Розділ 2. Перші історичні свідоцтва про Україну.

1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України.

1.1. Первісне суспільсьво

Початок формування людської цивілізації на території України.

1. Кам'яний вік. Він охоплює період від 1 млн до 6—5 тис. років тому. Кам'яний вік поділяють на

- палеоліт (стародавній кам'яний вік: 1 млн — 12 тис. років тому) — ранній, середній і пізній;

- мезоліт, або середній кам'яний вік (приблизно 12—5 тис. років до н.е.)

- неоліт, або новий кам'яний вік (починається близько 7—б тис. роківтому). 2. Енеоліт, або міднокам'яний вік (IV—III тис. до н.е.). 3. Бронзовий вік (кінець III — початок І тис. до н.е.). 4. Ранній залізний вік. На Кавказі він починається з X ст. до н.е., в Україні й Південній Росії — з V—VI ст. до н.е. і триває до утворення класових суспільств-держав.

Приблизно мільйон років тому пралюди (архантропи) заселяли теплі райони Євразії і з'явились на території України.

Найдавнішою стоянкою первісних людей на території України є поселення, розкопане археологами на високому (100 м) лівому березі ріки. Тиси біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті. У десятиметровій товщі суглинкових відкладів тут знайдено вісім культурних горизонтів (шарів), які відносяться до різних часів від 1 млн до 35 тис. років до нашої ери. Всього на Закарпатті відкопано 20 палеолітних стоянок первісних людей.

Близько 150 тис. років тому почалося чергове похолодання. Величезні льодовики, які насувалися з півночі континенту, поступово вкрили більшу частину Європи і досягли Північного Прикарпаття, Середнього Подніпров'я і межиріччя Дону та Волги. Поблизу льодовиків утворилися тундра і лісотундра, а на півдні — холодні степи і ліси по річкових долинах. Замість тварин, що існували в умовах теплого клімату, з'явилися тварини, які добре витримували холод,— мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді, песці та ін.

У зв'язку з погіршенням кліматичних умов і зменшенням рослинної їжі, яку можна зібрати, збільшується роль полювання на великих тварин. Кам'яні знаряддя праці, насамперед мисливські, стали більш різноманітними і досконалими: рубило, гостроконечник (використовувався як наконечник списа та мисливський ніж), скребло (застосовувалося для розбирання туш тварин, обробки шкур, дерева, кісток). Поява знарядь праці різних типів свідчила про виникнення природного розподілу праці.

Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в природних печерах, а також стали одягатися в шкури. Як і раніше, вони використовували вогонь, що виникав від блискавки. Але люди вже навчилися добувати його й штучно— тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користуватися ним люди стали менш залежними від природних умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії. Залишки тогочасних стоянок-поселень знайдені в багатьох місцевостях України — на дніпровському Надпоріжжі, на Волині і Наддністрянщині, в Криму і Приазов'ї. Найбільш характерними є стоянки, виявлені в печерах Криму,—у гроті Кіїк-Коба (поблизу м. Сімферополя) і в с. Старосоллі (в околицях Бахчисарая), в урочищі Круглик на Запоріжжі. Поступово змінювався і зовнішній вигляд людини, який став наближатися до сучасного. Це була так звана неандертальська людина (назва походить від долини Неандерталь, недалеко від Дюссельдорфа, в Західній Німеччині, де вперше були знайдені черепні кістки людини цього типу). Залишки неандертальця знайдені під час розкопок у Криму, в печері Кіїк-Коба, в 1924 p., у с. Старосіллі в 1953 р. і біля м. Білогірська в 1972 р. Пізній палеоліт. Виникнення родового ладу. Матріархат. Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому) припадає на кінець льодовикової доби. У цей час удосконалюються старі кам'яні знаряддя праці і з'являються нові: різці, проколи, ножеподібні пластини, наконечники легких списів-дротиків та ін. Люди навчилися виробляти знаряддя праці також з кісток і рогу тварин — гарпуни, шила, голки, проколки тощо. Внаслідок піднесення продуктивності мисливства й збиральництва люди могли створювати деякі запаси їжі і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий час. Вони будували, переважно на берегах річок, житла — землянки і напівземлянки. З кількох таких жител утворювалось поселення (стоянка). Цих пізньопалеолітних стоянок знайдено багато. В Україні найбільш ранньою серед них є Радомишльська стоянка на Житомирщині. А однією з найцікавіших за виявленими там знахідками є стоянка в с. Мезині на березі Десни, поблизу м. Новгорода-Сіверського на Чернігівщині. У часи пізнього палеоліту в суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід — група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих предків (матріархат), по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно володіли знаряддями виробництва, спільно здобували все необхідне для життя і спільно споживали його. Провідна роль у роді належала жінці.

Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад, який ґрунтувався на спільній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі наслідків праці. Але людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. Зароджуються релігійні вірування (тотемізм, магія, анімізм) та мистецтво.

У добу пізнього палеоліту виник сучасний антропологічний тип людини — «людина розумна» (homo sapiens). Від назви печери Кроманьйон у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини, її названо кроманьйонцем. Залишки людини такого типу знайдені в Україні в пізньопалеолітних стоянках (їх досліджено близько 800). Мезоліт. Близько 11 тис. років археологи датують початок мезоліту — середнього кам'яного віку (від грецьких слів «мезос» — середній і «літос» — камінь), який закінчився приблизно 6 тис. років тому. У цей час почалося нове потепління, льодовики танули й відступали на північ. Природні умови змінювалися й поступово стали подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шерстисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лісах і степах люди стали полювати в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика, коня, ведмедя, кабана, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для полювання на цих тварин і птахів люди почали застосовувати лук і стріли з крем'яними та кістяними наконечниками. Винайдення спису мало велике значення, бо завдяки їм дичина стала постійною їжею, а полювання — однією з звичайних галузей праці. Крім того щодня, люди займалися рибальством і збиранням рослинної їжі. Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чого переходили в інше місце, виявлені в багатьох місцях Східної Європи. В Україні це Журавська-Стоянка на Чернігівщині, Гребениківська на Одещині, у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній у Криму і багато інших.

Неоліт. Розквіт первіснообщинного ладу.

Близько 6 тис. років тому закінчився мезоліт і почався неоліт — ладу новий кам'яний вік (від грецьких слів «неос» — новий і «літос» — камінь), який на території України тривав приблизно до IV тисячоліття до н. є. Основною характерною рисою життя людей часів неоліту був перехід від присвоюючих (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючих форм господарської діяльності — скотарства і землеробства, що почався ще в кінці мезоліту. Скотарство виникло з приручення тварин— корів, овець, кіз, свиней, собак; землеробство — із збиральництва, коли люди, особливо жінки, спостерігаючи за виростанням зерна, що потрапляло в грунт, прийшли до думки самим сіяти його і потім збирати врожай. Люди також навчилися виготовляти знаряддя пралі шляхом шліфування, свердління і розпилювання каменю (сокири, тесла, долота, мотики і т.д.). Виникало і примітивне ткацтво та вироблення ліпного глиняного посуду без гончарного круга. Люди продовжували жити матріархальними родами, які входили до складу племен, що, в свою чергу, інколи об'єднувалися в союзи племен. До археологічних культур періоду неоліту, що охоплюють значні території України, належать дніпроводонецька, буго-дністровська культури і культура ямково-гребінцевої кераміки. З окремих стоянок можна назвати Ізюмські в Харківській області, Сокільця Вінницької області, Віту-Литовську в Київській області.