Тема 3. Гендерна диференціація в сфері освіти

1. Критична педагогіка як основа гендерної педагогіки в системі освіти. “Прихований навчальний план”.

2. Шляхи та форми проявів сексизму та репродукування гендерних стереотипів в навчальному процесі.

3. Шляхи та форми проявів сексизму та репродукування гендерних стереотипів в змісті предметів і підручників. Методологія гендерного аналізу підручників.

4. Гендерні аспекти педагогічної професії.

1. Критична педагогіка як основа гендерної педагогіки в системі освіти. “Прихований навчальний план”.

Як одна з базових інституцій освітня система, а в рамках її і існуючі освітні заклади відбивають гендерну стратифікацію суспільства і культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків в освітніх інституціях. Освіта виконує функції трансляції основної системи цінностей, ролей, навчання певним знанням та вмінням, розвитку здібностей людей, самореалізації і творчості.

В школах і університетах ми дізнаємось, хто важливий для суспільства, а хто ні, хто вплинув на хід історії, на розвиток науки, літератури і соціальної організації, які можливості і яка відповідальність існує для різних людей в суспільстві. Освітні заклади поряд з іншими агентами соціалізації визначають наші ідентичності, а також ті, що ми маємо, можливості особистого, громадянського і професійного вибору. Нарешті школи вчать нас на власному прикладі. Сама організація освіти, як і пануючі тут гендерні ролі, вбудовують в нас модель «нормального» життя і диктують нам жіночі і чоловічі статусні позиції.

До недавнього часу традиційний підхід, в цілому не піддавався сумніву і навіть вважався єдино можливим підходом в педагогці. Одначе. В кінці 1960-х років на Заході виникла так звана «критична педагогіка», тобто педагогіка, побудована на критиці традиційного підходу до освіти.

Традиційний підхід в педагогіці заключається в тому, що система освіти (дитячий садок, школа, університет) повинні допомогти адаптації людини до існуючих соціальних відносин. В межах цього підходу школи розглядаються як засоб раціонального розподілення індивідів в суспільстві. Існуюче суспільство не піддається критиці і вважається в своїй основі справедливим, бо в результаті правильного навчання ті, в кого недостатньо знань і здібностей не досягають успіху, а талановиті – досягають. Традиційна педагогіка виходить із передумови, що в кожної дитини є вроджені здібності, таланти, признання ( як варіант: від народження нема ніяких здібностей). Задача школи «розсортирувати» дітей таким чином, щоб гуманітарії вчились в гуманітарних класах, «технарі» - в технічних, здібні продовжували освіту, а нездібні взагалі не навчались.

Представники критичної педагогіки (їх називають також «критичними педагогами») доводили, що шкільні успіхи дитини не так уж сильно залежать від його особистих здібностей та талантів.Французський філософ Луі Альтуссер в книзі “Ідеологія та ідеологічні апарати держави” продемонстрував, що школа є не засобом адаптації людини до суспільства, а основним засобом відтворення виробничих відносин. Тому школа, на думку критичних педагогів не зацікавлена в тому, щоб виявити “природні” здібності і нахили дитини. Якщо раптом з’ясується, що всі діти мають якісь таланти, то нема кому буде працювати на виробництві та займати дрібні конторські посади. Суспільні відносини в такому разі не зможуть відтворитись. Виходить, що мета школи – не розвити таланти дитини, а нав’язати йому запропоновану суспільну роль шляхом вмілого навіювання. Школа, в розумінні представників критичної педагогіки, не просто дає людині “знання” (наприклад, знання будови увітки або знання історичних дат). Вона створює, виробляє, формує саму людину.

Розкриваючи механізми формування людини в відповідності з цілями суспільства, критичні педагоги застосували термін “прихований навчальний план” або “прихована навчальна програма” (в англоязичной терминологии – hidden curriculum). Звичайна навчальна програма відкрита, опублікована, її цілі ясні. Під прихованой програмой розуміють не пряме навіювання учням тих чи інших принципів, а особлива структура та стиль спілкування, підбір завдань і прикладів Все це чинить на учня прихований вплив, примущуючи його (можливо, на шкоду собі) приймати нав’язану суспільством роль.

Головною сферою уваги критичних педагогів у 60-ті, 70-ті роки стало те, яким чином школа служить справі відтворення існуючих класових відносин та соціальній нерівності в суспільстві. Представник критичної педагогіки Пьер Бордо доводив, що підручники і нвчальні програми містять не просто «інформацію», а певні закодовані стеереотипи та бажані для панівних класів переваги.

Не дивно, вважають критичні педагоги, що діти з панівних класів досягають в школі більшого, ніж діти з ротітничого класу. Це відбувається не тому, що вони мають вроджені здібності, а за рахунок того, що вони “вже знають те, що високо цінується “. Діти вищих класів ізначально володіють “культурним капіталом” (це, наприклад, знання іноземних мов, грамотність, вміння малювати і креслити). Інший представник критичної педагогіки Базіль Бернштейн стверджував, що для дітей з робітничого класу вся шкільна освіта ведеться немов би на “іноземній мові” ( тобто на мові середнього класу). В сучасній західній шкільній системі, вважають критичні педагоги, у дитини з вищих прошарків суспільства фактично нема шансів домогтися доброї успіщності, бо сам зміст шкільної освіти перешкоджає цьому. Як підкреслював один з теоретиків критичної педагогіки Питер Макларен, освіта в сучасному суспільстві готує учнів до домінуючої або підлеглої позиції в існуючій соціальній структурі.

Критичні педагоги головну увагу приділяють можливості рорзірвати це замкнуте коло, подолати стереотипи та перевести суспільство на колії нових, більш справедливих суспільних відносин. На думку Антоніо Грамши, людина не просто “грамофонна пластівка”, на яку можна записати все, що завгодно. Він може трансформувати як себе, так і суспільні інститути, створюючи різні альтернативні структури ( в тому числі, альтернативні освітні інститути). Сам Грамши заснував в Італії декілька альтернативних шкіл для робітників.

Метою критичної педагогіки є переборення нерівності і несправедливості в системі освіти. На думку критичних педагогів, “школи повинні бути джерелом соціальної трансформації та емансипації”. Критична педагогіка спрямована також на зміну системи підготовки вчителів. Поряд з тим, що вони повинні володіти “технологією” навчання, вони повинні бути зорієнтовані насамперед всьго на комплексну освіту людської особистості, і тільки у другу чергу – на передачу “знань”.

В межах критичної педагогіки формується і гендерний підхід в педагогіці. Для гендерного підходу характерне те, що основним об’єктом уваги стають не класові, а гендерні відносини. М.Макдональд писала, що “шкільна освіта переносить певний гендерний код, через який гендерна ідентичність і гендерна роль індивіда конструюється в межах шкільної системи класифікації”.

Згідно традиційним уявленням про гендерні ролі, чоловіка необхідно готувати до активної діяльності за межами сімейного кола, кар’єрним досягненням та агресивному самоствердженню. Жінка призначена головним чином для піклування про сім’ю і чоловіка, а в певних випадках – для самопожертви в ім’я сім’ї. Саме ці стереотипи закріплює “прихована навчальна програма” разом з сексистськіми визначеннями жінок і чоловіків. Прихований навчальний план – це, по-перше, організація самого освітнього закладу, гендерні відносини на роботі, гендерна стратифікація вчительської професії. По-друге, сюди відноситься зміст предметів, а по-третє, стиль викладання. Ці виміри прихованого навчального плану не просто відбивають гендерні стереотипи, але і підтримують гендерну нерівність, віддаючи перевагу чоловічому і недооцінюючи жіноче і нетипове.