13. Практика судів України в кримінальних справах.- к.,

1993.

14. Практика судів України у кримінальних справах.

1993-1995-К., 1996.

15. Светлов А. Я. Борьба о должностными злоупотреб-

лениями.-К., 1970.

Тема 19. Злочини проти правосуддя

19.1. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя

Злочини проти правосуддя - це, головним чином, пося­гання на судову владу та її діяльність. Конституцією Украї­ни визначається, що правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами (ст. 124), що незалежність і недоторкан­ність суддів гарантується Конституцією і законами України (ст. 126). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України).

Статтями Кримінального кодексу України, що утворю­ють розділ XVIII «Злочини проти правосуддя», захищаєть­ся діяльність судів України та органів, які забезпечують цю діяльність і сприяють їй - органи дізнання, слідства і про­куратури. Родовим об'єктом злочинів проти правосуддя є вся система суспільних відносин, що утворює правосуддя в державі. Безпосередніми об'єктами цих злочинів виступа­ють різні сфери діяльності всіх органів правосуддя.

Суб'єктивна сторона злочинів проти правосуддя харак­теризується умисною виною, а деяких, крім того,- корис­ливою метою.

Вчинюються злочини проти правосуддя як посадовими особами органів правосуддя, так і приватними особами.

Способами вчинення злочинів проти правосуддя є різ­номанітні діяння - примус, підкуп, погрози і т. ін., а також і злочинна бездіяльність - невиконання обов'язків чи рішен­ня або вироку суду чи вимог адміністрації виправно-трудових установ.

19.2. Окремі злочини проти правосуддя 19.2.1. Незаконний арешт, затримання або привід

Згідно зі ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на під­ставах та в порядку, встановленому законом.

Незаконний арешт, незаконне затримання або незаконний привід порушують ці важливі конституційні права особи.

Підстави і порядок арешту, затримання і приводу вста­новлені Кримінально-процесуальним кодексом України УСТ. 70, 106, 135, 136, 155 і 156). Арешт, затримання і привід, проведені з порушенням процесуальних вимог, визна­ються незаконними.

Відповідальними за незаконний арешт, затримання і при­від є спеціальні суб'єкти - працівники органів дізнання, слідчі і прокурори, тобто особи, яким процесуальним зако­ном за наявністю передбачених законом підстав надано пра­во вживати такі процесуальні заходи. Інші посадові особи за подібні дії піддягають відповідальності за перевищення вла­ди (ст. 365 КК України), а приватні особи - за незаконне по­збавлення волі (ст. 146 КК України).

Частина 2 статті 371 КК передбачає відповідальність за незаконний арешт і за незаконне тримання під вартою.

Незаконний арешт, привід або незаконне затримання осо­би, якщо цими діями були заподіяні тяжкі наслідки (розлад здоров'я, розірвання шлюбу, розпад родини тощо), або якщо вони були вчинені з корисливих мотивів чи інших особистих спонукань, кваліфікуються за ч. З ст. 371 КК.

Карається завідомо незаконне затримання, привід або

арешт:

за ч. 1 ст. 371 КК - позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 371 КК — обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. З ст. 371 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

19.2.2. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

Діяння, передбачене ст. 372 КК, посягає на особисту не­доторканність і свободу громадянина.

Невинною у вчиненні злочину визнається особа, яка вза­галі не вчинила будь-якого злочину, а також особа, яка не вчинила цього конкретного злочину, у якому її звинувачують, незалежно від того, чи звинувачують її у вчиненні більш тяжкого чи менш тяжкого злочину порівняно з тим, який вона дійсно вчинила.

Притягнутою до кримінальної відповідальності особа вважається з моменту оголошення їй постанови про притяг­нення її як обвинуваченого до відповідальності.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпові­дальності вчинюється умисно, незалежно від мотивів діяння.

Вчинення цього злочину, поєднане з обвинуваченням У вчиненні тяжкого злочину (ст. 12 КК України), за який може бути призначено покарання на строк до десяти років позбавлення волі, або поєднане зі штучним створенням до­казів обвинувачення, визнається вчиненим за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 372 КК).

Суб'єктами відповідальності за діяння, передбачене ст. 372 КК України, є працівники органів дізнання, слідчі і прокурори.

Карається притягнення завідомо невинного до кримі­нальної відповідальності:

за ч. 1 ст. 372 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. 2 ст. 372 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

19.2.3. Примушування давати показання

Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе відпо­відальності за відмову давати показання або пояснення що­до себе, членів сім'ї чи близьких родичів. А ст. 22 КПК за­бороняє домагатися показань від учасників процесу розслі­дування і розгляду кримінальної справи.

Примушуванням давати показання можуть бути погро­зи, застосування насильства, брехливі обіцянки, частування напоями або наркотиками тощо. Примушування давати по­казання може стосуватися всіх учасників процесу: свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених і експертів.

Діяння, передбачене ст. 373 КК України, вчинюється лише умисно з різноманітних мотивів помсти, кар'єризму, корисливості тощо.

Відповідальними за примушування давати показання можуть бути лише спеціальні суб'єкти - особи, яким зако­ном надано право проводити допити, працівники органів дізнання і попереднього слідства.

Примушування давати показання, поєднані з застосу­ванням насильства або із знущанням над особою, кваліфі­кується за ч. 2 ст. 373 КК.

Карається примушування давати показання:

за ч. 1 ст. 373 КК - обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. 2 ст. 373 КК - позбавленням волі на строк від трьох До восьми років.

19.2.4. Порушення права на захист

Стаття 59 Конституції України закріплює право кожного громадянина, кожної особи на захист, на правову допомогу. передбачених законом випадках ця допомога надається безоплатно.

Стаття 374 КК передбачає відповідальність за порушен­ня цього конституційного права. Склад злочину утворюють:

а) недопущення своєчасно захисника, обраного обвину­ваченим, підозрюваним чи підсудним;

б) ненадання захисника у випадках, передбачених законом;

в) інше грубе порушення права на захист (ненадання всіх матеріалів справи для ознайомлення, неповідомлення

про обвинувачення тощо).

Порушення права на захист, яке призвело до засудження невинуватої у скоєнні злочину особи, або було вчинено гру­пою осіб чи яке потягло інші тяжкі наслідки (самогубство, розірвання шлюбу тощо), кваліфікується за ч. 2 ст. 374 КК.

Порушення права на захист може бути вчинено умисно і

необережно.

Відповідальними за порушення права на захист є лише особи, які проводили дізнання, слідство чи суд — тобто діз-навач, слідчий, прокурор чи суддя.

Карається порушення права на захист:

за ч. 1 ст. 374 КК - штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати пев­ні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого;

за ч. 2 ст. 374 КК - позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

19.2.5. Постановленая суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

Винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови є діяння, яке найбільшою мірою руйнує систему правосуддя.

Неправосудними визнаються вироки, рішення, ухвали або постанови, які винесені з порушенням закону. Злочин вважається закінченим з моменту проголошення суддями (суддею) неправосудного акту.

Діяння, передбачене ч. 2 ст. 375 КК, визнається вчине­ним за обтяжуючих обставин, якщо воно спричинило тяжкі наслідки - призначення тяжкого покарання, розлад здо­ров'я потерпілого чи його рідних тощо, або було вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Якщо постановлення завідомо неправосудного акту було вчинено за одержання хабара, то скоєне утворює сукупність злочи­нів і кваліфікується за ч. 2 ст. 375 КК і ч. 2 чи ч. З ст. 368 КК.

Карається постановлення суддею (суддями) завідомо не­правосудного вироку, рішення, ухвали або постановлення:

за ч. 1 ст. 375 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років;

за ч. 2 ст. 375 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

19.2.6. Втручання у діяльність судових органів

Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недо­торканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Стаття 376 КК України захищає незалежність суддів від будь-якого впливу з метою перешкодити відправленню ни­ми правосуддя.

Об'єктивну сторону злочину утворює будь-який вплив на суддю (суддів) - погрози, обіцянки, пригощання тощо. Погроза вбивством, застосуванням насильства чи знищен­ням майна підпадає під ознаки ст. 377 КК України.

Вплив на суддю посадовою особою з використанням нею свого посадового стану визнається вчиненням злочину при обтяжуючих обставинах або якщо втручання у діяльність судді чи суду перешкодило запобіганню злочину чи затри­мання особи, яка його вчинила (ч. 2 ст. 376 КК).

Втручання у судову діяльність вчинюється умисно, оскіль­ки винна особа діє з метою домогтися винесення вигідного для неї судового рішення.

Суб'єктами відповідальності за ст. 376 КК України мо­жуть бути всі приватні і посадові особи, які досягли шіст­надцятирічного віку.

Карається втручання в діяльність судових органів:

за ч. 1 ст. 376 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, або виправними ро­ботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців;

за ч. 2 ст. 376 КК - позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбав­ленням волі на строк до трьох років.

19.2.7. Погроза або насильство щодо судді

Діяння, передбачене ст. 377 КК України, посягає на га­рантовану Конституцією України (ст. 127) недоторканність незалежність суддів.

Об'єктивна сторона цього діяння проявляється у погро­зах вчинити вбивство, застосувати насильство або знищити майно судді, народного засідателя, присяжного чи їх близь­ких родичів.

Склад злочину утворює лише погроза, вчинена у зв'язку

зі здійсненням суддею чи народним засідателем або присяж­ним правосуддя. Погроза судді чи народному засідателю або присяжному, викликана особистими неприязними стосунка­ми, складу цього злочину не утворює. Злочин визнається закінченим з моменту доведення погрози до відома потерпі­лого незалежно від її здійснення.

Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяж-

ному або їх родичам побоїв, легких або середньої тяжкості ті- а лесних ушкоджень - кваліфікується за ч. 2 ст. 377 КК, а заподі- І яння їм тяжкого тілесного ушкодження - за ч. З ст. 377 КК. І

Погроза суддям вчинюється умисно з метою помсти або ^і! впливу на суддів у вирішенні ними судової справи.

Відповідальність за погрозу суддям настає з шістнадця­ти років.

Карається погроза або насильство щодо судді, народно­го засідателя чи присяжного:

за ч. 1 ст. 377 КК - виправними роботами на строк до

двох років, або арештом на строк до шести місяців, або

обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням

волі на той самий строк;

за ч. 2 ст. 377 КК - обмеженням волі на строк до п'яти

років або позбавленням волі на строк до шести років;

за ч. З ст. 377 КК - позбавленням волі на строк від п'яти

до дванадцяти років.