89 Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України

Сільське господарство як складова національної економіки - одна з тих галузей, стан якої визначає основні параметри життєдіяльності суспільства. Особливу роль відігравало і відіграє сільське

господарство в національній економіці України. У валовому внутрішньому продую" частка аграрного виробництва нашої держави станоїить 16%, у ньому зайнято 23% працездатного населення та використовується понад однієї п'ятої основних фондів. Для сучаеногс стану АПК України притаманний непослідовний та несистемний перехід від адмінісгративмо-шмандної системи господарювання до ринкових відносинДосягненмя цих цілей передбачає здійснення цілого комплексу перетворень в аграрному секторі, головна роль серед яких належить реформуванню виробничих, майнових і земельних відносин на основі врахування Дії законів і закономірностей перехідної" та ринкової економіки. Одні*ю з головних ланон здійснюваних перетворень в сільському господарстві нашої держави є земельна реформа, спрямована на

докорінне перетворення земельних відносин .Проведення земельної реформи в аграрному секторі України передбачало роздержавлення та передачу земель сільськогосподарського призначення в колективну власність сільськогосподарських підприємств; пактами^ земель, які перебувають у колективній власності, і видачею сертифікатів на право на земельний пай усім членам колективного сільськогосподарського підприємства; реорганізація КСП і створення на їх базі нових економічно ефективних сільськогосподарських структур на основі різноманітних форм власності на земельні та майнові па? з пріоритетом формувань на основі приватної власності.Здійснення аграрних перетворень потребу* постійної уваги до подальше^ розвитку післяприватизаційних процесів, щоб забезпечити досягнення стратегічних цілей реформування сільського господарства. Головна роль серед останніх належить утвердженню новії за змістом системи економічних відносин, сучасної організації аграрного виробництва, формуванню почуття власника майна та виробленої прдаукції.Одним з недоліків нинішнього етапу реф<¹Р^м на селі стало те, що здобувши у власність землю і майно, українські селяни фактично не а'вли власниками і розпорядниками виробленої продукції та отриманих доходів. Ними володіють орендарі землі та майна, а селяни стали найманими працівниками без будв-йких прав щодо організації та управління виробництвом, розподілу виробленої продукції і отриманого прибутку. Не розв'язаним залишається і створення інфраструктури АПК, спрямованої на підтримку Його ефективного функціонування і розвитку на ринкових засадах.

90 Історія України : Предмет, завдання і значення курсу історії України.

Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії. Предметом вивчення вузівського курсу історії України € складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичнії і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України ма« розглядатись а тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці пер*бували у складі різних держав. Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена і традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити історичний досвід. Історичне мислення * важливою складовою соціально-філософсьного освоєння дійсності. Принцип історизму — одИ^н з найважливіших в науковій методології. Він дає змогу з'ясувати передумови та джерела зародження певних явищ, виявити закономірності сучасного стану суспільства, спрогнозувати майбутне.Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого. Наприклад, м. Вебер зумі» пояснити причини масового утвердження таких життєвих пріоритетів, як престиж індивідуальної праці, особиста ініціатива, відповідальність, чесність, обов'язковість у справах, бережливість тощо. Саме вони, за М. Вебером, становлять основу духу капіталізму, пояснюють його особливість та перспективи розвитку. За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів. Знання історії розвитку культури певного народу дає змогу прогнозувати перспективи нововведень, економічних та соціально-політичних реформ, організувати ефективну систему керування соціальними процесами, налагодити виховання нового покоління відповідно до традицій цього етносу.