27. Полемічні видання острозьких просвітників (загальна характеристика)

Слово “полемічна” походить від грецького слова “полемікос” – “войовничий” – це твори українських, білоруських та польських діячів, виникнення яких зумовлено релігійним протистоянням між православною, римо-католицькою, греко-католицькою та протестантськими церквами. У розвитку полемічної літератури виділяють три періоди. Перший (ранній) період пов’заний з офіційним розколом християнської церкви у 1054 р. на західну латинську (католицьку) та східну грецьку (православну).

Другий період полемічної літератури, що починається з 70-х років XVI ст. був пов’язаний з загостренням проблеми унії – об’єднання католицької і православної церкви. Полеміку розпочав один з найінтелектуальніших монахів Західної Європи єзуїт Петро Скарга. У 1574 р. він написав книгу “Про єдність церкви Божої”. Вона була видана на початку лютого 1578 р. Перше видання книги П. Скарга присвятив Костянтину-Василю Острозькому як першому серед православних магнатів Речі Посполитої “першому в тім законі грецьким”, визнаному авторитетному захиснику та поборнику православної віри .У своєму трактаті Петро Скарга з великою повагою говорив про православну церкву, про те, що всі біди католицької та православної церков походять від того, що церкви роз’єднані. Він палко відстоював ідею унії – об’єднання церков, щиро вважаючи, що це посилить їх у боротьбі проти єресей. У своєму трактаті Петро Скарга принижував старослов’янську мову, він писав. Що вона не належить до мов світової культури, як грецька та латинська, і відмовляв К.-В.Острозького від того, щоб у Острозькій школі велося викладання старослов’янською мовою. “Не було ще на світі і не буде ніколи жодного університету і академії. де б викладання велося на іншій мові, крім грецької та латинської. А з слав’янської мови ніхто ще розумним не був”. Дати відповідь для Петра Скарги К.-В. Острозький доручив своєму слузі аріанину Мотовилу. На жаль відповідь Мотовила Петру Скарзі не збереглася. Про неї є дві згадки в листах Андрія Курбського до князя К.-В. Острозького. Андрія Курбського дуже обурював той факт, що Острозький доручив дати відповідь Петру Скарзі не православному. А протестанту, відомому діячеві антитринітарського руху. Очевидно відповідь Мотовила Петру Скарзі була одним з перших полемічних творів Острозького осередку.

28. Визначний твір української полемічної літератури 16 ст. - “Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького . Острог. 1587.

У 1585 р. ректор єзуїтського колегіуму в Ярославлі - Бенедикт Герб ест видав у Кракові книгу: “Виводи віри Римського костелу”, у якій в критичному тоні висловлювався про східних слов’ян та їх традиції. Цим він порушив угоду, укладену між католиками та православними 1585 р. в присутності короля, церковних ієрархів та магнатерії Про припинення взаємних виступів. У відповідь ректор Острозької академії Герасим Данилович Смотрицький написав у 1587 р. полемічний збірник “Ключ царства небесного”. До збірника увійшли дві передмови та два трактати. У першій передмові “Ясноосвєцоному и вельможному.... Александрови Константиновичови” Г. Смотрицький звертається до молодшого сина К.-В.Острозького и свого учня – князя Олександра, який нещодавно вступив у своє повноліття. Князь Олександр – єдиний з п’яти дітей К.-В.Острозького залишився православним. Смотрицький закликає молодого князя не піддаватися на спокуси єзуїтів, яких називає “Змієобразныє шептальци”, не коливатися у своїй православній вірі. Бути гідним своїх великих предків – Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

У другій передмові “До народов руских...” Г. Смотрицький виступає проти догмату зверхності та непогрішимості Римського папи. Він пише, що Бенедикт Гербест “предвечную божественную власть и силу без бачення и страху з Христа дерет и на свого папу кладет”. Неможливо, щоб серед “папежов” не було грішників і відступників. На думку Смотрицького, якщо серед десяти архангелів знайшовся один, що зрадив Богові та перетворився на сатану, і серед дванадцяти апостолів знайшовся Іуда, що продав Христа, неможливо, щоб серед кількох сотень Римських пап не було грішної людини, - “межи колко сот папежов римських жебы не мел быти жаден злый и еретик, то реч не подобная”.

У першому розділі збірника “Ключ царства небесного и наше христианское духовное власти нерешимый узел” Г.Смотрицький розглядає одне з найактуальніших питань свого часу – про колегіальність та одно осібність духовної влади у православній та католицькій церкві, підтверджуючи свої думки авторитетом текстів святого Писання. Смотрицький доводить, що церквою Христовою повинно управляти декілька намісників апостольських, як у православних, а не один, як у католиків. Спочатку Християне, не відступаючи від слів Христових. Обрали 5 намісників апостольських (патріархів Константинопольського, Олександрійського, Єрусалимського, Антіохійського, Римського), які як “п’ятерочюственная” десниця Божа повинні управляти піднебесним світом. Така колегіальність давала змогу успішно управляти церквою и боротися з єресями. Якщо один з православних ієрархів помилявся, інші могли його застерегти і поправити, “...Збираючися соборно, ... оные пекельного волка и райского змия отгоняли” . Проте п’ятий намісник апостольський – римський папа, “за наданням великих панств и багатств” відступив від товариства і братства, собі рівного, “где мог єдин другого спостеригати и направляти». Він намагається звести православних патріархів у підданство і “мушенгє послушенство”. Прагнучи поклоніння, він “протягаєт тленныє и не нескверные ноги в целование гордостное всем приходящим к нему”, забуваючи, що “богу належачих поклонов пред человеком чинити не годиться”.

Письменник палко закликав бути вірним східній церкві, молитися у православних храмах, навіть, якщо вони бідні й убогі і немає в них дзвонів, - “без звонов и органов Бога хвалити и ему ся молити можем. Кдыж болше смотрит на сердца, нижли на тыє гуки”. “А роскоши, можності, багатства...болше межи поганых бывало, нижли межи вірними”. Вірність своїй вірі це і є ключ царства небесного, який відкриває дорогу до вічного життя.