1.Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту.

Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. Всього розроблено 8 типових режимів радіаційного захисту:

режими № 1, 2, 3 — для непрацюючого населення;

режими № 4, 5, 6,7 — для захисту робітників, службовців і виробничої діяльності підприємства (об'єкту);

режим № 8 — для захисту сил цивільної оборони ( загонів, ланок і т.п.) при проведенні РіІНР в зонах радіоактивного зараження.

Режими захисту розроблені для умов одно- або двозмінної роботи об'єкту (підприємства) протягом 10-12 год на добу. При розробці режимів захисту враховувались дози опромінювання за час перебування робітників і службовців у .-захисних спорудах, виробничих, житлових і адміністративних будинках, а також при пересуванні із місць відпочинку на робочі місця, виходячи з того, що вони не перевищують межі допустимих величин. Типові режими захисту № 1-7 складаються з трьох етапів, які виконуються в строгій послідовності:

1 етап - визначає час зупинки роботи об'єкту ( термін безперервного перебування людей в захисних спорудах),

2 етап - визначає тривалість роботи об'єкту з використанням для відпочинку робітників і службовців захисних споруд (працюють в цеху — відпочивають у сховищі або ПРУ),

3 етап - визначає тривалість режиму захисту з обмеженим перебуванням людей на відкритій місцевості ( не більше 2 год на добу). Працюють у цеху, відпочивають у житлових будинках (вдома).

2.Хімічна зброя — один з видів зброї масового ураження, дія якого ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин.

До бойових токсичних хімічних речовин відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тварин та рослинний світ. Хімічній зброї характерні такі бойові властивості:

— висока токсичність отруйних речовин та токсинів, що спричиняє тяжкі та смертельні ураження;

— здатність отруйних речовин і токсинів проникати у приміщення, споруди, сховища та уражувати в них усе живе;

— тривала уражаюча дія отруйних речовин, які можуть довго зберігати свої якості у повітрі, на місцевості та ін.;

- біохімічний механізм уражаючої дії на живий організм;

— труднощі з визначенням факту застосування ворогом хімічної зброї та визначення типу отруйних речовин;

— необхідність використання для захисту від ураження отруйними речовинами та проведення комплексу заходів щодо ліквідації наслідків застосування хімічної зброї (хімічна розвідка, індивідуальний та колективний захист, санітарна обробка, антидоти тощо).

Застосування хімічної зброї може спричинити серйозні екологічні та генетичні наслідки.

Екологічні наслідки пов'язані з впливом отруйних речовин на тваринні та рослинні організми, а також на ґрунт, воду, повітря; вони спричиняють критичний стан навколишнього середовища, ускладнюють життєдіяльність людини.

Генетичні наслідки пов'язані з порушеннями апарату спадковості людини, які можуть вплинути на майбутнє покоління.

3.Б іологічна зброя — це боєприпаси й прилади із засобами доставки, уражуюча дія яких ґрунтується на використанні інфекційних властивостей біологічних речовин.

До біологічних речовин — збудників інфекційних хвороб — відносять різні мікроорганізми: бактерії, віруси, грибки. Як один з методів досягнення військового успіху патогенні мікроорганізми використовували в далекому історичному минулому.

Характерні властивості бактеріологічної зброї:

— висока ефективність;

— здатність викликати захворювання не тільки в момент її застосування, а й у результаті контакту здорової людини з хворою людиною або зараженими предметами;

— тривала дія бактеріологічної зброї зумовлена можливістю тривалого збереження деяких збудників захворювання в зовнішньому середовищі;

— наявність прихованого (інкубаційного) періоду його дії, тобто часу з моменту зараження до прояву захворювання. Наприклад, інкубаційний період при чумі — від однієї до трьох діб, при ботулізмі — 12—36 год.;

— труднощі з визначенням окремих видів збудників;

— здатність бактеріологічної зброї проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди.

Основні інфекційні захворювання, викликані біологічною зброєю, наведено в табл.

Основні інфекційні захворювання, спричинені біологічною зброєю

Хвороби	Шляхи передачі інфекції	Прихований період, діб	Тривалість втрати працездатності, Діб
Чума	Повітряно-крапельний контакт з легеневими хворими, через укуси бліх, від хворих гризунів	3	7—14
Сибірка	Контакт із хворими тваринами, їх шерстю, шкурами, споживання зараженого м'яса, вдихання інфікованого пилу	2—3	7—14
Сап	Те саме	3	20—30
Туляремія	Вдихання пилу, інфікованого збудниками, контакт із хворими гризунами, споживання інфікованої води	3—6	40—60
Холера	Споживання зараженої води та їжі	3	б—ЗО
Жовта лихоманка	Через укуси комарів, від хворих тварин і людей	4—6	10—14
Натуральна віспа	Повітряно-крапельний контакт, через інфіковані предмети	12	12—24
Плямиста лихоманка скелястих гір	Через укуси кліщів-переносників (від хворих гризунів)	4—8	90—180
Ботулізм	Споживання їжі, що містить токсини	0,5—1,5	40—80

 

4.Класифікація отруйних речовин

Потреба в класифікації отруйних речовин виникла давно. Однак, в токсикології до теперішнього часу немає єдиної, загальноприйнятої класифікації отруйних речовин. Всі існуючі класифікації отруйних речовин і групування їх, за тими або іншими ознаками, носять умовний характер і представляють перш за все практичні цілі.  Отруйні речовини насамперед ділять на дві категорії. У залежності від того, надходять вони в організм ззовні чи утворюються в самому організмі виділяють: екзогенні та ендогенні отрути.  Екзогенні отрути надходять в організм із зовнішнього середовища і можуть бути різними за своїм походженням або хімічної природі.  Ендогенні отрути утворюються в самому організмі. До них відносяться речовини, які можуть вироблятися в організмі як при нормальній життєдіяльності, так і при різних патологічних станах. Типовими прикладами ендогенних отрут можуть служити такі біогенні аміни як індол, скатол, путресцин та інші. Отруєння ендогенними отрутами називають аутоінтоксикацією. У курсах токсикології цим отрут, як правило, приділяється лише непряме увагу.  Спектр екзогенних отрут досить широкий. Спроби класифікувати їх були зроблені різними авторами. При цьому були використані різні принципи: походження, хімічна структура, механізм дії, ступінь токсичності та інші. Створення єдиної медико-біологічної класифікації отрут ускладнюється їх політропний дії.  Найбільшої уваги, мабуть, заслуговує хіміко-біологічна класифікація отрут, запропонована С.М. Голикова, І.В. Саноцька і Л.А. Тіунова (1986), в якій враховується походження отрут і приналежність до певного класу хімічних сполук.  У той же час, велика кількість речовин різної хімічної природи характеризується подібним ефектом дії, загальними точками програми в організмі. У зв'язку з цим, запропоновано ряд класифікацій, заснованих на загальних принципах токсичної дії: біохімічному, патофізіологічному, клінічному, доповнюють один одного. В основу біохімічної класифікації покладений тип взаємодії отруйних речовин з ферментами. Однак, ферменти не є єдиною мішенню дії отрути в організмі. Тому одночасно з цим аналізується фізіологічний механізм дії отрут. На підставі використання цих підходів А.А. Покровський (1962) запропонував патохіміческую класифікацію отруйних речовин. Дана класифікація представляє особливий інтерес для клініцистів, тому що дає можливість зрозуміти патогенез інтоксикації, служити основою для розробки засобів профілактики та лікування інтоксикацій. Дана схема дає можливість також прогнозувати характер токсичної дії і розробляти загальні профілактичні заходи навіть у тих випадках, коли нове з'єднання недостатньо вивчено, але може бути віднесено до відповідної групи патохіміческую класифікації токсичних речовин. З точки зору практикуючих лікарів великий інтерес представляє класифікація токсичних речовин за характером дії на організм. До числа найбільш вдалих класифікацій даного роду слід віднести систему Гендерсона і Хаггарда, розроблену ще в 1930 році.  1. Хіміко-біологічна класифікація отрут  1. Отрути небіологічної природи  1.1. Неорганічні сполуки.  1.1.1 Прості речовини: метали та неметали (ртуть, свинець, миш'як, фосфор і т.д.).  1.1.2 Хімічні сполуки металів (солі важких металів та ін.)  1.1.3 Хімічні сполуки неметалів (кислоти і підстави, ціаніди, гідрид миш'яку та ін.)  1.2. Органічні сполуки  1.2.1 Вуглеводні та їх Галогенопохідні (метан, етан, дихлоретан, чотирихлористий вуглець та ін.)  1.2.2. Спирти і гліколі: метанол, етиленгліколь та ін  1.2.3 Ефіри, альдегіди і кетони: діоксану, формальдегід, ацетон і ін  1.2.4 Циклічні та гетероциклічні сполуки: фенол, нафталін, фенілгідразин та ін  1.2.5 елементорганічних з'єднання: фосфорорганічні, хлорорганічні та ін  1.2.6 Полімери: акрілопласти, епоксидні смоли та ін  2. Отрути біологічної природи.  2.1. Отрути бактерій  2.1.1 Токсини: ботуліновий, правцевий, дифтерійний, холерний та ін  2.2. Отрути грибів  2.2.1 Отрути нижчих рослин (грибів і паразитичних грибів.).  2.2.2 Отрути вищих рослин (алкалоїди, глікозиди, токсальбуміном та ін.)  2.3. Отрути тварин  2.3.1 Отрути безхребетних (найпростіших, кишковопорожнинних, членистоногих).  2.3.2 Отрути хребетних (риб, земноводних, плазунів)