Лекція 4. Тема: Організація навчання з економіки

Мета: Ознайомити студентів з методикою проведення організації форм навчання з економіки (урок, лекція, семінар, практичне заняття, індивідуально-консультативне заняття.

Актуалізувати та узагальнити раніше отримані знання про процес навчання, рушійна сила навчання, методи та принципи навчання. Сформувати у студентів розуміння впливу специфіки економічних знань на вибір організаційних форм навчання в економіці.

Ключові поняття та терміни:

- Навчання - Лекції

- Принципи навчання - Типи лекцій

- Методи навчання - Семінарські та практичні заняття

- Рушійна сила навчання - Програма спостереження та аналізу

- Урок навчального заняття

- Типи уроків - Оптимізація навчання

- Методична карта уроку - Інтенсифікація навчання

- Модель засвоєння бази знань

Основні питання теми:

1. Вплив специфіки економічних знань як предмету навчання на вибір методів та форм організації навчання.

2. Сучасний урок та методика його підготовки.

3. Організаційний, науковий та методичний рівень лекції з економіки.

4. Методика підготовки та проведення семінарських занять з економіки.

5. Методика спостереження та аналізу навчальних занять з економіки.

6. Методика розробки моделі засвоєння бази знань. Методична карта заняття.

7. Методика організації та проведення індивідуально-консультативної роботи при вивченні економіки.

Література: 2, 5, 6, 10, 20, 23, 24, 34, 35, 38, 40, 45, 66, 67, 70, 74, 75.

Активізація опорних знань.

У діяльності багатьох викладачів підходять до розуміння процесу навчання дещо спрощено, визначаючи його як передачу знань. Але!

Навчання – процес взаємодії вчителя та учня в результаті якого учні оволодівають знаннями, вміннями та навичками, методами самостійної пізнавальної діяльності, забезпечується їх інтелектуальний розвиток, формується їх науковий світогляд. У цьому процесі чітко прослідковуються провідні функції викладача та слухача, або студента. Викладач виконує спонукально-організуючу функцію на учіння, слухач (учень) – функцію діяльної особистості по оволодінню знань, умінь і навичками (учіння).

Навчання, як специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності спирається на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Усім явищам і процесам властиві певні діалектичні суперечності. Вони є джерелом їх розвитку, своєрідним внутрішнім рушієм. Для процесу навчання характерна наявність багатьох протиріч – зовнішніх і внутрішніх, суб’єктивних і об’єктивних. Провідною рушійною силою процесу навчання є результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями з одного боку та наявним рівнем знань умінь та навичок з іншого боку. Рушійна сила – це певне психологічне відчуття утруднень у розв’язанні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності і спрямована на конкретні дії: володіння необхідними знаннями, вміннями та навичками, необхідними для розв’язання поставлених завдань. Таким чином в результаті дії механізму рушійної сили створюються оптимальні умови для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею методами пізнавальної діяльності, формування пізнавальних мотивів, а отже забезпечення міцності знань. Важливо чітко розрізняти провідні функції навчання: освітню, розвиваючу, виховну. Названі функції реалізуються не відокремлено, а в тісній взаємодії (див. сх.1).

Схема 1. Функції навчання

– наукові знання

о світня – спеціальні уміння і навички

– загальнонавчальні уміння і навички

• м ислення

р озвиваюча –– пам’ять

• мотиви

• почуття і емоції

• с вітогляд

• уявлення

в иховна –– погляди

• переконання

• способи поведінки та діяльності

Схема 2. Структура процесу учіння

С прийняття

о посередковане безпосереднє

Р озуміння

у свідомлене, осмислене, інсайт

Запам’ятовування

п ервинне, поточне, закріплене

У загальнення і систематизація

Застосування

т еоретичне практичне

Схема 3. Складові процесу навчання

З міст навчання

М ета Результат навчання

Методи, принципи, Форми організації

засоби навчання навчання

Основоположними ідеями, вихідними положеннями, які визначають зміст, форми і методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання являються принципи навчання. Вони виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способу регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи навчання усіх дисциплін, визначаючи до певної міри їх зміст, засоби, прийоми навчальної роботи. Назвемо їх: принципи науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності, наочності, ґрунтовності, емоційності, зв’язку з життям, доступності, індивідуального підходу. Для того, щоб досягти основної мети у навчанні є особливі способи пізнання, шляхи дослідження – методи.

Прийоми навчання – це складова частина методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих, чи інших методів. Поняття методу і прийому розрізняють за цільовим призначенням. Метод спрямований на забезпечення широких дій (розкриття змісту матеріалу, з’ясування суті питання), а прийом – лише разова дія.

Засоби навчання включають великий обсяг навчального обладнання, що використовується у системі пізнавальної діяльності (графіки, книги, лабораторне обладнання, технічні засоби навчання) (див. сх.4).

Схема 4. Методи навчання (Класифікація Бабанського Ю.Я.)

І група				ІІ група		ІІІ група
Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності				Методи стимулювання і мотивації учіння		Методи контролю і самоконтролю у навчанні
І підгрупа	ІІ підгрупа	ІІІ підгрупа	ІУ підгрупа	І підгрупа	ІІ підгрупа	І підгрупа	ІІ підгрупа	ІІІ підгрупа
За джерелом сприймання навчальної інформації (перцептивні методи)	За логікою передачі і сприймання навчальної інформації (логічні методи)	За ступенем самостійності мислення школярів при оволодінні знаннями (гностичні методи)	За ступенем управління навчальною роботою (методи управління учінням)	Методи стимулювання інтересу до навчання	Методи стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні	Методи усного контролю	Методи письмового контролю	Методи лабораторно-практичного контролю
Словесні розповідь, бесіда, лекція. Наочні ілюстрація, демонстрація Практичні досліди, вправи, навчально-виробнича праця.	Індуктивні Дедуктивні Аналітичні Синтетичні та інші	Репродуктивні Пошукові частково-пошукові дослідницькі	Навчальна робота під керівництвом вчителя. Самостійна робота учнів робота з книгою, письмова робота, лабораторна робота, виконання трудових завдань.	Пізнавальна гра Навчальна дискусія Створення ситуації емоційно-моральних переживань. Створення ситуації цікавості Створення ситуації пізнавальної новизни Створення ситуації аперцепції (опори на життєвий досвід)	Переконування в значимості учіння Пред’явлення навчальних вимог Заохочення в учінні	Індивідуальне опитування Фронтальне опитування Усні заліки Усні екзамени Програмоване опитування	Контрольні письмові роботи Письмові заліки Письмові екзамени Програмовані письмові роботи	Контрольні лабораторні роботи Машинний контроль

4.1. Розробка національної концепції економічної освіти в Україні дозволяє систематизувати пропозиції фахівців (економістів, підприємців) щодо визначення цілей змісту і форм економічної освіти

Сучасна система економічних знань потребує сучасних методик викладання. Наприклад, американські спеціалісти, чітко формулюють принципи шкільної економічної освіти:

1. розуміння основних економічних концепцій важливіше, ніж знання великої кількості фактів;

2. зусилля викладача мають бути сконцентровані на тому, щоб допомогти учням чітко зрозуміти певну кількість економічних концепцій та їх взаємозв’язків для виховання економічного способу мислення;

3. учням треба дати концептуальну схему, що дозволить скласти власне розуміння економіки та виховувати в них економічний спосіб мислення, що ґрунтується на системному, об’єктивному аналізі;

4. справжні індивідуальні і соціальні переваги економічної грамотності виявляються лише тоді, коли люди можуть використати свої знання для вирішення широкого кола економічних питань, безпосередньо зв’язаних з їхнім повсякденним життям.

Очевидно, що економічна підготовка є необхідною вже в школі. В економічній освіті дуже важливо розмежувати 2 напрямки:

1. Стандартна економічна освіта для кожного;

2. Додаткова економічна підготовка для тих, хто бажає у майбутньому займатися підприємницькою діяльністю.

Кожен напрямок потребує зовсім різних методичних прийомів у навчанні, хоча зміст першого має бути базою для другого. Це і є ступеневий принцип економічної освіти. Велике значення економічної освіти потребує пошуку засобів підвищення її ефективності.

Для підвищення ефективності викладання економічних дисциплін, як і будь-якого іншого навчального предмета необхідно:

• скласти навчальну програму курсу;

• розподілити навчальний матеріал по рівнях навчання (школа, ліцей, вуз);

• вибрати відповідну методику навчання.

Викладач має бути вільним у виборі способів навчання, тобто комплексу методичних проблем і засобів навчання (задачі, ігри, ситуації), оскільки частка педагогічного успіху залежить саме від методики викладання.

Основна відмінність навчання у вузі від шкільного полягає в тому, що чим старша людина, тим більшою має бути в її освіті частка самопідготовки, самоосвіти, тим більше в її освіті має бути ступенів свободи. Метою вузівського навчання можна вважати появу професійного світогляду. Тільки створивши своєрідну «критичну масу» такого світогляду, фахівець може перевести її в професійні комунікативні зв’язки, практичні дії та проекти. Центром навчального процесу є модель професійної діяльності.

Аналіз існуючих у практиці роботи вузів форм активізації навчання дозволяє виділити серед них найбільш придатні для економічного підготовки фахівців. Це – логічне синтезування навчального матеріалу в формі конспектів-схем, проблемне викладання на лекціях, тренінги, кейси, моделювання, ділові ігри. Особливу увагу слід приділити формуванню вміння вирішувати проблеми використовуючи творчий підхід.

4.2. Форма (від лат. forma – зовнішність, устрій) – з філософської точки зору – зовнішній вираз певного змісту. Форма організації навчання – це обмежена в часі і просторі взаємо обумовлення діяльність учителя і учнів.

Урок – основна форма організації навчання, який включає:

• актуалізацію опорних знань і способів діяльності;

• формування нових понять і способів діяльності;

• застосування засвоєних знань і прийомів діяльності.

Таксономія Блума. Бенджамін Блум розробив класифікацію цілей навчання, які перебувають у своєрідній ієрархії (знання, розуміння, використання, аналіз, синтез, оцінка).