- •Управління інтелектуальною власністю
- •Isbn 966-8039-88-2
- •1.2.2.1. Об'єкти авторського права
- •1.2.2.2. Об'єкти суміжних прав
- •1.2.3.1. Винахід, корисна модель, промисловий зразок
- •1.2.3.2. Компонування інтегральних мікросхем
- •1.2.3.3. Сорти рослин, породи тварин
- •1.2.3.4. Наукові відкриття
- •1.2.3.5. Раціоналізаторські пропозиції
- •1.2.3.6. Комерційна таємниця
- •1.2.4. Комерційні позначення
- •1.2.4.1. Торговельні марки
- •1.2.4.2. Географічні зазначення
- •1.2.4.3. Комерційні найменування
- •1.3. Суб'єкти права інтелектуальної власності
- •1.3.1. Суб'єкти авторського права та суміжних прав
- •1.3.1.1. Суб'єкти авторського права
- •1.3.1.2. Суб'єкти суміжних прав
- •1.3.2. Суб'єкти права на результати науково-технічної творчості
- •1.3.3. Суб'єкти права на комерційні позначення
- •2.2. Пошук та генерування нових ідей
- •2.2.1. Відбір нових ідей
- •2.2.1.1. Етапи відбору нових ідей
- •2.2.1.2. Процедура відбору ідей
- •2.2.1.3. Технічний аналіз конкурента
- •2.2.1.4. Процедура отримання нових ідей із зовнішніх джерел
- •2.2.2. Генерування ідей
- •2.2.2.1. Цілі та передумови генерування нових ідей
- •2.2.2.2. Аналіз тенденцій
- •2.2.2.3. Методи експертних оцінок
- •2.2.2.4. Багатоваріантний аналіз
- •2.4.4. Патентні дослідження на стадії формування концепції нової продукції
- •3.1.2. Стратегія нападу на конкурентів
- •3.1.4. Стратегія оптимізацн фінансово-господарської діяльності
- •3.2. Відпрацювання рішення про необхідність правової охорони
- •3.3. Оцінка доцільності правової охорони
- •3.4. Оцінка доцільності отримання патенту
- •4.2. Вихідні умови для управління інтелектуальною власністю
- •4.2.1. Дослідницька угода
- •4.3. Управління інтелектуальною власністю 4.3.1. Розуміння інтелектуальної власності
- •4.3.2. Підвищення рівня обізнаності офісу з передання технологій
- •4.4. Формальне розголошення інформації про інтелектуальну власність офісом з передання технологій
- •4.4.1. Попередня оцінка
- •4.4.2. Детальна оцінка
- •Контур лінії обмежує набір документів
- •4.8. Управління процесами створення об'єктів права інтелектуальної власності в наукових організаціях України
- •4.8.1. Тенденції розвитку наукового потенціалу України
- •5.1. Роль інтелектуальної власності в управлінні підприємством
- •5.2.2. Послідовність формування портфелю опів на підприємстві
- •5.4. Запобігання передчасному розкриттю винаходів
- •5.5. Моніторинг інноваційної діяльності компаній-конкурентів
- •5.5.1. Виявлення конкурентів
- •5.5.2. Запобігання порушенню чужих прав
- •5.5.3. Виявлення фактів порушення прав своєї компанії
- •5.5.4. Патентний наступ на конкурентів
- •5.6. Інформаційне забезпечення управління інтелектуальною власністю
- •5.6.1. Створення бази даних об'єктів права інтелектуальної власності
- •5.6.2. Джерела патентної інформації
- •5.6.3. Проведення патентного пошуку для оцінки патентоздатності технічних рішень
- •5.6.4. Проведення патентного пошуку під час експертизи на патентну чистоту
- •5.6.5. Пошук під час аналізу тенденцій розвитку
- •5.6.6. Пошук з метою аналізу діяльності фірм- конкурентів
- •5.6.7. Пошук з метою встановлення вимог до продукції конкретного виду
- •5.6.8. Пошук з метою встановлення рівня техніки
- •5.7. Колективне управління правами суб'єктів авторського права та суміжних прав
- •5.8. Інвентаризація та бухгалтерський облік об'єктів права інтелектуальної власності на підприємстві
- •5.8.1. Інвентаризація інтелектуальної власності
- •5.8.2. Бухгалтерський облік інтелектуальної власності
- •5.8.3. Оподаткування операцій з об'єктами права інтелектуальної власності
- •5.9. Оцінка вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності
- •5.9.1. Цілі та нормативно-правова база оцінки
- •5.9.2. Підходи до оцінки
- •5.9.3. Методи оцінки вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності
- •5.9.4. Оцінка вартості прав на результати науково-технічної діяльності
- •5.9.5. Оцінка вартості прав на об'єкти авторського права
- •5.9.6. Оцінка вартості ліцензії
5.9.2. Підходи до оцінки
Підхід до оцінки — це загальні способи визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, що базуються на основних принципах оцінки. Вибір підходу до оцінки здійснюється в залежності від конкретного сполучення об'єкта оцінки, мети та обраного для цього виду вартості.
Національним стандартом [92] визначено три підходи до оцінки:
витратний підхід;
порівняльний (ринковий) підхід;
дохідний підхід.
Витратний підхід ґрунтується на обліку принципів корисності та заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єктів оцінки в поточних цінах і подальше коректування (зменшення) її на суму зносу (амортизації), тобто за витратами [93].
Звідси випливає важливий висновок, що вартість ОПІВ у цьому разі та ринкова вартість, що передбачає прибуток, — різні величини. Здавалося б, цей вид вартості непридатний для ринку. Однак до нього фахівці вдаються все частіше, розуміючи, що вартість ОПІВ, визначена за цим підходом, відповідає рівню вартості за «ідеального» збалансованого стану ринку.
На активному ринку ОПІВ для визначення ринкової вартості використовують головно порівняльний і дохідний підходи. Однак у переважній більшості випадків отримана за витратним підходом оцінка є необхідним складником для висновку щодо остаточної величини ринкової вартості.
Порівняння результатів оцінки ОПІВ, отриманих за витратним підходом, з результатами, отриманими за порівняльного й дохідного підходів, може бути своєрідним індикатором стану ринку. Зокрема, якщо вартість за витратним підходом виявиться вищою, ніж розрахована за двома іншими підходами, то це значить, що конкуренція на ринку невелика й найближчим часом може відбутися підвищення цін. Якщо навпаки — то можна очікувати підвищення конкуренції та зниження цін.
Витратний підхід — єдиний, який можна застосовувати, коли ОПІВ не призначений для одержання доходу або коли через ті чи інші причини ринкову вартість важко визначити двома іншими підходами. Наприклад, коли ОПІВ є унікальними (твори мистецтва), що продаються дуже рідко або взагалі не продаються. У разі визначення бази для оподатковування витратний підхід є основним При вирахуванні вартості.
Витратний підхід має істотні обмеження під час оцінки ОПІВ зі значним терміном служби через труднощі з виміром величини морального старіння. Крім того, результати підходу на основі активів відбивають вартість повного права власності, тому при оцінці часткових Прав власності необхідне коректування отриманих результатів.
Отже, підхід на основі активів для визначення вартості є, з одного боку, корисним елементом процедури визначення ринкової вартості, а з іншого — єдиним інструментом для певного уявлення про вартісну оцінку унікальних ОПІВ або під час постановки прав на ОПІВ на бухгалтерський облік як нематеріальних активів.
Сутність порівняльного підходу полягає в тому, що вартість прав на ОПІВ визначається шляхом зіставлення цін нещодавніх продажів подібних об'єктів.
Хоча подібний підхід до оцінки, на перший погляд, виглядає досить простим і прямолінійним, його застосування на практиці пов'язано з безліччю труднощів і умовностей. Передусім наявність таких труднощів зумовлена тим, що немає навіть двох абсолютно однакових ОПІВ. Країна, вид ОПІВ, термін правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу — от лише деякі з позицій, за якими, як правило, об'єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свій внесок відповідно до зміни ринкової ситуації.
Ще однією перешкодою до застосування цього підходу є необхідність враховувати угоди, що відповідають визначенню ринкової вартості, тобто ті, на які не вплинули неринкові чинники. При великих угодах інформація про економічні характеристики й умови продажу часто недоступна або неповна, тому в таких випадках ринковий підхід може лише окреслити діапазон, у якому найімовірніше знаходитиметься величина ринкової вартості. Саме тому оцінку ОПІВ на основі цього підходу варто виконувати обережно. Але за наявності достатньої кількості достовірної інформації про нещодавні продажі подібних об'єктів ринковий підхід дозволяє одержати результат, що максимально близько відбиває відношення ринку до об'єкта оцінки.
Повноцінне використання ринкового підходу може бути лише за наявності в покупця можливості вибору ОПІВ з-поміж інших подібних і з такими ж функціями. При цьому з кількох ОПІВ, приблизно однакового значення й корисності, в покупця має бути змога вибрати той, котрий влаштовує його за- переліком таких властивостей: функціональне призначення, прийнятна вартість, тривалість терміну використання, ступінь захищеності, його унікальність та інші характеристики.
Під час передачі прав на об'єкти права промислової власності на ринкових умовах виникають додаткові труднощі. Чим унікальнішим є виробництво або продукція, в яких реалізовано право на
об'єкт права промислової власності, тим складніше знайти покупця і, відповідно, тим менше вірогідність повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим значніше виробництво й чим більше таких виробництв у світі, тим легше знайти покупців патентів та інших прав, і тем легше використовувати ринковий підхід. Прикладом цього може бути виробництво комп'ютерів, калькуляторів, телевізорів тощо.
Перевагою ринкового підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, що щонайкраще відповідає ситуації на ринку.
Необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективний ринок і доступ до представницької бази даних продажів аналогічних ОПІВ. На жаль, в Україні ще не сформувався повноцінний ринок ОПІВ, тому використання цього підходу для оцінки прав на ОПІВ на цей час є проблематичним.
В основу дохідного підходу покладено принцип очікування, який свідчить про те, що вартість ОПІВ визначається величиною майбутньої вигоди його власника. Формалізується цей підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, що генеруються за допомогою ОПІВ, у дійсну вартість.
Як правило, потенційні покупці розглядають ОПІВ, що приносить дохід, з погляду інвестиційної привабливості, тобто як об'єкт вкладення капіталу з метою одержання в майбутньому відповідного прибутку. Однією з основних особливостей ОПІВ, що приносить прибуток, є та, що він дуже рідко належить одному власникові на правах повної власності. Саме тому під час оцінки ОПІВ зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, що визначають предмет оцінки.
Оскільки в основі дохідного підходу лежить принцип очікування майбутньої вигоди, то істотним моментом є чітке визначення та класифікація цих вигід для однакового їх тлумачення. Вважається, що вигода від володіння ОПІВ передбачає право одержувати всі регулярні доходи під час володіння, а також дохід від продажу ОПІВ після закінчення володіння (реверсія), якщо це передбачено ліцензійною угодою.
В основу дохідного підходу до оцінки об'єктів інтелектуальної Власності покладено математичний апарат, що досить повно викладений у класичній монографії з оцінки нерухомості Дж. Фрідмана та Н. Ордуея [94].
Стосовно оцінки вартості об'єктів права інтелектуальної власності зміст дохідного підходу полягає в тому, що вартість будь-якого
об'єкта інтелектуальної власності можна ототожнити з капіталом (інвестицією) певної величини, здатної генерувати додатковий прибуток або, кажучи точніше, надлишкову додаткову вартість на умовах ефективного використання цього активу. Отже, для розв'язання зворотної задачі (оцінки вартості об'єктів права інтелектуальної власності) необхідно визначити додатковий прибуток за будь-який період (наприклад, за рік), який можна отримати за рахунок еманації (прояву) нових ідей, принципів, удосконалень в організаційну, технологічну або підприємницьку діяльність підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється з прибутком на якийсь капітал, що дорівнює вартості конкретного об'єкта права інтелектуальної власності.
Знаючи прибутковість конкретної галузі, до якої належить те чи інше підприємство, або визначивши внутрішню прибутковість потоку надлишкової додаткової вартості через відому додаткову вартість, за допомогою відомих економіко-математичних формул можна оцінити вартість конкретного об'єкта права інтелектуальної власності, тобто визначити величину шуканого капіталу.