Лекція: Держава і право Вавилону
Характерні риси країн Стародавнього Сходу.
Виникнення, розвиток та падіння Вавилону.
Характеристика суспільного ладу.
Державний устрій.
Характеристика права
Характерні риси країн Стародавнього Сходу.
Однією з одних соціальних форм, які відіграли вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сталість сільської общини, яка багато в чому зберегла риси патріархально-родової організації.
Сільська община стримувала розвиток приватної власності на землю, що виразилось в її повній відсутності. Навіть боргова кабала поширювалась на особу, а не на земельний наділ. Якщо приватна власність і існувала, то її розвиток в цілому був надзвичайно слабким.
Землеволодіння носило колективний характер, тобто верховним власником землі виступала таж сама община або держава. Згодом в процесі виділення надобщинних структур почали складатися і власне царсько-храмові господарства, які створювались за рахунок привласнення общинних земель. Храми виступали як центри общин.
Такий устрій господарського життя визначив і строкатий соціальний склад країни Стародавнього Сходу. Тут можна виділити три основні соціально-класові утворення, між якими відсутня чіткість меж: а) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, різні підневільні робітники, в т.ч. і раби; б) дрібні товаровиробники - селяни-общинники і ремісники; в) панівний соціальний прошарок, який включав в себе придворну та служилу знать, командний склад армії, заможня верхівка землевласницьких общин і ін.
Збереження первісних форм рабства. Рабство носить патріархальний характер: раб є членом сім'ї, коректується певними правами.
Основної формою державної організації давньосхідних держав була деспотія (від грецького слова "despotos" - хазяїн, пан). Деспотія – це різновид абсолютної монархії, при якій особа монарха обожествлялася. Деспотичну владу можна визначити як систему трьох принципів: єдиновладдя. єдинобогство, єдинодумство.
2. Головними функціями країн Стародавнього Сходу були організація громадських робіт, стягування податків, будівництво іригаційних споруд, забезпечення оборони від зовнішніх ворогів, захоплення інших народів (звідси і три основні відомства, які існували в цих країнах): відомство внутрішніх справ; відомство військових справ; відомство публічних робіт.
Право Стародавнього Сходу було тісно пов'язане з релігією і мораллю. Правопорушення – це одночасно і порушення норми релігії і моралі.
Основним джерелом права давньосхідних держав на протязі століть були звичаї.
Перші пам’ятки права в основному закріплювали найбільш поширені звичаї, встановлену юридичну практику. З цим і пов'язаний їх казуїстичний характер, тобто правова норма фіксується не в абстрактній формі, а у вигляді конкретного випад (від "casus" - випадок).
Виникнення, розвиток та занепад Вавилону.
Стародавній Вавилон розташувався у долині рік Тигру та Євфрату. Цю країну ще називають Месопотамією або Дворіччям (Межиріччям) (сучасний Ірак).
У кінці ІУ – І пол. ІІІ тис. до н.е. на території Дворіччя починають виникати перші міста-держави (патесіати): Ур, Урук, Лагаш, Кіш, Умма. Найдавнішим населенням Дворіччя були шумери, на північ від них жили аккадці. Централізовані держави в Месопотамії починають виникати у другій половині ІІІ тис. до н.е.: Лагаш і Умма. Після довгої боротьба в ХХІУ ст. до н.е. царі Умми завоювали Лагаш і поширили своє правління на весь Шумер. Столицею стало м. Урук. У 2316-2261 рр. це місто було захоплене аккадським царем Саргоном. Він зумів створити міцну державу з необмеженою владою царя. На поч. ХХІІ ст. до н.е. влада у Південній Месопотамії перейшла до м. Ур, де почала правити третя династія Ура, представники якої носили титул царя Шумера і Аккада. Але на поч. ХІХ ст. до н.е. на Урську державу напали кочові племена амореїв та еламітів і вона розпалася.
У ХІХ ст. до н.е. у Дворіччі серед інших виділяється два міста, які вели між собою боротьбу за владу – на півдні аккадці створили державу з центром у Вавилоні та на півночі Ассирійська держава з центром в м. Ашшур. В кінці ІІІ – на поч. ІІ тис. до н.е. на передній план виступають аккадці. Поступово все більшої сили і могутності центр аккадян – місто Вавилон.
В першій пол. ХУІІІ ст. до н.е. вавилонський цар Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) захопив всю Пд. Месопотамію (Шумер) і підкорив Ассирію. Найбільшого розвитку Вавилон досягнув у ІІ тис. до н.е. за правління Хаммурапі.
Періодизація історії Вавилону:
Давньовавилонське царство (ІІ тис. до н.е.). Найбільшого розвитку досягнуло при правлінні царя Хаммурапі
Нововавилонська держава (І тис. до н.е.). Найбільшого розквіту досягнуло при правлінні царя Навуходоносора ІІ (604-561 рр. до н.е.)
Давньовавилонське царство припинило існування з таких причин: на початку ХУІ ст. до н.е. Вавилон захопили хетти, в кінці цього ж століття його захопили касити (гірські племена, що жили на сході від Вавилону (сучасного Зх. Ірану).
Нововавилонська держава за правління Навуходоносора ІІ, захопила Сирію, Палестину і стала наймогутнішою державою Месопотамії, починається період її піднесення. Але в ІІ пол. УІ ст. до н.е. Вавилон захопили перси (цар Кір Великий був коронований вавилонським царем) і Месопотамія увійшла до складу цієї держави. У 331 р. до н.е. Вавилон був завойований Александром Македонським. В ІІ ст. до н.е. від м. Вавилон залишились лише руїни.