§ 2. Цивільно – правові відносини, їх виникнення, зміни та припинення

Цивільно-правові норми встановлюються для того, щоб регулювати суспільні відносини, які складають предмет цивільного права і в які ми вступаємо, як зазначалося вище, щодня. У результаті такого регулювання вказані відносини набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів, тобто певних життєвих обставин, ситуацій, інших подій і дій, з якими пов'язано настання певних правових наслідків (наприклад, укладення договору, створення літературного твору, завдання шкоди).

Можна виділити певні особливості цих правовідносин, а саме вони:

• є майновими і особистими немайновими відносинами;

• засновуються на юридичній рівності суб'єктів і їхній майновій самостійності;

• формуються на основі вільного волевиявлення.

Отже, цивільні правовідносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на вільному волевиявленні самостійних щодо майна, юридично рівних суб'єктів і що виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають свою внутрішню побудову і складаються із трьох елементів:

• суб'єктів;

• об'єктів;

• змісту.

Суб'єкти – це учасники цивільних правовідносин, носії цивільних прав та обов'язків.

Такими учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Об'єкти – це певні матеріальні або нематеріальні блага, із приводу яких суб'єкти вступають у цивільні правовідносини, зокрема, речі, майнові права, результати робіт, послуги, інформація тощо.

Зміст складають цивільні права та обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин, що відповідно реалізовуються або виконуються у сфері таких правовідносин.

§ 3. Суб'єкти і об'єкти права власності захист їхніх прав

Суб'єктом цивільних правовідносин є фізичні особи якими вважається людина як учасник цих правовідносин.

У цивільних правовідносинах можуть брати участь громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. При цьому іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

Однак для того, щоб людина могла виступати суб'єктом цивільних правовідносин, вона має бути наділена цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона притаманна усім фізичним особам незалежно від віку, стану здоров'я тощо.

За загальним правилом цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження. Проте у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Крім того, законодавець може встановити, що здатність мати окремі цивільні права та обов'язки пов'язана з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Припиняється цивільна правоздатність фізичної особи в момент її смерті.

Позбавити фізичну особу цивільної правоздатності неможна ні за яких умов. А ось обмеження такої здатності в певних випадках допускається.

Обмеження цивільної правоздатності може бути добровільним (коди особа самостійно і за власним бажанням обмежує себе у здатності мати певні цивільні права та обов'язки, зокрема відмовляється від права власності на якесь майно) і примусовим (допускається тільки у виняткових, передбачених законом випадках, наприклад, у разі позбавлення особи волі за вироком суду).

Цивільна дієздатність фізичної особи – це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільну дієздатність мають тільки фізичні особи, які усвідомлюють значення своїх дій та можуть ними керувати.

Розрізняють три види цивільної дієздатності залежно від її обсягу:

1) часткову, що мають фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи).

Вони наділені правом: самостійно вчиняти дрібні побутові пра-вочини (тобто ті, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду;

2) неповну. Нею наділені фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).

Ці особи мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітні особи мають право вчиняти й інші правочини, але лише при отриманні на це згоди їх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

За завдану шкоду неповнолітня особа несе відповідальність особисто. Однак у випадках, установлених законом, якщо в цієї особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник;

3) повну, що мають фізичні особи, які досягли вісімнадцяти років (повноліття).

Такі особи мають право набувати для себе будь-які цивільні права і самостійно їх здійснювати. Вони здатні створювати своїми діями для себе будь-які цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за їх невиконання.

У визначених законодавцем випадках фізичні особи можуть набути повну цивільну дієздатність і до досягнення ними вісімнадцятирічного віку. Крім того, у передбачених законом випадках їм можуть таку здатність надати орган опіки та піклування чи суд.

Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Повна цивільна дієздатність може бути надана:

• фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

• неповнолітній фізичній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

• фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки.

Якщо припинено шлюб до досягнення фізичною особою повноліття, визнано його недійсним із підстав, не пов'язаних із протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Також зберігається повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, у разі припинення трудового договору, укладеного з нею, припинення її підприємницької діяльності.

Законодавець допускає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, але тільки в судовому порядку.

Отже, суд має право обмежити цивільну дієздатність фізичної особи за наявності таких підстав:

• особа страждає на психічний розлад. Причому психічний розлад має бути таким, що істотно впливає на здатність усвідомлення цією особою значення своїх дій та (або) керування ними;

• особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо.

Проте самого факту зловживання для обмеження цивільної дієздатності недостатньо. Таким зловживанням особа має ставити себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Крім того, за наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Усі інші правочини особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вчиняє за згодою піклувальника.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Також у судовому порядку фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Усі правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Він же і несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

Якщо відпадуть обставини, що стали підставою для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або для визнання її недієздатною, суд поновлює цивільну дієздатність такої особи.

Об'єктами цивільних прав є все те, із приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані цивільні права та цивільні обов'язки їх суб'єктів.

До об'єктів цивільних прав належать:

• речі, у тому числі гроші та цінні папери;

• інше майно, майнові права;

• результати робіт;

• послуги;

• результати інтелектуальної, творчої діяльності;

• інформація;

• інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема особисті немайнові блага.

Вказані об'єкти можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони:

• не вилучені з цивільного обороту;

• не обмежені в обороті;

• не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі – предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Законом передбачено таку класифікацію речей:

1) залежно від можливості переміщення в просторі є: – нерухомі речі (нерухоме майно, нерухомість), до яких належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані аа земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їхнього знецінення та зміни їхнього призначення (будинки, інші споруди, багаторічні насадження тощо).

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; рухомі речі, якими є речі, які можна вільно переміщувати в просторі (книга, стілець, іграшка тощо);

2) залежно від подільності виокремлюють:

- подільні речі, тобто ті, що можна поділити без втрати їх цільового призначення (зокрема, вода, цукор);

- неподільні речі - речі, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення (стіл, вентилятор тощо);

3) залежно від ознак, що їх характеризують, речі є визначеними:

- індивідуальними ознаками, якщо вони наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи їх. Такі речі є незамінними (наприклад, картина І.І. Шишкіна «Сосновий ліс»);

- родовими ознаками, у разі, коли вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою (цегла, мука, бензин тощо). Ці речі є замінними;

4) залежно він можливості багаторазового використання виділяють:

- споживні речі – речі, що внаслідок одноразового їх використання знищуються, або припиняють існувати в первісному вигляді (чай, паливо та ін.);

- неспоживні речі – речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (зокрема, костюм, холодильник);

5) залежно від призначення є:

- головна річ, якою є річ, що має самостійне призначення (наприклад, гітара);

- приналежність, тобто річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням (наприклад, футляр до гітари). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

6) залежно від кількості речей, що складають річ як об'єкт цивільного права:

- прості речі, тобто такі, що складаються з однієї речі. Хоча в них можуть бути складові частини, якими є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення (зокрема, автомобіль, телевізор складаються з певних частин). При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню;

- складні речі, які утворюють кілька речей, що дає змогу використовувати таку річ за призначенням як єдине ціле (наприклад, безвідплатні, якщо не передбачається зустрічного майнового задоволення (договори дарування, позички тощо);

7) залежно від моменту, з якого правочини вважаються вчиненими, тобто в сторін виникають відповідні права та обов'язки, вони є:

- консенсуальними. Для вчинення цих правочинів достатньо, щоб сторони досягли згоди за всіма істотними умовами (наприклад, договір поставки);

- реальними. Вони вважаються вчиненими тільки тоді, коли відбудеться передача речі (договори зберігання, позики тощо).

Для того, щоб правочин був дійсним, він має відповідати певним умовам, а саме:

• зміст правочину не може суперечити закону, а також моральним засадам суспільства;

• особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

• волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

• прагочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом (усно або в письмовій формі);

• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

• правочиз, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо не дотримано хоча б одну з перерахованих умов, правочин є недійсним.

Недійсні правочини – це дії осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону.

Такими є, наприклад, правочини:

• які порушують публічний порядок;

• вчинені малолітніми, неповнолітніми особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, за межами їх цивільної дієздатності;

• вчинені недієздатними особами;

• укладені юридичною особою, якщо вона не мала права їх вчиняти;

• вчинені під впливом помилки, обману, насильства.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо ж у зв'язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Проте недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.