4. Явище суржику. Шляхи і методи запобігання появи та подолання суржику в мовленні фахівця.

Украй негативним явищем, яке руйнує українську мовну систему і спо­творює наукове та офіційне мовлення є суржик, зокрема, українсько-російський.

Суржик (букв. – невисокої якості суміш зерна різних культур – пшениці й жита, а також жита і ячменю, ячменю й вівса тощо; борошно з такої суміші) – поширена в Україні розмовна назва ненормативного індивідуального мовлення певної особи та соціолекту певної групи, що будуються на основі змішування елементів двох і більше мов.

Історія формування цього типу мовлення показує, що російські еле­менти входили в українське мовлення під впливом певних політичних, істо­ричних та соціокультурних обставин, передавалися з покоління в покоління і сформувалися як такий різновид українського мовлення, що містить значну кількість запозичених російських форм, слів, сполучень, зовнішньо оформле­них нібито за нормами української мови. Це часто унеможливлює стовідсот­кове розпізнавання суржикових покручів пересічними мовцями-«нефілоло-гами». У науковому та офіційно-діловому мовленні суржик поширений на всіх мовних рівнях і має низку типових рис, що відрізняють його від літературної форми української мови.

На фонетичному (орфоепічному) рівні найбільш поширеними є такі типи помилок:

– явища т. зв. «ікання», «єкання», «акання»: да­кумєнт, сєрія, арєнда;

– збереження давніх о, е в новоутворених закритих складах: боль, дом, комната, вигодно, шесть, сєм, восєм;

– оглушення дзвінких приголосних в абсолютному кінці слова: грип, хліп, ніш, багаш, аналіз;

– заміна африкат дж, дз на фрикативні ж, з: сижу, ствержую, звінок;

– відсутність протетичного в: ухо, уліца, огонь;

– пом’якшена вимова шиплячих та р у всіх позиціях: лікар’, секретар’, чотир’ма, ч’есть, ч’истий, ніч’;

З-поміж відхилень у наголошуванні слів переважає зміщення наголосу із: а) закінчення на корінь у прикметниках (стáрий, нóвий, тóнкий), б) суфікса на корінь у віддієслівних іменниках (чúтання).

На граматичному рівні, зокрема при формо- та словотворенні:

– використання закінчень -ем, -єм, -им у дієсловах 1-ї особи множини теперішнього і майбутнього часу: свідчим, розшукаєм;

– утворення імен по батькові жіночого роду за допомогою суфікса -овна, а не -івна: Павловна, Івановна;

– утворення прикметників найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий: самий важкий, самий точний;

– використання закінчень -ам, -ям в іменниках І-ІІ відміни в місцевому відмінку множини: по кабінетам (квартирам, середам);

– зміна обидвох частин при відмінюванні числівників на позначення десятків: шестидесяти, восьмидесяти;

– відсутність кличного відмінка;

– закінчення -а у формі множини: два дня, тижня;

– творення активних дієприкметників на -ч(ий): керуючий, завідуючий, головуючий і т.д.

На семантичному (лексичному) рівні суржик зумовлений:

1. Повним засвоєнням російського слова: риск, уступити (замість поступитися) вимогам; учбовий; заключ­ні (замість висновкові) положення тощо.

2. Творенням кальок, нібито теоретично обумовлених відповідними сло­вотворчими моделями (деякі мовознавці розрізняють поняття суржик і каль­ка): підприємство (отже, міроприємство, замість українського заходи); спів­існувати, співпадати, співставляти; багаточисельний, малочисельний.

3. Міжмовною омонімією: неділя (у значенні тиждень); область (у зна­ченні галузь); адрес (у значенні місце проживання); річ (про­мова); час (година).

На синтаксичному рівні найбільше проблем із: а) використанням при­йменників, зокрема, по; б) керу­ванням: інформувати начальникові, вживати заходи, завдати шкоду, зазна­ти невдачу, заперечувати про участь (факти), ігнорувати пропозицією, не­хтувати погляд, повідомляти по телефону, свідчити факти, довести про інформацію, опанувати професією; в) бездумним калькуванням словосполу­чень, які часто можна замінити одним словом: іти назустріч (сприяти); бра­ти під своє покровительство (опікуватися); у більшості випадків (замість здебільшого) і т.д.

Отже, суржик досить поширене на всіх мовних рівнях явище і потребує особливої уваги та викорінення з метою запобігання втрати самобутності національних галузевих термінологій. Оскільки суржик і калька, за словами І. Фаріон, – це «корозія, що роз’їдає тіло спершу ззовні, а потім зсередини: тоді вже нема чим думати, бо нема вже самої мови...»