- •Загальні правові засади інституту договірного права
- •Загальні положення про договір (контракт)
- •Загальні правові засади інституту договірного права
- •1.2. Принципи підприємницької діяльності
- •1.3. Суб’єкти підприємництва
- •1.4. Види та умови здійснення підприємницької діяльності
- •2.2. Умови дійсності правочинів. Недійсність правочинів
- •2.3. Правові наслідки недодержання сторонами вимог закону при вчиненні правочину
- •2.4. Нотаріальне посвідчення правочинів
- •3.2. Класифікація цивільних зобов’язань
- •3.3. Принципи зобов’язального права
- •3.4. Суб’єкти та об’єкти цивільних зобов’язань
- •3.5. Зміст цивільних зобов’язань
- •3.6. Підстави виникнення зобов’язально-правових відносин (зобов’язань)
- •Модуль 2 загальні положення про договір (контракт)
- •4.2. Зміст і тлумачення договору
- •4.3. Порядок і способи укладення договору
- •4.1. Договір як універсальний засіб саморегуляції суспільних відносин
- •4.2. Зміст і тлумачення договору
- •4.3. Порядок і способи укладення договору
- •4.4. Структура, форма договору та правові наслідки порушення порядку його укладення
- •5.2. Заміна сторін за договором
- •5.3. Зміна (новація), припинення договору та їх правові підстави
- •6.1. Загальні засади забезпечення виконання договірних зобов’язань
- •6.2. Неустойка як захід забезпечення виконання договірних зобов’язань
- •6.3. Договір поруки
- •6.4. Гарантія
- •6.5. Завдаток
- •6.6. Застава як спосіб забезпечення зобов’язання
- •6.7. Притримання
- •7.2. Види договірної відповідальності
- •7.3. Умови договірної відповідальності
- •6.2. Інтегровані договори
- •6.3. Нетипові договори
- •6.4. Особливості публічно-правових договорів
6.5. Завдаток
Завдаток – грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження і на забезпечення його виконання (ст. 570 ЦК).
Правочин про завдаток укладається у письмовій формі, крім випадків, коли законом передбачається нотаріальна форма для договору, який забезпечується завдатком, або коли сторони за взаємною згодою бажають нотаріально посвідчити правочин про завдаток.
Розмір завдатку визначається на розсуд сторін, але він має бути меншим від основної суми боргу.
Завдаток характеризується тим, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов’язання. Це означає, що завдаток виплачується стороною, яка зобов’язана сплачувати платежі за договором наперед – до моменту строку настання платежу. І у разі належного виконання забезпеченого завдатком зобов’язання вартість завдатку утримується з належних з боржника платежів.
Завдатком можуть бути забезпечені лише договірні зобов’язання.
Сторонами відносин надання завдатку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, незалежно від наявності у них статусу суб’єктів підприємницької діяльності.
Подібно до інших способів забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, неустойки) завдаток визначає мінімальний обсяг відповідальності сторони, що порушила договір. Однак порівняно з неустойкою завдаток допускає тільки забезпечення виконання зобов’язання в цілому. Якщо воно виконане (або порушене) в частині, завдаток може стягуватися в повному обсязі незалежно від характеру порушення і розміру шкоди, що фактично була заподіяна1.
Із наведеного вище визначення випливає, що завдаток видається в рахунок належних платежів уже після того, як сторони взяли на себе певні обов’язки, тобто угода, що забезпечується завдатком, вже була укладена2. Отже завдаток видається з метою підтвердження укладення договору та забезпечення його виконання.
Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. А якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості (тобто кредитором повертається боржнику подвійна сума завдатку).
Сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.
У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
У ч. 2 ст. 570 ЦК встановлено – «якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом». Завдаток слід відрізняти від суміжного інституту авансу, аванс є лише способом платежу і не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником в момент настання обов’язку платежу, тобто є попередньою оплатою. Крім того, боржник, що видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором, а кредитора не може бути зобов’язано до повернення авансу у подвійному і, відповідно, до відшкодування збитків. Відтак, на відміну від завдатку, аванс не завжди слугує доказом існування зобов’язання.