6. Розкол України на Правобережну і Лівобережну. 6.1. Юрій Хмельницький і розкол України.

Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія (1659-1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Користуючись цим, московські і польські війська, татарські орди безперешкодно грабували Україну. Внаслідок цього в 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі фактично розкололись на дві частини — на Лівобережжі наказним гетьманом став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю, де той правив до 1665 p., стоячи на пропольських позиціях.

6.2. Яким Сомко та Іван Брюховецький

Правління Сомка теж виявилось короткочасним. У червні 1663 р. Іван Брюховецький за допомогою демагогічних лозунгів (обіцянки обмежити старшинське землеволодіння та поліпшити становище козаків і селян), опираючись на підтримку запорожців, селян і міщан, на чорній Раді у Ніжині (див. про це твір П.Куліша «Чорна Рада») був обраний гетьманом Лівобережної України. Я. Сомко і В. Золотаренко були звинувачені у зраді і страчені.

Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація та відверто підлабузницька поведінка стосовно московського царя і бояр, викликала невдоволення козаків, які в 1668 р. його вбили.

6.3. Петро Дорошенко

Гетьманом правобережної України в 1665 р. став видатний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667 р., за умовами якого Росії відійшла Лівобережна, а Польщі — правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об'єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. У 1668 р. після смерті Брюховецького під тиском сусідніх держав, невдоволених посиленням гетьманської влади, змушений був повернутися на Правобережжя. У 1669 р. Дорошенко уклав угоду про перехід України під владу Туреччини на правах автономії. Проте народ не підтримав цей вчинок гетьмана. 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманства був заарештований і примусово переселений в Московщину.

6.4. Андрусівське перемир`я.

У 1667 р. в селі Андрусово під Смоленськом було досягнуто угоди про перемир'я між Росією та Польщею (Андрусівське перемир'я), згідно якого було закріплено поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя залишилося за Росією. Запоріжжя мало визнавати владу обох держав. А в 1686 р. Росія та Польща уклали мирний договір, так званий "Вічний мир", який визнавав існуючі кордони

6.5. Гетьмани Лівобережної України.

На Лівобережній Україні гетьманом у 1668 р. став Дем'ян Многогрішний. Спершу він підтримував П. Дорошенка, а потім став орієнтуватися на Москву. У 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили автономні права України. Зокрема, Гетьманщина втрачала право на безпосередні дипломатичні зв'язки з іншими державами. У 1672 р. Многогрішного за намовою старшини звинуватили у державній зраді і відправили на заслання до Сибіру. Наступне п'ятнадцятиріччя (1672—1687 pp.) на Лівобережній Україні гетьманував Іван Самойлович, який успішно боровся з турецько-татарськими навалами. Як і його попередник, закінчив свої дні в сибірському засланні.

Таким чином, внаслідок Руїни Україна зазнала незліченних людських втрат, виявилась розколотою на дві частини, втратила чимало здобутків доби Б. Хмельницького. Окремі дипломатичні і воєнні успіхи (за Виговського і Дорошенка) не були розвинуті через внутрішні чвари.