Лібералізм

Головні принципи Основні політичні цілі

Схильність до парламентського ладу і традиційних парламентських процедур

Пріоритет окремому індивіду перед суспільством та його інститутами, індивідуальні потреби і права важливіші за будь-які колективні, загальні права та інтереси

Негативне відношення до розростання економічних і соціальних функцій держави

Відмінність і відокремленість кожної людини від інших – безумовні і первинні, а зв’язок і збіжність – умовні і другорядні

Необхідність розподілу влад, політичний плюралізм і верховенство закону

Усі закони і цінності

створює сама людина

Забезпечення основних політичних прав і свобод громадян, повага гідності кожної особистості

Людина індивідуально вільна і особисто відповідальна за свою свободу, основою чого є приватна власність

Розширення практики плебисцитар-ної демократії, всенародного обговорення законів, зміцнення місцевого самоврядування

Обґрунтування демократичної сутності елітаризму, необхідності конкуренції еліт

Компроміс, консенсус у розв’язанні найважливіших політичних проблем

Ліберальні доктрини, вчення, концепції у ХХ ст. набули нового розвитку у формі неолібералізму. Якщо в період боротьби з феодалізмом і становлення капіталізму ідеї, зокрема ринку і держави, яка просто не заважає, відігравали прогресивну роль, то в сучасних умовах ліберальні ідеї еволюціонували у бік обмеження дій монополій і захисту найменш захищених верств населення. Найбільш характерними з них є неоліберальні концепції технократичної та плюралістичної демократії.

Соціал-демократичні доктрини

Соціал-демократія найбільш характерна саме для минулого ХХ ст., для теорії і практики біля 150 партій, що входять до Соціалістичного інтернаціоналу. Водночас цей термін використовується для означення соціально-політичного руху чи ідейно-політичної течії, в рамках яких виокремлюють характерні типи соціалізму: латинського або середземноморського (Франція, Італія, Іспанія, Греція, Португалія), скандинавського (Швеція, Данія, Норвегія, Голландія, Фінляндія) та інтегрального (Австрія, Німеччина). Кожна країна Європи сповідує свою національну модель соціал-демократії.

Соціал-демократизм (соціал-реформізм) – соціально-політичне вчення і течія, орієнтована на еволюційний розвиток, демократичний соціалізм шляхом поступових реформ.

Соціал-демократизм

Соціальний колективізм

Характерні риси ідеології

Основні політичні ідеї

Матеріалістичне трактування

суспільного життя

Заперечення будь-якої диктатури

як форми політичної влади

Відданість принципу демократичного парламентаризму

Підхід до аналізу суспільних явищ з позиції інтересів трудящих мас, всього народу

Орієнтація на політичні плюралізм і консенсус при розв’язанні гострих та

важливих проблем

Пріоритет мирних демократичних засобів досягнення поставленої мети

Гуманістичний характер

поточних та кінцевих цілей

Державне (але не надмірне) регулювання економіки і розвиток ринкових механізмів

Відданість концепції соціальної захищеності трудящих мас

Орієнтація на мирне співіснування різних держав та їх достатню безпеку

Історичний оптимізм

С оціал-демократія – впливова сила в робітничому і демократичному русі багатьох країн. У світі нараховується до 150 партій з кількістю членів понад 25 мільйонів чоловік. Найбільш впливові позиції соціал-демократи мають у країнах розвиненого капіталізму, насамперед у Західній Європі. У 1989 – 1990 рр. соціал-демократичні партії виникли в республіках СРСР, зокрема і в Україні. Позиції, роль, діяльність соціал-демократичних партій у різних країнах суттєво різні. Але їх основні ідеологічні та політичні настанови, соціальна база, організаційні принципи, форми і методи діяльності здебільшого співпадають. Тому переважна більшість цих партій входить до Соцінтерну і підтримує його рішення.