5.1. Поняття та базові положення авторського права

У юридичній літературі запропоновано чимало наукових визначень авторського права, кожне з яких підкреслює певні характерні ознаки авторського права:

• авторське право – сукупність наданих авторові прав (повноважень), необхідних для охорони інтересів, які вини­ка­ють у зв’язку зі створенням творів та використанням їх суспільством¹⁶;

• авторське право – правове становище авторів та ство­ре­них ними творчою працею творів літератури, науки, мистецтва¹⁷;

• авторське право – це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем цього твору, відтво­рю­вати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом¹⁸.

Міжнародні договори та національне законодавство не містять легального визначення поняття «авторське право». Аналіз нормативного регулювання інституту авторського права, а також визначення, що містяться в наукових дже­ре­лах, дають можливість виділити суб’єктивну й об’єктивну складові досліджуваного поняття.

В об’єктивному розумінні авторське право – сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літе­ра­тури і мистецтва.

У суб’єктивному розумінні авторське право – це осо­бисті немайнові і майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури і мистецтва¹⁹.

Сучасне законодавство багатьох країн світу, в тому числі й України, надає правову охорону двом групам творчої інтелектуальної діяльності, які об’єктивно відображають результат діяльності автора:

• твори науки, літератури, мистецтва;

• об’єкти, які прирівняні до творів, – комп’ютерні програми і бази даних.

Тріада «твори літератури, науки, мистецтва» є більше традицією, ніж має практичне значення, так як чинне зако­но­давство та міжнародна практика не встановлюють будь-яких принципових розмежувань у правовому регу­лю­ванні цих груп творів²⁰.

В основі дії авторського права лежать принципи, закріплені Бернською конвенцією:

• принцип національного режиму – встановлення одна­кового режиму правової охорони авторських прав як для громадян України, так і для іноземців, осіб без громадянства;

• принцип територіальності – охорона прав автора надається всім особам, незалежно від того, чи є країна, грома­дянами якої вони є, учасницею Бернського союзу.

До інших принципів авторського права можна зарахувати²¹:

• принцип свободи творчості;

• принцип поєднання особистих інтересів автора з інте­ре­сами суспільства;

• принцип морального і матеріального заохочення авто­ра за створення та подальше використання творів;

• принцип охорони прав і законних інтересів авторів;

• принцип невідчужуваності особистих немайнових прав;

• принцип свободи авторського договору.

Принцип свободи творчості закріплений у Конституції України і дозволяє самому авторові обирати тему, форму та методи створення майбутнього твору. Свобода творчості несумісна з цензурою творів науки, літератури та мистецтва (ст. 45-1, 47 Закон України «Про інформацію»).

Принцип поєднання особистих інтересів автора з інте­ре­сами суспільства полягає в одночасному законодавчому закріп­ленні прав автора та його спадкоємців, інтересів су­спіль­ства. Наприклад, немайнове право на літературний твір належить авторові, що створив твір, протягом його життя, та його спадкоємцям протягом 70 років після смерті автора. По закінченню зазначеного терміну твір стає над­банням суспільства.

Принцип морального та матеріального заохочення поля­гає в тому, що, як правило, авторові виплачується гоно­рар за створення твору; авторові можуть виплачуватися відсотки від прибутку, який отриманий у результаті реалізації на ринку його творів. Повинні дотримуватися етичні норми у взаємо­від­носинах з автором, зокрема, необхідно інформувати автора про долю твору, погоджувати з автором питання, пов’язані з виданням його творів та внесені в нього зміни, виявляти повагу до автора. Вищевказані дії потрібні для того, що твір ство­рений виключно працею автора й автор повинен брати участь у отримані матеріальних і моральних зисків від подальшого використання його творів.

Принцип усеохоплюючої охорони прав і законних інтересів автора полягає в тому, що законом передбачені: відповідальність за порушення авторського права та способи поновлення порушених прав.

Відповідно до принципу невідчужуваності особистих немайнових прав автора, особисті немайнові права не можуть перейти до інших осіб, хоча б сам автор виявив на це згоду. Угода про передачу особистих немайнових прав автора не буде мати юридичної сили та є недійсною.

Принцип свободи авторського договору замінив діючий раніше принцип нормативної регламентації основних прав та обов’язків за авторськими договорами. У зв’язку з цим зако­нодавство закріпило можливі типи авторських договорів, а також істотні умови. Крім цих та ряду інших обмежень, указаних у законі, сторони вільні у визначенні змісту та інших умов авторського договору.

Головне завдання авторських і суміжних прав – стиму­лю­вання діяльності по створенню і використанню творів, а завдання суміжних прав – забезпечення використання об’єк­тів, тісно пов’язаних з використанням творів²².

Правове становище автора забезпечується законо­дав­ством як сукупність особистих немайнових та виключних прав автора, іншими словами авторське право має подвійний характер: з одного боку, існує тісний зв’язок з особою автора, з іншого, – твори є майновою цінністю.

Поділ прав на особисті немайнові та майнові – умовний, оскільки в деяких випадках важко віднести ті чи інші права до однієї з груп. Частина прав закріплюється тільки щодо певних видів творів, наприклад, право слідування – щодо творів образотворчого мистецтва та літературних творів, право доступу – щодо творів архітектури.

Проте національне законодавство України визначає, які права належать до особистих немайнових (ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), а які – до майнових (ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Загалом законодавство України про автор­ське право спрямоване на захист інтересів авторів шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють їм контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об’єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого²³.

Значення такого поділу полягає в тому, що особисті немайнові права можуть належати лише авторові і не можуть передаватися іншим особам. Майнові права мають виключ­ний характер. Такий характер мають не лише суб’єктивні авторські права, які належать творцю, а й права, які перехо­дять відповідно до закону іншим особам, зокрема, робото­дав­цям або спадкоємцям. Авторські права, які передаються на підставі авторського договору, можуть бути як виключними, так і не виключними.

Особливістю авторського права є автоматичне виник­нен­ня авторських прав з моменту створення твору (ст. 5 Бернської конвенції, ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). При цьому чинне законодавство України вста­новлює право автора здійснити державну реєстра­цію резуль­тату своєї творчої інтелектуальної діяль­ності. «Реє­стра­ція права на твір дозволяє істотно скоротити судові витра­ти автора, забезпечити позитивний результат розгляду справи за умови можливого відшкодування витрат на адво­ката, а також домогтися значного відшкодування збитків»²⁴.

Відсутність формального підходу до виникнення право­вої охорони авторських прав має як позитивну сторону – полегшення становища автора твору, так і негативну сторону – в певних випадках важко довести авторство і, відповідно, захистити порушені права. Законодавець визначає, що авто­ром твору буде вважатися та особа, яка зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, так звана презумпція авторства (ч. 1 ст. 435 ЦК України).

Моментом створення слід вважати надання твору такої об’єктивної форми, яка придатна для сприйняття твору ін­ши­ми особами та для його відтворення. В національному законодавстві відсутня норма, яка б чітко визначала форми, в яких може бути створений об’єкт (ч. 2 ст. 433 ЦК України). Проте такий висновок можна зробити із змісту діючих норм: письмова, усна, звукова, візуальна, об’ємно-просторова форми, зображення.

Правова охорона авторського права за законодавством України виникає на твори незалежно від того, були вони оприлюднені чи ні (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Під оприлюдненням твору слід розу­міти здійснення за згодою автора чи іншого суб’єкта автор­ського права і (або) суміжних прав дії, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, пуб­ліч­ного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про ав­тор­ське право і суміжні права»).

Всесвітня конвенція про авторське право дозволяє кожній державі вимагати дотримання формальностей чи інших умов для набуття і здійснення авторського права на твори, вперше опубліковані на його території, чи на твори його громадян, незалежно від їх опублікування (Україна в тому числі).

Стаття 3 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає територіальні межі дії авторського права:

• на території України – на всіх авторів та їх право­наступників незалежно від їх громадянства;

• на громадян України та їх правонаступників – за її межами;

• на іноземців – за межами України на території тих іно­земних держав, з якими Україна уклала міжнародні договори.

Не підлягають правовій охороні твори громадян України та громадян держав, з якими Україна уклала міжнародні дого­вори, які були вперше обнародувані за межами України і не оприлюднені на її території протягом 30 днів, а також твори іноземців, які не укладали з Україною міжнародних договорів.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який проставляється на оригіналі і кожному примірнику. Цим знаком є © – латинська літера С в колі, зазначення імені особи, яка має авторське право, та рік першої публікації твору (ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Слід зазначити, що проставлення цього знака віді­грає суто інфор­маційну роль і свідчить про те, що певна особа вважає себе власником авторських прав. Тому в ряді випадків необхідно навести й інші докази, які підтверджують авторство.

Якщо твір опубліковано анонімно або під псевдонімом, видавець твору вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це право належить представ­ни­ко­ві до моменту оприлюднення автором свого імені або заявки на авторство.

Для захисту інтересів автора, з одного боку, і для забез­печення інтересів суспільства, з іншого боку, Бернська кон­вен­ція та національне законодавство встановлюють строк охорони авторських прав. За загальним правилом, ст. 425, 446 ЦК України, особисті немайнові права охороняються без­строково; строк охорони майнових прав становить усе життя автора та 70 років після його смерті. Відлік строку охорони майнових прав починається з 1 січня наступного року за роком смерті автора. У цьому правилі є винятки, закріплені в ст. 28 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права», зокрема, строк охорони прав на твори, ство­рені у спів­автор­стві, опубліковані анонімно чи під псев­до­німом, опубліковані після посмертної реабілітації автора, вперше опубліковані протягом 30 років після смерті автора, вперше оприлюднені після закінчення 70-річного строку після смерті автора.

По закінченню строку правової охорони твори стають суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно викори­сто­ву­ватися всіма особами без виплати авторської винагороди, але з обов’язковим дотриманням особистих немайнових прав автора.