище Тустановський походить від містечка Тустановичі (біля Дрогобича), у якому, очевидно якийсь час перебували брати. У другій половині 1590-х років Л.З.Тустановський разом з братом жив у Вільно. У 1595 р. у Вільно Лаврентій Зизаній Тустановський видав перший слов’яно-руський словник – “Лексик с толкованиєм словянских мов просто”, у якому старослов’янські слова були перекладені на українську розмовну мову. Наприклад: “юноша – парубок”, “папа – тато”, “месть – помста”, “молва – гомон”, “зижду – будую”. Словник Лаврентія Зизанія Тустановського налічував 1061 слово, був скерований проти ополячення, стверджував значення рідної мови, відіграв велику роль у розвитку української філології. Справу Лаврентія Зизанія Тустановського продовжив київський друкар Памво Беринга. У “Лексиці слов’яноросткому” Паво Беринди, виданому в 1627 році нараховувалося вже 6962 слова. У складанні своїх словників Паво Беринга та Лаврентій Зизаній Туствновський спирались на рукописні словники – так звані “Произвольники”, які записувалися писарями на полях перекладених та переписаних ними книг.

У 1596 році Лаврентій Зизаній Тустановський друкує “Граматику словенську”. “Граматика” Лаврентія Зизанія Тустановського була вагомим внеском у розвиток вітчизняної філології, важливою ланкою розвитку мовознавчої науки. Очевидно автор спирався на попередні “Граматики”. У 1585 році у Вільно була надрукована “Граматика”, підготовлена діячами Острозької академії (походила з газофілакії (тобто бібліотеки міста Острога), у 1591 році у Львові вийшов знаменитий “Адельфотес”. Згодом, у 1619 році Мелетій Смотрицький видасть свою ”Граматику старослав’янської мови” – найкращий підручник того часу.

У середині 1590-х років Лаврентій Зизаній Тустановський разом з братом готує до видання оригінальну “Азбуку” та “Книгу о вірі”. Але після Берестейської унії він був позбавлений можливості друкувати свої твори. Працював учителем, священиком, проповідником. За свідченням деяких джерел, був дидаскалом у Острозькій академії. У 1600-1602 роках працював домашнім вчителем у Богдана Володимирецького та у сина Василя-Костянтина Острозького - князя Олександра, навчаючи його дітей. Після смерті князя Олександра 1603 р. його дружина Анна вигнала Тустановського, оскільки він був православним, а вона хотіла виховати дітей у католицькій вірі.

Відомо, що у 1612 р. Тустановський став священиком соборної церкві в Корці. Як свідчать документи, “17 травня 1612 року Іоахим княжа Корецький, воєводич Волинський, та Анна Хоткевичівна, княжа Корецька, хотечи... жеби се хвала Божия ширила і порядне отправовала в їх маєтностях, знайшли для цієї мети чоловіка годного і побожного господіна отця Лаврентія Зизанія Тустановського”, дали йому церкву замковую “Корецькую, соборную со всіма приходами, тоє святоє церкви належачи.... то єсть сельце за местом Зарицким с фільварком, в том же сельву ставочок і млиночок, к тому же теж землю бортную против Княже над Цареням, землю теж бортную межи Бабіна і Поддубець”.

У 1627 р. Лаврентій Зизаній Тустановський написав “Катехізис” (короткий виклад вчення церкви у формі запитань і відповідей), який поїхав затверджувати до Москви. Проте московські богослови не визнали “Катехізису” Тустановського, оскільки в ньому містилися ідеї, що не задовольняли консервативне московське духовенство.

Л.З. Тустановський обґрунтовує думку, що сенс життя людини у активній творчій праці, що для спасіння не досить молитви “Не досить на самой вере, а добрых учинков потреба”. Життя людське коротке. Його короткочасність лише нагадує, що за короткий період можна зробити чимало добрих справ.

У катехізисі Л.С. Тустановського яскраво прозвучала ідея самовластя людини. У той час, коли ортодоксальна церква стверджувала, що “падаєт человек самовластием, а встает властию и исправлением Божиим”, Лаврентій Зизаній проголосив, що і добрі, і дурні вчинки людини залежать тільки від неї самої. “Самовластием человек обращается к добродетелям, яко и ко злобам”. Ця ідея перегукується з трактатом Піко делла Мірандолли “Про гідність людини”.

Однією з найважливіших ідей “Катехізису” Лаврентія Зизанія Тустановського є ідея рівності всіх релігій. У різних народів Бог носить різні назви. У слов’ян слово Бог, на думку письменника, означає багатство, у греків “Teos” означає всебачення, у латинян “Deos” означає страх, у німців “Gott” означає багатство, благість. Отже різні народи дають Богу різні назви. Імен Божих багато, але сам він один “ в своем естестве и величестве, ни умом домыслим, ниже словом изречен“. Тому немає вір гірших і кращих, істиних і неправдивих. Всі релігії рівні і кожна з них по-своему веде до Бога.

У свій “Катехізис” 1627 р. Л.З.Тустановський включив відомості “о кругах небесных, и о планитах и о зодиях, и о затмении солнца, и о громе, и молнии”, що налякало консервативне московське духовенство. Тустановський пояснював рух планет саморухом небесних кругів, визнавав кулеподібність землі і нескінченність всесвіту – “земля наша едина точка посередку неба, а светила небеные бесконечную личбу мают”. Очевидно, Тустановський був знайомий з трактатами Джордано Бруно, який проголосив нескінченність світів.