- •Тема лекції 1. Вступ до цивільного процесуального права
- •1. Поняття цивільного процесуального права
- •2. Метод цивільного процесуального права
- •3. Місце цивільного процесуального права в системі права України
- •4. Джерела цивільного процесуального права
- •5. Наука цивільного процесуального права
- •6. Принципи судочинства
- •Конституційні принципи цивільного процесуального права
- •Тема 2. Цивільне судочинство: провадження, стадії
- •1. Правосуддя як особлива владна функція держави
- •2. Поняття, зміст та завдання цивільного судочинства
- •3. Види проваджень цивільного судочинства
- •4. Стадії цивільного судочинства
- •Тема 3. Межі дії закону та межі розгляду цивільної справи судами різних інстанцій
- •1. Дія цивільно-процесуального закону у часі, просторі та за колом осіб
- •2. Поняття судової системи та інстанцій. Межі розгляду цивільної справи судами різних інстанцій
- •3. Підвідомчість (цивільна юрисдикція)
- •4. Підсудність
- •Тема 4. Цивільні процесуальні правовідносини
- •1. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин
- •2. Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
- •3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин
- •4. Зміст цивільних процесуальних правовідносин
- •5. Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин
- •Тема лекції 5. Учасники, сторони цивільного процесу
- •Склад осіб, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки
- •2. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність
- •3. Поняття та ознаки сторін у цивільному процесі, їх особистий юридичний інтерес
- •Ознаки сторін:
- •4.Процесуальні права і обов’язки сторін у цивільному процесі
- •5. Процесуальна співучасть
- •6.Заміна неналежного відповідача
- •Тема 6. Треті особи у цивільному процесі. Процесуальне правонаступництво та представництво
- •1. Поняття і види третіх осіб
- •2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги
- •3. Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги
- •4. Поняття процесуального правонаступництва та представництва
- •Відмежування цивільного процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача:
- •5. Законне представництво
- •6. Договірне представництво
- •Тема 7. Процесуальна участь суб’єктів захисту прав інших осіб
- •Завдання та мета прокурорського нагляду у цивільному процесі. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора
- •2. Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора у цивільному процесі
- •3. Мета, підстави і процесуальні форми участі суб'єктів захисту прав і охоронюваних інтересів інших осіб
- •4. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі
- •5. Участь у цивільному процесі профспілок, підприємств, установ, організацій та окремих громадян з метою захисту прав інших осіб
- •6. Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів державної влади, інших організацій та громадян, які захищають права інших осіб
- •3.Інші учасники цивільного процесу. Особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення процесу
- •4.Особи, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті
- •Тема 9. Цивільно-процесуальні строки
- •Наслідки пропущення процесуальних строків.
- •1. Поняття, значення і види процесуальних строків
- •2. Обчислення процесуальних строків
- •3. Зупинення, поновлення та продовження перебігу процесуальних строків
- •4.Наслідки пропущення процесуальних строків
- •Тема лекції 10. Судові виклики та повідомлення
- •1.Судові повістки
- •2.Зміст судової повістки і оголошення про виклик у суд
- •3. Порядок вручення судових повісток
- •4. Обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання
- •5.Розшук відповідача
- •Тема лекції 11. Судові витрати
- •Поняття та види судових витрат
- •4. Витрати, пов’язані із розглядом справи
- •5. Розподіл судових витрат та їх повернення
- •6. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу. Повернення сплаченого судового збору
- •Тема 12. Санкції цивільного процесуального права
- •1. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права
- •2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального права
- •3. Заходи процесуального примусу
- •4. Відшкодування майнових збитків як цивільно-процесуальна санкція
- •Модуль 4. Доказування і докази в цивільному процесі
- •Тема 13. Доказування та процесуальний порядок одержання доказів
- •1.Доказування: поняття, мета, предмет, зміст, підстави звільнення від доказування
- •Етапи доказування:
- •2. Суб’єкти доказування та оцінки доказів
- •3. Поняття та види доказів у цивільному процесі, їх належність і допустимість
- •Принципи здійснення оцінки доказів:
- •4. Подання доказів, виклик свідка, судові доручення
- •5.Забезпечення доказів
- •6.Витребування та огляд доказів
- •Тема 14. Засоби доказування в цивільному процесі
- •1. Пояснення сторін, показання свідка та спеціаліста
- •2.Письмові та речові докази
- •3.Порядок призначення експертизи
- •4.Проведення експертизи та висновок експерта
- •5.Види експертиз
3. Поняття та види доказів у цивільному процесі, їх належність і допустимість
За ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Принципи здійснення оцінки доказів:
докази оцінюються судом кожен окремо і всі у сукупності (п.3 ст.212 ЦПК);
докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів (п.1 ст.212 ЦПК);
внутрішнє переконання повинно ґрунтуватись на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів (п.1 ст.212 ЦПК);
при оцінці доказів судді повинні керуватися законом;
ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (п.2 ст.212 ЦПК). Це означає, що докази повинні оцінюватися за їх властивостями, і жоден з доказів не має переваги перед іншим.
Зміст доказів – це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами є юридичні факти – дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть мати безпосередню і опосередковану форму – прямого або не прямого (побічного) доказу.
Докази поділяються на види:
За характером змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню,
Прямі докази дозволяють зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, що підлягають доказуванню.
Непрямі (побічні) докази на відміну від прямих не мають безпосереднього зв’язку із фактом, що підлягає доказуванню, тому дозволяє лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді. Відповідно до ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, однак це не означає, що суд не повинен приймати непрямих доказів.
За процесом формування даних про факти:
Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, від безпосереднього носія інформації (джерела доказів).
Похідні (опосередковані, копії) лише відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення такої класифікації в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим самим сприяє правильному веденню їх дослідження і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.
За джерелами інформації про фактичні дані, за допомогою яких суд їх одержує:
особисті – письмові та усні пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, висновки експертів, різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб. Носієм інформації про факти завжди є людина, особисті докази мають суб'єктивний характер, тому в пізнавальній діяльності слід враховувати психологію особи, наявність матеріально-правової заінтересованості у справі та особливих стосунків зі сторонами.
речові докази - зміст яких, міститься у певних об’єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інформації є не особа.
Належність доказів. За ст. 58 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і зазначені докази, що підтверджують позов (ст. 131 ЦПК). Правило належності доказів спрямоване на виділення істотних обставин у справі.
Допустимість доказів. За загальним правилом будь-які фактичні дані у цивільній справі можуть бути підтверджені лише встановленими у законі засобами доказування (ст. 57 ЦПК). За ст. 59 ЦПК Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, наприклад, ст. 51 ЦПК містить положення, про те які особи не підлягають допиту як свідки.
Достовірність – це перевірка доброякісності джерела доказів, а також процесу їх формування. Після встановлення достовірності доказів суд визначає їх достатність, тобто вирішує питання про те, чи є можливість на основі зібраних по конкретній справі доказів зробити висновок про наявність фактів, які належать до предмета доказування, про права і обов’язки сторін.
Достатність – це така кількість доказів, які дозволяють вирішити справу, зробити певний висновок і постановити рішення. Достатність стосується завершального етапу доказування. Мета визначення достатності обумовлена завданнями, які стоять перед судом на цьому етапі доказування у відповідності з якісними характеристиками провести відбір доказів, на основі яких можна було б зробити висновок про наявність чи відсутність шуканих фактів.
Відповідно до Постанові Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 N 5 при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов'язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (ч.4 ст. 10, ст. 137 ЦПК). Докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними (ст. 136 ЦПК). Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування (ст. 58 ЦПК), або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи (ст. 59 ЦПК), судом не повинні прийматися. Відповідно до ст. 131 ЦПК суди мають установлювати строк на подання доказів з урахуванням часу, необхідного для їх подання, про що зазначається в ухвалі попереднього судового засідання. Крім того, суд повинен роз'яснити сторонам наслідки неподання доказів: докази, подані з порушенням установленого строку, не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин. Неподання чи несвоєчасне подання доказів без поважних причин, що направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в судовому рішенні.