Естетичний ідеал – конкретно-чуттєве уявлення про прекрасне в його найкращому прояві.

Роль естетичного виховання у всебічному розвитку особистості:

-сприяє розвитку почуттів і здатності їх виразити словом, музикою;

-розвиває уяву, фантазію;

-формує такі якості, як художній смак, естетичний ідеал, естетичні переживання, вміння бачити красу і гармонію і естетично її оцінювати;

-сприяє моральному вихованню.

В.О. Сухомлинський: «через красиве до людяного. Така закономірність виховання.» «Краса (якшо вона справжня, а не уявна, не підробка під неї) поєднана з добром. Естетика вже давно встановила цю важливу закономірність: людина, яка не знає, що таке прекрасне, не знає і що таке добро, а той, хто не здатний на добро, пройде байдуже і повз справжню красу.»

Завдання естетичного виховання.

- формування у дітей здатності сприймати, відчувати, правильно розуміти і цінувати прекрасне в навколишній дійсності і мистецтві, стосунки між людьми;

- формування навиків використання засобів мистецтва для пізнання життя людей, самої природи;

- розвиток глибокого розуміння краси природи, здібності берегти і примножувати цю красу;

- розвиток інтересів і прагнення до розвитку художніх здібностей і творчої діяльності у різних видах мистецтва і літератури, вдосконалення естетичних знань, умінь, навичок;

- формування правильного уявлення про смак і моду, потреби вносити ес-тетичне в поведінку, працю, побут, відпочинок, робити все навколо себе пре-красним, власноручно примножувати культурно-мистецькі надбання народу;

- формування негативного ставлення до потворного, вміння відрізняти красиве від потворного в мистецтві, побуті, поведінці, зовнішньому вигляді.

Засоби естетичного вихованя. Пізнання.

Здатність до пізнання – здатність спостерігати, вивчати, відкривати нове у навколишньому світі є однією із універсальних здібностей людини. Без емоцій, переживань ніколи немає людського пізнання істини. Естетика впливає на особистість, зміст того матеріалу, який людина пізнає, шлях, яким вона іде до істини.

Джерела краси пізнання – сама дійсність, властивості науки, історія наукових відкриттів.

Праця – яка спрямовує на загальне благо, робить людину кращою.

В поняття естетика праці включено:

• краса людини, яка працює;

• краса самої праці;

• краса результатів праці.

Відчуття краси своєї праці, почуття задоволення тим яскравіше, чим відчутніше її результати, її кінцевий підсумок.

Естетичні почуття викликає творча, ініціативна праця, коли результат праці є корисним для інших людей, коли дитина піклується про красу форм, гармонію виробів.

Заслуговують на увагу настанови Макаренка про необхідність святкового піднесення під час підведення підсумків колективної праці.

Гра є дієвим засобом естетичного виховання, особливо в учнів початкових класів.

А.С.Макаренко говорив: «Гра дає дитині радість. Це буде або радість творчості, або радість перемоги, або радість естетична – радість якості.» Прилучаючись до цікавої ігрової діяльності, діти різного віку одночасно займаються художньою творчістю, вибудовують свій власний світ фантазії, вчаться прикрашати і оздоблювати речі, які використовують у грі, передавати красу і безмежжя всесвіту абстрактною мовою символів.

Природа – багатюще джерело збудження і розвитку естетичних почуттів. Вона породжує емоції, які кладуть свій відбиток на все життя людини. Ушинський писав, що логіка природи є найбільш доступною дитині, що живі картини природи сприяють облагородженню людських помислів.

Існує теза про те, що власне, людина почалася з того, що зауважила золотистий схід сонця, закутаний в осінні тумани жовтобагряний ліс і чарівність багатьох інших сфер природи. І ніколи не забуде вона, як у дитинстві ще сонною йшла з батьком на рибалку в сивім тумані по сріблястій від роси траві, пам´ятатиме темні профілі лелек на похмурій скирті в полі, чи переповнений плодами літній сад.

Через естетичне сприймання природи поглиблюються і збагачуються почуття патріотизму, любові до Батьківщини, свого народу.

Для розвитку художнього мислення, для формування в учнів чітких, правильних уявлень про красу явищ природи використовуються екскурсії, прогулянки, походи, художні картини, кінофільми, літературні твори, проводяться вечори поезії, присвячені природі. Естетичну спрямованість повинні мати і різні види дитячої праці: робота на дослідних ділянках, участь у озелененні міст, сіл, робота гуртків юних натуралістів.

Побут. Естетичному розвиткові учнів мають сприяти чистота і охай-ність шкільного приміщення, відповідати до встановлених норм фарбування стін, вікон, парт, правильне розташування меблів, гарне оздоблення кімнат, залів, коридорів. Не слід перевантажувати учнів зовнішніми подразниками і, отже, не потрібно заповнювати шкільне приміщення надмірною кількістю прикрас та зайвими предметами. Необхідно залучати дітей до створення прекрасного в обладнанні школи, класу, в квартирі.

Людське спілкування.

Є своя естетика у чистих, здорових, природних людських стосунках між дітьми, між учителями і дітьми. Милуючись своїми вихованцями, Макаренко говорив: «Мої комунари були франтами, і я вимагав не тільки охайності але й краси, щоб вони вміли красиво ходити, стояти, говорити, бути привітними, ввічливими».

Необхідно постійно турбуватися про культуру мовлення, жести, міміку і культуру поведінки дітей.

Мистецтво.

Естетичне виховання засобами мистецтва розглядається через художнє, музичне виховання, виховання засобами літератури, театру та ін.

Мистецтво впливає на почуття людини через художній образ, викли-кає в неї яскраві переживання, сприяє формуванню різноманітних почуттів, адже без емоційного ставлення до дійсності немає справжнього розуміння прекрасного.

Ніякі роздуми про красиве, ніякі лекції не можуть так емоційно вплинути на людину, як безпосереднє спийняття цієї краси.

Мистецтво, його продукти (матеріал, результат) не є розкішшю, не є чимось зайвим, не є комфортом або солодким десертом після обіду – це необхідний елемент виховання. Але це не означає, що людина обов´язково повинна стати художником-професіоналом чи мистецтвознавцем. Людина повинна мати деякі загальні відомості про різні види мистецтва, історію виникнення, особливості. Тоді емоційність сприйняття в неї посилюється, поглиблюється, стає більш осмисленою. Це допомагає більш глибоко сформувати загальну культуру особистості – культуру праці, культуру побуту, культуру емоцій.

Знайомство з культурою народу, традиціями, побутом – головний засіб

естетичного виховання.

Народна творчість –це глибинна спадщина культури, яку складав колективний розум безіменних талантів. Складовою народного виховного ідеалу є зовнішня і внутрішня естетична виразність особистості. Вважалося: гармонійна, досконала людина - шляхетна й благородна, приваблива душею і тілом. Потяг до прекрасного, уміння бачити у буденному високе становить одну з етнічних ознак українського люду. Народна педагогіка акцентувала увагу на формуванні естетичного ставлення людини до всіх сфер і проявів її земного буття, природи, праці, громадської діяльності, мистецтва та власної поведінки. Головні орієнтири естетичного виховання вбачалися в тому, щоб навчити кожну особистість жити за неписаними законами краси і благородства: сформувати в підростаючого покоління навички творити прекрасне.

Народна педагогічна практика естетичного виховання не прагнула підвести під стандарт смаки та уподобання дітей та молоді. Кожен міг визначитися сам, виробити свою власну позицію щодо естетичної завершеності якогось конкретного предмета,об´єкта,явища.Народ прагнув певним чином організувати сприйняття і розуміння дитиною як зовнішніх форм, так і внутрішньої суті красивого і гарного.

Залучаючи дітей до всіх сфер побутового життя, до активноі участі в обрядових і традиційних дійствах, українська людність, разом з тим, дуже пильнувала, аби вберегти її від усього неестетичного, антигуманного, сповненого цинізму, брутальності, низькості і несмаку. Природно, що побутове оточення дитини намагались зорганізувати так, щоб це максимально розширювало її естетичний світогляд, збагачувало досвід емоційно-естетичного сприймання життя. На такому ґрунті вироблялись естетичні смаки, стимулювався потяг до прекрасного.

В арсеналі української народної педагогіки найрізноманітніші методочні шляхи й засоби розвитку художньо-творчих нахилів та естетичних смаків і дорослого населення і підростаючих поколінь

Важливим елементом народного побуту була повсякденна практика мовного спілкування. Через приказки, прислів´я, афоризми доносилися до свідомості людей та переходили в звичку, наприклад, такі настанови: «Слухай тисячу раз,а говори один раз», «Що маєш казати, те наперед обміркуй», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше» тощо.

Мовний етикет зафіксований у численних народних піснях, казках, у тради- ційних ритуалах зустрічі і прощання: «Добридень, парубче», «Дай, Боже, здоров´я», «Здоровенькі були», «Здорова, лисичко-сестричко» та ін.

Засуджувалися громадською думкою вульгарні вирази, лайливі слова. Не користувалися повагою і батьки, котрі лаялися у присутності дітей, грубіянили, підвищували голос. «Якщо батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається».

Для розвитку творчої уяви дітей, пробудження їх творчого потенціалу народна педагогіка з великою віддачею використовувала іграшку. Народні майстри зауважили, що іграшкові речі – не просто забавлянки. Їхні виховні можливості значно більші. Так, іграшка розвивала мову,художньо-творчу уяву, образне мислення, формувала естетичні смаки дитини, збагачувала інформацією про різні види виробничої діяльності людини, традиції та звичаї, ритуали і уклад духовного життя.

В давні часи в українців було узвичаєним і розглядалось як гарна манера і щирість душі подарувати іграшку дитині. Вірили, що вона приносить здоров´я та щастя, охороняє сон і спокій, а тому іграшку, як оберіг, клали в колиску чи до ліжка поруч з малям.

Сучасна дитина відірвана від середовища,яке створило народну іграшку, народну пісню, думу, і саме тому вчитель, вихователь та батьки повинні бути посередниками між учнем та народним майстром, володарем національної культури.

Народна педагогіка досить правильно визначала і великі можливості дитячої гри у розвитку бажання творити, оздоблювати, прикрашати. Рольові, сюжетні, спортивні, фантастичного і побутового змісту, вони активізували пошуково-творчу сферу дитини. Навіть просте спостереження не залишало дитину пасивною. Це викликало в неї певний емоційний стан, схвалення, погодження, заперечення, обурення і при найменшій можливості робило активним учасником.

Окрему групу становлять ігри, основані на національних традиціях, звичаях, обрядах.Через них, по-перше, забезпечуеться вищий ступінь пізнання дітьми навколишнього світу і сутності людського життя. А по-друге, через чітко визначені в народному календарі свята й урочистості вони забезпечують розуміння дитиною своєї етнічної принадлежності.

Можна сказати, що основою морально-етичого виховання, є весь дитячий фольклор. Це і колискові, і забавлянки, і пісні,вірші, скоромовки, лічилки...

Отже, в українській народній творчості яскраво відбиті основні категорії естетики: прекрасне і повторне,піднесене і низьке, трагічне і комічне та інше. Український народ завжди прагнув у різних видах діяльності до прекрасного: впорядкованості (садиби, оселі), досконалості (виробів, творів), гармонії (з при-родою,оточуючим світом ), симетрії (архітектури,малюнка ), ритму тощо.

Не було предмета – від ложки до писанки і до великої будівлі, - який би не був по-местецьки оздоблений українцями. Пісня і рушник, дума і музика, танок і барвисте вбрання, гумор і малярство – усе це було єдине ціле, що створювало національний образ народу-митця, народу-естета. Саме краса і творчість, радість душі додавали українцям сил ї наснаги у лиху годину, вчили вірити у погожу днину.

Для ознайомлення школярів із культурною спадщиною використовують різні форми роботи.

Наприклад, «Тиждень культури народу». 1-й день – мандрівка в літературну вітальню, де проходить конкурс на краще виконання віршів, на знавця народної казки. Доречно запросити людей, знавців народноі творчості, які б змогли відтворити традиції, звичаї... Дуже важливо, щоб діти бачили,сприймали красу культурної спадщини нашого народу, бажали розвивати, примножувати,продовжувати її.

Свято «Рідну землю, де живем, Україною зовем». На ньому діти більше знайомляться з побутом, звичаями, традиціями нашого народу, українськими рушниками, вишивками, святами, пов´язаними з народним календарем.

Свято «Бабусин день» - сприяє розумінню прекрасного в оточуючій дісності, умінню помічати красу людини в праці, прагнення мати охайний вигляд, негативне ставлення до поганих вчинків.

Важливе значення в естетичному вихованні має бути побут українського народу: оселя, піч, хліб, одяг, рушники, бабусина скриня, колиска...

«Криниця на подвір´ї». « Український одяг». « Народні страви». «Рушник в народному побуті». « Охайність сільської оселі».

Ці та інші форми роботи сприяють естетичному вихованню дітей, розвивають творчі здібності, уміння і навички відчувати і створювати красу в навколишньому житті, бажання і вміння вносити красу в побут.

Шляхи естетичного виховання

а) виховання на уроках загальноосвітніх дисциплін, уроках естетичного циклу;

б) естетичне виховання в позакласній діяльності;

в) естетичне виховання у сім´ї.

Естетичне виховання на уроках

Одним із сильних засобів виховання літературного смаку та еститичного від-чуття є уроки рідної мови та читання. На цих уроках формується культура мовлення, спілкування, виробляється звичка вживати ввічливі слова. Учні навчаються сприймати літературу як мистецтво слова, відтворювати образи художнього твору в своїй уяві, тонко підмічати риси і характер героїв, аналізувати і мотивувати їх вчинки. Оволодіваючи культурою читання, учень починає замислюватись над тим, до чого закликає прочитана книга, чому вчить, за допомогою яких художніх засобів письменнику вдається викликати у читача глибокі і яскраві враження. Виразне читання справить великий вплив на естетичне виховання у тому разі, якщо вчитель навчить дітей не тільки естетично правильно сприймати матеріал, а викличе в них бажання висловити своє ставлення до нього.

Молодший шкільний вік – вік перших літературних спроб. Заохочуючи літературну творчість дітей, вчитель повинен мати на увазі, що не тільки результат, а і сам його процес збагачує особистість дитини.

На уроках математики діти вчаться шукати найкращі шляхи розв´язання завдань, вчаться мистецтву коротко, точно і виразно, правильно висловлювати свої думки.

На уроках природознавства діти вчаться спостерігати за прекрасним у природі, розкривати багатство і красу рідного краю. Необхідно прищеплювати бажання бережливого ставлення до природи і бажання брати посильну участь у створенні краси в природі.

На уроках народознавства діти вчаться бачити прекрасне у житті свого народу, в його звичаях, святах, побуті, мистецтві, ремеслах народу. Діти усвідомлюють – як не може вичерпатись джерело, що дає початок великій річці, так ніколи не вичерпується народна творчість, традиції. Все це і сьогодні живе, живлячись від свого давнього коріння і прокладаючи нові шляхи в пізнанні сучасності.

Основою музичного виховання є спів, слухання музики, що розвиває музичний слух пам´ять, ритм, навички співу, художнього слуху. У зміст уроків музики включаються народні пісні, шо відзначаються простотою, лаконічністю, благо-родством і великою виразністю. Ці пісні можуть стати чудовим матеріалом для розуміння музичної мови свого народу і формування правильного художнього смаку школярів.

На уроках трудового навчання необхідно прищеплювати навички естетично оформляти виріб, бачити прекрасне, розуміти його в продуктах праці. Творчість на уроках трудового навчання – один із самих ранніх видів художньої діяльності, в якому дитина активно відображає реальний світ і проявляє своє відношення до нього. Учні початкових класів із задоволенням ліплять, виготовляють аплікації, виготовляють предмети із пап´є-маше та інш.

На уроках образотворчого мистецтва пробуджуються почуття до навколишньої дійсності і творів мистецтва, розвиваються естетичні смаки, формується естетичне ставлення до мистецтва, естетичний ідеал. У першому класі вчитель зосереджує увагу на оформленні зошитів. Часто діти неохайно оформляють зошит чи розуміють малюнок тому, що в дошкільному віці здебільшого головну увагу звертали на зміст малюнка, а не на його виконання. Вони псували багато паперу. А зошит викидати не можна, він документ, що характеризує роботу школяра. Тому необхідно його вести охайно, правильно.

Отже, формування естетичних смаків, почуттів, потреби творити красу для себе, навколо себе, для інших відбувається в комплексі на всіх уроках загальноосвітніх дисциплін, на уроках естетичного циклу. Дану роботу необхідно проводити систематично, враховуючи вікові та індивідуальні особливості учнів.

Виховання в позакласній діяльності.

Робота, розпочата на уроках, не забезпечує повного, глибокого, стійкого формування в учнів естетичної культури, досвіду, емоційного ставлення до прекрасного. Необхідно продовжувати її в позакласний час.

Для цього можна проводити такі заходи:

- концерти, спектаклі, кінофільми;

- екскурсії, походи по рідному краю,зустрічі сходу сонця;

- конкурси на кращу поробку, малюнок;

- конкурси художньої самодіяльності;

- фестивалі, карнавали, лялькові театри та ін.

Можна проводити: екскурсії, походи «Край рідний, серцю дорогий», бесіда «Учись відчувати красу рідної природи», свята, вечори, присвячені народним календарним святам, звичаям, ремеслам, традиціям «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зелені свята», «Розмаїття візерунків на полотні», «І на тім рушникові», та інші, літературно-музичні свята «Наша дума, наша пісня».

Особливе значення відводиться художньо-естетичним КТС. Наприклад, аукціон народної творчості:організовцють «Фабрику іграшок», конкурс малюн-ків «Мій рідний край», «Квіти на українському рушничкові», на вільну тему; танцювальний марафон; конкурс артистичної майстерності; конкурс мальованих фільмів; кільцівка пісень і т.д.

Естетичне виховання в позакласній діяльності може успішно здійснюватись, якщо педагог враховує вікові, психолого-педагогічні особливості школярів, а також можливості їхнього сприйняття і проводить роботу систематично, залучаючи якнайбільше дітей.