16

Питання 1

У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Моральне виховання формує моральні поняття, погляди і переконання. Воно покликане також сприяти розвитку моральних почуттів, що виражають запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Не менше значення має і вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Складові морального виховання.

Процес морального виховання характеризується поняттями «мораль», «моральність», «моральна свідомість», «моральні переконання», «моральні почуття», «моральні звички», «моральна спрямованість» .

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми. Вона виконує пізнавальну, виховну, оцінну функції. Норми і принципи моралі, її ідеали і почуття визначають життєву позицію особистості, спільноти. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя — в побуті, науці, політиці, в сім'ї, громадських місцях, хоча і відіграє в них неоднакову роль.

Моральність є етичним поняттям, синонімом поняття «мораль». Однак якщо мораль — це форма свідомості, то моральність — практичне втілення етичних норм і принципів, переломлення загальнообов'язкових моральних приписів через внутрішній світ конкретної особистості. Тому в моральності людини моральні норми часто збігаються з її внутрішніми мотивами поведінки, діяльності.

Моральна свідомість — одна зі сфер суспільної свідомості; вона відображає реальні стосунки і регулює моральний аспект діяльності людини. Моральна свідомість охоплює моральні принципи, уявлення, ідеали, поняття «добро», «зло» та ін., які об'єднуються у систему поглядів на призначення людини, сенс її життя.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. Вони є раціональною основою моральної діяльності особистості, що дають їй змогу чинити свідомо, розуміючи необхідність, доцільність певного вчинку.

Моральні почуття — запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Вони є емоційним аспектом духовної діяльності особистості, що разом із моральними переконаннями характеризує моральність особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, які є внутрішньою потребою особистості і виявляються в будь-якій ситуації й умовах. Це найпростіша форма підтримки і передавання наступним поколінням звичаїв, норм поведінки. Формування моральних звичок є одним із найважливіших завдань вихователя.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що складається на світоглядній основі мотивів поведінки і виявляється в різних умовах як властивість особистості. Моральна спрямованість передбачає наявність в особистості моральних переконань, моральних звичок, моральної свідомості, які в сукупності утворюють її моральність.

Методологічною основою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею, згідно з якою людині властиве прагнення до добра, правди і краси. Моральне виховання передбачає формування національної свідомості й самосвідомості, прищеплення національних цінностей (любові до рідної землі, свого народу та ін.), готовності до праці в ім'я Батьківщини. Особистість має усвідомлювати причетність до свого народу, відчувати і відстоювати національну гідність, підтверджую чи це практичними справами.

Питання 5

Умови ефективності морального виховання.

Ефективність морального виховання молоді визначають такі чинники:

— створення у закладі освіти психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співіснування;

— відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку вихованців;

— розумне співвідношення між словесними і практичними методами виховного впливу, що забезпечує єдність моральної свідомості і поведінки;

— своєчасне вживання виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському (студентському) колективі;

— подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до вихованців, побудова його на принципах гуманізму.

У сучасній цивілізації окреслилися західноєвропейська та американська моральні системи. Згідно з західноєвропейською моральною системою, заради досягнення навіть «великого добра» неприпустимим є «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку), прихильники американської (вона домінує на пострадянських теренах) вважають прийнятним поєднання добра і зла.

У процесі морального виховання важливо попередити прояви і розвиток таких рис і якостей особистості, які можуть призвести до порушення моральних норм. Тому завдання вихователя — формувати в молодої людини тверду моральну позицію, здатність протистояти негативним впливам з боку близького оточення і соціуму загалом.

Питання 2

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівень його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі – формування національної свідомості ц самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов’язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизні, оволодівати військовими знаннями, а також вивчити бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Етапи формування національної свідомості й самосвідомості.

У розвитку національної свідомості й самосвідомості важливими є такі етапи:

1. Етнічне самоусвідомлення (етнізація). Воно є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з колискової, казки, з дотримання народних звичаїв, обрядів, народної пісні тощо. У ранньому віці формується культ рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

2. Національно-політичне самоусвідомлення. Припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як політичного феномена, що має чи виборює певне місце серед інших націй. Важливим при цьому є формування історичної пам'яті, почуття національної гідності.

3. Громадянсько-державне самоусвідомлення. Передбачає усвідомлення понять «патріотизм» і «націоналізм», виховання турботливого ставлення до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

На кожному із цих етапів формування національної свідомості й самосвідомості у молодої людини скла дається система моральних цінностей, яка коріниться и національній ментальності.

Система моральних цінностей. До системи мораль них цінностей входять вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя.

Абсолютно вічні цінності. Мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і є загально людськими (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності. Є значущими для одного народу. їх не завжди поділяють інші етноси. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке здебільшого поневоленим народам і менш відоме тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей від носять поняття «патріотизм», «почуття національної гідності», «історична пам'ять» тощо.

Громадянські цінності. Ґрунтуються на визнанні гідності людини. Властиві демократичним суспільствам Вони стосуються прав і свобод людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності. Охоплюють моральні основи життя сім'ї, стосунків поколінь, подружньої вірності (піклування про дітей, пам'ять про предків тощо).

Цінності особистого життя. Мають значення щонайперше для певної особистості, визначають риси її характеру, поведінку й господарський успіх, стиль приватного життя та ін.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладено в неписаних законах лицарської честі, що передбачають:

— виховання любові до батьків, рідної мови; вірності в коханні, дружбі, побратимстві; шанобливого ставлення до Батьківщини;

— готовність захищати слабших, турбуватися про молодших;

— шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

— непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі й духовності;

— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

— турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи;

— прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

Отже, професійна етика конкретизує загальні моральні вимоги для різних професій та розкриває специфічні моральні обов'язки щодо тих видів трудової діяльності, які пов'язані із впливом на людину. Водночас у професійній етиці немає таких норм, які не мали б своїх аналогів серед загальних моральних норм.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Перший етап (молодші школярі) — формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. Другий (5—7 класи) і третій (8—9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів. Четвертий етап (10—12 класи) — завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін.

Результат екологічного виховання — сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини

Статеве виховання — складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються психологічна та емоційна основи сексуальності — сором'язливість чи розв'язність, різкість чи м'якість, ласкавість чи грубість, доброта чи злість, щедрість чи скупість тощо. У цьому віці діти активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства. Власне сексуальна сфера перебуває у стадії спокою.У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуального характеру. Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися чоловіча і жіноча психологія, з'являються викликані статевим потягом відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів, розмов дорослих на інтимні теми. Статевий потяг і енергія знаходять вихід не обов'язково в статевому об'єкті. Це можуть бути різні види діяльності (туризм, спорт, музика та ін.), що вельми важливо для виховання особистості, оскільки раннє збудження дитячої сексуальності психологічно шкідливе, затримує подальший психосексуальний розвиток.

У статевому вихованні учнівської молоді важливо зосередитися на формуванні моральних «гальм», які б запобігали відхиленням від норми у статевій поведінці, підготовці до сімейного життя. Педагоги повинні акцентувати на морально-психологічних питаннях, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім'ї в майбутньому. Передусім необхідно виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність.

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним гальмом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.

Загальносоціальна підготовка. Виховання правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з особливостями сучасної сім'ї, її значенням у житті людини та суспільства; формування у школярів здатності планувати і реалізовувати свій життєвий шлях, самостійно приймати рішення з життєво важливих питань; виховання бережливого ставлення до свого здоров'я і піклування про здоров'я інших, уміння вести тверезий спосіб життя; проблеми виховання дітей в сім'ї.

Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обов'язковості); виховання почуттів честі та гідності у між-статевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі — негативізму, споживацтва, байдужості тощо; ознайомлення з системою вимог, яким повинна відповідати кожна стать, з правилами подружнього життя, культурою та етикою поведінки в сім'ї; організація досвіду нестатевої любові.

Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, формування таких рис, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися; розвиток психологічної привабливості особистості, здатність до контакту з іншими людьми, вміння спілкуватись і співпрацювати; ознайомлення учнів з психологічними основами дружби і кохання, морально-психологічного клімату в сім'ї, етапами досягнення подружньої сумісності, умовами гармонізації сімейних стосунків; навчання розуміння психологічних відмінностей чоловіка і жінки, вміння враховувати їх у міжстатевому спілкуванні, готовності долати конфліктні ситуації у цих стосунках; ознайомлення з прийомами саморегуляції, зняття стресів, самоконтролю та самокорекції поведінки.

Правова підготовка. Ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права; з порядком укладання шлюбу, усвідомлення ними необхідності його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів; засвоєння учнями прав і обов'язків подружжя, особистих правовідносин між ними та майнових відносин, а також правовідносин між батьками і дітьми; пояснення таких державних актів, як позбавлення материнських і батьківських прав та усиновлення; ознайомлення з причинами, правовими основами та соціальними, економічними, психологічними й педагогічними наслідками розлучення, аліментними зобов'язаннями розлучених; з умовами укладання шлюбного контракту і виховання адекватного ставлення до цього правового акту; з окремими положеннями кримінального права, що стосуються кримінальної відповідальності за ухиляння від лікування венеричних хвороб, незаконне проведення абортів, зґвалтування, розбещення неповнолітніх та задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Господарсько-економічна підготовка. Психологічна установка на необхідність ведення домашнього господарства, готовності до домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов'язків з ведення домашнього господарства між усіма членами сім'ї, подолання хибних установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу, а по суті, лише на жіночу; навчання учнів раціональної організації домашньої праці (точний перелік справ, визначення послідовності й тривалості виконання кожної справи, одночасне виконання кількох справ, розподіл особливо складних справ на більш тривалий період); прищеплення навичок ощадливості, економності, планування сімейного бюджету.

Естетична підготовка. Формування уявлень про естетичну культуру сім'ї і міжстатевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій, бажання примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята; розширення уявлень про естетику побуту й бажання вносити прекрасне в побут (красивий інтер'єр, квіти, гармонія в усьому); розвиток у молоді хорошого смаку (вміння вдягатися, користовуватися прикрасами, косметикою, сервірувати стіл тощо), правильне ставлення до моди, дотримання міри в усьому; розкриття значення мистецтва в житті сім'ї, стимулювання інтересу до різних видів мистецтва, вміння створювати домашню бібліотеку, фонотеку, колекціонувати тощо; навчання розумної організації дозвілля і культурного відпочинку.

Великі можливості для статевого виховання школярів закладені в навчальних програмах з різних предметів. Уже в молодших класах на уроках рідної мови, читання, природознавства діти знайомляться з такими важливими питаннями, як сім'я, права і обов'язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; материнство і батьківство; статеві відмінності в природі та суспільстві; розподіл обов'язків під час виконання певної роботи; чоловічі й жіночі професії. У середніх і старших класах вивчення навчальних предметів дає широкі можливості для поглиблення й розширення знань учнів у цьому напрямі. Так, на уроках української літератури розкривається моральна краса рідного народу, його уявлення про щастя, під яким розуміють не лише кохання та сімейне благополуччя, а й правильний вибір місця в житті, прагнення до кращого майбутнього, поєднання особистого й суспільного. На уроках історії учні знайомляться з розвитком шлюбно-сімейних відносин, історією моногамного шлюбу, з сім'єю як соціальним явищем. На уроках правознавства — зі змістом основних положень законодавства про сім'ю, шлюб, державний захист сім'ї та дитинства.

Велика увага у групі продовженого дня приділяється вдосконаленню морально-етичного виховання дітей. Дуже важливо виховувати у них чесність і правдивість, доброту, чуйність, духовно збагачувати кожну особистість.

Відомо: моральні норми формують зміст вчинків, визначають, що саме слід робити, як реалізуються у поведінці вимоги моральні. Розрізняють внутрішню і зовнішню культуру. Внутрішню культуру становлять світогляд, моральні переконання, загальний розвиток людини, її знання, інтереси, потреби.

Внутрішня культура визначає зовнішню поведінку. Моральне виховання невіддільне від духовного. Діти відчувають гостру потребу мати надійного друга. Наше завдання роз´яснити суть моральних цінностей, на яких базується справжня дружба, спрямувати її, збагачувати моральними мотивами, спонукати дітей до безкорисливих, благородних вчинків.

Розрізняють високий, середній і низький рівні моральної вихованості учнів. Слід урахувати те, що часто школярі знають правила і норми поведінки, але в житті їх не додержуються. Тому рівень вихованості, культуру поведінки слід судити не-за зовнішніми виявленнями, а за результатами діяльності, ставленням до інших людей.

Критерії оцінки вихованості, культури поведінки учнів, її моральних основ.

Культура спілкування і взаємин у повсякденному житті.

Ввічливість - шанобливість, привітність, доброзичливість, прагнення не завдавати неприємностей іншим, готовність прийти на допомогу.

Уважність - чуйність щодо старших і молодших, готовність допомогти людям, які тебе оточують.

Скромність - відсутність прагнення виділятися у колективі зовнішнім виглядом, поведінкою, похизуватися успіхами, стриманість, простота.

Тактовність - розуміння стану іншої людини, її переживань, прагнень, вміння не нав´язувати свою думку, знайти потрібний тон у спілкуванні.

Чуйність - чутливість, щире ставлення до інших, допомога з власної ініціативи, вміння зрозуміти настрій іншого, відвернути від неприємних думок.

Делікатність - особлива м´якість у спілкуванні, допомогти вийти із даної ситуації, не підкреслюючи своєї зверхності.

Моральні основи культури поведінки в колективі: своєчасне і точне виконання вимог колективу, повага до своїх друзів, скромність в оцінці свого внеску в загальну справу.

Пунктуальність і відповідальність - своєчасне і точне виконання своїх обов´язків, доручень, точність у справах, бережливе ставлення до часу інших, розумне використання кожної хвилини, сумлінність, звичка доводити розпочату справу до кінця.

Дисциплінованість і організованість - виконання правил учнів на уроках, під час перерви, в громадській діяльності, швидке й точне виконання розпоряджень учителів, вміння спокійно вислуховувати зауваження, швидко виправляти недоліки, організованість у виконанні доручень.

Культура взаємин у праці: вміння узгоджувати свої дії з діями інших, утримування в чистоті робоче місце, допомога товаришам, бережливе ставлення до результатів праці своєї та інших.

Культура мовлення: ясність, виразність, вживання ввічливих слів, спокійні інтонації, міміка, жести, що супроводять мовлення, вміння уважно слухати співрозмовника, прагнення до збагачення словникового запасу.

Культура зовнішнього вигляду: охайність, акуратність в одязі й зачісці, зібраність і підтягнутість, естетика жестів, поз і ходи, наявність хорошого смаку.

Визначаючи рівень вихованості дитини, обов´язково слід врахувати мотиви, що спонукають їх до тих чи інших вчинків.