1.2. Реформи Солона

Наприкінці VІІ ст. до н.е. протистояння демоса та аристократії стало жорстоким. Воно супроводжувалось загостренням боротьби між верхівками філ і фратрій. Розвиток товарно-грошових відносин дестабілізував політичну ситуацію в полісі. Велика кількість селян опинилась у борговій кабалі в євпатридів, багато з них були продані в рабство за межі Аттики. Зросла кількість фетів – особисто вільних, але незаможних громадян. Маючи владу в ареопазі, опираючись на підтримку верхівки філ та фратрій, євпатріди пробували ліквідувати залишки родової демократії. Існування поліса було в небезпеці.

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом.

Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих соціальних та економічних реформ:

• почав з «сисахвії» - ліквідації боргового рабства, ліквідовувались всі борги афінян, продані в рабство афіняни підлягали викупу і могли повернутися додому. Надалі рабами могли бути лише іноземці.

• закони про сиріт-спадкоємців,

• дуже важливий закон про свободу заповітів, усі види майна, у тому числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між спадкоємцями.

• Він обмежив придбання землі (щоб перешкодити скупченню її в деяких руках),

• регулював відносини сусідів по землеволодінню (напр., заборонив затінювати посадками на межі землю сусіда),

• користування джерелами води,

• установив деякі правила, що стосуються торгівлі (заборонив вивіз з Аттики сільськогосподарських продуктів, крім олії),

• ввів нову систему вагів і мір,

• почав карбування монети, що успішно конкурувала з монетою інших грецьких держав,

• дозволив свободу зібрань для релігійних, торговельних і інших цілей, приймав міри проти розкоші (і зокрема проти розкоші жінок).

• Інші економічні реформи заохочували розведення в Аттиці оливи, а також стимулювали виробництво і торгівлю в Афінах (для чого іноземним ремісникам надавалося афінське громадянство).

До політичних реформ Солона належить:

• проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рівності, в основу якої було покладено майновий ценз.

• Усі громадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі.

Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн – 41–52 літри). Ці громадяни називались п’ятсотмірниками.

До другого розряду належали ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій рахунок придбати спорядження.

Громадяни перших двох розрядів могли займати найвищі посади в державі.

Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами (гр. зевгос — запряг волів). Це був найчисельніший прошарок афінських громадян, вони служили у піхоті і могли займати нижчі посади.

До четвертого, останнього розряду було зараховано всіх інших. Їх звали фетами, вони могли брати участь тільки у народних зборах.

Отже, в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні.

З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього – важко озброєна піхота, із фетів – підрозділи легко озброєної піхоти чи допоміжних загонів. Воєначальниками та архонтами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів.

• Солон запровадив Раду чотирьохсот (буле). До неї кожне плем'я (всього чотири) обирало на своїх зборах з громадян перших трьох розрядів, що досягли 30-річного віку, по 100 представників (щорічно). Це сприяло демократизації суспільного і політичного ладу.

• Збори і рада відтіснили на другий план ареопаг та колегію архонтів.

• Був створений суд присяжних – геліея, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік.

• Також було прийнято закон про політичну активність громадян, згідно з яким, присутні повинні були висловити свою думку, відкрито сказати "так" або "ні", не ховатися за спини інших, не відмовчуватись. Будь-який громадянин мав право притягнути до суду злочинця, порушника. Раніше таке право мали тільки сам потерпілий або представники його роду.

• Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за виключенням деяких постанов про вбивство.

Солона вважають батьком афінської демократії. Однак одразу усунути всі соціальні суперечності в афінській державі Солон не міг. “Солон, – як пише Плутарх, – розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов’язання, а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не зрівняв усіх за способом життя”.

Намагаючись зберегти реформи, Солон вирішив зректися своєї посади, всіх повноважень, і, взявши з громадян обіцянку не змінювати реформ, зберігати їхню дію і перевірити її часом до його повернення, на десять років покинув Афіни.