3. Основні показники оцінки стану та ефективності використання оборотних активів підприємства.

При аналізі оборотності та ефективності використання оборотних активів використовуються такі показники:

1. Тривалість обороту оборотних активів:

Т_об = ОА_сер / ВП_од (4.2)

де ОА_сер – середньорічна вартість оборотних активів;

ВП_од – одноденна вартість виробленої продукції.

Характеризує кількість днів протягом яких здійснюється один оборот оборотних активів.

2. Коефіцієнт оборотності оборотних активів:

К_об.оа = ВП / ОА_сер (4.3)

де ВП – вартість виробленої продукції.

Даний показник характеризує кількість оборотів здійснюваних оборотними активами за рік.

3. Коефіцієнт завантаження оборотних активів:

К_зв.оа = ОА_сер / ВП (4.4)

Даний показник характеризує суму оборотних активів, яка використовується при виробництві 1 грн. продукції.

4. Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;

2) прискорення обороту оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів приводить до їх вивільнення. Розрізняють абсолютне та відносне їх вивільнення.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

Сума вивільнених або залучених коштів в наслідок прискорення або сповільнення оборотності оборотних активів:

ВК (ЗК) = (Т_{об. зв.} – Т_{об. баз.}) * ВП_{од. зв.} (4.5)

Від’ємне значення цього показника показує обсяг вивільнених грошових коштів в наслідок прискорення оборотності оборотних активів, що свідчить про підвищення ефективності їх використання.

5. Абсолютна сума прибутку, що припадає на 1 грн. оборотних активів: даний показник визначається як відношення суми чистого прибутку до середньорічної вартості оборотних активів. Він характеризує суму прибутку отриманого від використання 1 грн. оборотних активів.

6. Рентабельність оборотних активів визначається як і попередній показник, але у відсотках і характеризує прибутковість оборотних активів.

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Відповідно до П(C)БО 2 «Баланс» наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку розділу I пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу I активу балансу (рядок 080) (ф. № 1) [11].

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, відносять коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (К_р.в). Цей показник визначають як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства

,

де Ф_н — фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн); М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку в майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Однак бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, в разі потреби, швидкої ліквідності оборотних активів.

Підприємство незалежно від організаційно-правової форми та власності для здійснення своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обороту оборотних активів та відповідних їм пасивів.

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємства для забезпечення необхідного рівня доходів для його розвитку є одним із найважливіших завдань фінансових менеджерів.

Джерелами формування майна підприємства можуть бути як власні, так і залучені кошти.

Власні кошти мають забезпечувати майнову та оперативну самостійність підприємства, необхідну для рентабельної його діяльності. Власні оборотні кошти є джерелом покриття нормованих оборотних активів. Формування власних оборотних коштів здійснюється за рахунок власного капіталу підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток).

Залучені кошти в джерелах формування оборотних активів у сучасних умовах набувають важливого значення та покривають тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах. Залучення позикових коштів зумовлено характером виробництва, розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю поповнення нестачі власних оборотних коштів та іншими об’єктив­ними причинами.

До залучених джерел формування оборотних активів відносять короткострокові позики та кредити банку, інвестиційний податковий кредит і рідше довгострокові позики і кредити банку.

Кредиторська заборгованість, фонд споживання, резерви майбутніх витрат і платежів, добровільні надходження — це додатково залучені джерела, які не належать підприємству, але постійно перебувають в обороті підприємства і в сумі мінімального залишку використовують як джерело формування власних оборотних коштів.

На основі даних фінансової звітності можна оцінити джерела формування, структуру та розміщення оборотного капіталу підприємства. Актив балансу свідчить про розміщення оборотного капіталу, що є в розпорядженні підприємства. Кожному виду розміщеного оборотного капіталу відповідає окрема стаття балансу.

Золоте правило фінансування потребує реалізації двох умов, що виражають його зміст:

1. ; 2. .

У зазначений період цих умов на підприємстві дотримуються.

При дослідженні джерел формування майна виходять із таких правил, що потребують не тільки паралельності строків фінансування, а й дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Для цього мають бути виконані дві умови:

а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

б) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не тільки для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані у стратегічні запаси сировини тощо).

У фінансовому аналізі розрізняють чотири види стратегій фінансування оборотних активів: ідеальну, агресивну, консерватив­ну, компромісну.

Iдеальна стратегічна модель означає, що поточні активи за своєю величиною дорівнюють короткостроковим зобов’язанням. На практиці така модель практично не зустрічається.

Агресивна стратегічна модель означає, що довгострокові пасиви виступають джерелом покриття необоротних активів і тієї мінімальної частини поточних активів, які необхідні для проведення господарської діяльності (системної частини поточних активів). Варіаційна частина поточних активів покривається повніс­тю кредиторською заборгованістю.

Консервативна стратегічна модель передбачає, що і систем­на, і варіаційна частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.

Компромісна стратегічна модель є найбільш реальною. У цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів і половина варіаційної частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.