- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
Спроба творити матеріал, який би ставав підручниковим, стає в 90-ті роки майже модною. Принаймні для нещасного абітурієнта такої продукції не тільки не бракує, а перетворюється вона навіть на своєрідний предмет бізнесу. Не дуже освічені видавці і швидкої руки автори вважають, що абітурієнт проковтне будь-яку пігулку, а виготовити її, мовляв, не становить особливих труднощів. Майже щороку публікуються книжечки на допомогу вступникам до вишів, але наукова вартість їх дуже низька. Певним винятком можна вважати підручник для 11 класу "Українська література" (Р. Мовчан, Ю. Ковалів, В. Погребенник, В. Панченко), що вийшов за науковою редакцією П. Хропка в 1998 р. Не на користь Йому тільки багатослів'я, відсутність лаконічних характерних художніх явищ, довільний підбір "номенклатури" письменників (не виправдана відсутність у підручнику постатей А. Малишка, Д. Павличка чи Р. Іваничука) і надто вже жорстка прив'язаність суджень про окремих авторів до ідеологічних чинників буття (О. Гончар, І. Драч та ін.). Не прикрашають книжку й неприховані місцями компіляції. У підручникових виданнях вони, як правило, неуникні, але посилання на використані джерела мають бути сміливішими й відкритішими. Цього не скажеш про розділи підручника "Григорій Косинка", "Олесь Гончар", "Василь Симоненко".
З підручниками для філологів вищої школи справи ще складніші: на створення їх лише зяб ореться, а в Україні кількість їх обмежується лише тими поодинокими спробами, про які вже йшлося: академічна в двох книгах про літературу XX, у трьох — про літературу XIX ст., недавно видана — Оксани Пахльовської, перевидана — Чижевського-Луцького, раніше перевидані українською мовою "Історії..." С. Єфремова і того ж Д. Чижевського, колективний підручник з української літератури кінця XIX ст. та й, здається, все. Підручниковий характер мають "конспект" Вал. Шевчука "Муза роксоланська: українська література XIII—XVIII століть" (1993), кілька "сучасних прочитань" творчості Т. Шевченка, Ліни Костенко та ін. (Г. Клочек).
"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
Варто зауважити, що багатотомні підручники для користування в освітній справі дуже непрактичні. У вищій школі потрібен підручник (посібник) мобільний, стислий і водночас написаний за канонами майже юридичних кодексів. Треба пам'ятати, що нормативні курси у вищій школі — це курси базові: в них канонізовано має йтися про все, але насамперед про найголовніше. І без приблизних різночитань, суб'єктивістських розмірковувань та ін. У цьому сенсі продуктивною видається праця Р. Гром'яка "Історія української літературної критики (від почетків до кінця XIX століття)", рекомендована як посібник для студентів гуманітарних факультетів. За жанром вона близька до дисертаційного дослідження, але водночас містить матеріал, що має суто навчальну мету. Головні питання, на яких зосереджено увагу автора, пов'язані із визначенням специфіки літературно-критичного мислення та характеристикою основних етапів її розвитку в Україні. Специфіку критики Р. Гром'як визначає досить широко — то як вид творчої діяльності, то як складову науки про літературу. А крім того, на думку автора, "в основі літературно-художньої критики лежить естетичне сприймання творів мистецтва", в якому присутній водночас "прояв аксіологічної (оцінної) діяльності". Таку "амплітуду" в розумінні специфіки критики поєднує, проте, єдина риса: в усіх випадках критичне судження — це судження про художньо-естетичну своєрідність та суспільне значення "нових творів мистецтва слова" (7). "Старі" твори, отже, цілком залишені історикам літератури, хоч, як відомо, окремі критичні судження можливі і про твори далеко не нові. Щодо періодизації розвитку літературної критики, то, на думку Р. Гром'яка, "вона в принципі така ж, як періодизація українського літературного процесу, лишень з певними поправками" (27). Виклад матеріалу за цією періодизацією автор здійснює в рамках послідовного розмежування суджень про власне критику (аналіз, осмислення літературних явищ) про історію критики як "результати діяльності літературних критиків" (22). У такому аспекті розглянуто й епізодичні вияви найдавніших зразків критичної діяльності в Україні (X—XVIII ст.) і професійні виступи у цьому виді творчості та науки видатних літераторів XIX — початку XX ст. Для навчальної орієнтації автор "завів" їх усіх у "Структурологічну схему" (211), яка дає змогу побачити українську критику (від І. Котляревського до В. Щурата) у контексті літератуно-мистецьких напрямів і філософських систем.
Своєрідним продовженням цієї праці Р. Гром'яка можна вважати дослідження М. Ільницького "Критики і критерії" (Львів, 1998, посилання в тексті), в якому осмислено літературно-критичну думку в Західній Україні першої третини XX ст. Особливістю його є лише те, що автор уклав у поняття "критична думка" дещо ширший зміст — крім власне критичного матеріалу, він осмислив також матеріал історії й теорії літератури означеного періоду. Відтак у поле зору його потрапили такі літературознавці, як Л. Білецький, М. Рудницький,
Д. Донцов, М. Гнатишак і майже незнаний у науці автор "ненаписаної" історії літератури Євген-Юлій Пеленський. У нарисах про цих учених, яким передує ґрунтовний огляд літературно-критичного життя в Галичині перших двох десятиліть XX ст., М. Ільницький означив головні домінанти в їхніх наукових методах, які значно розширюють уявлення про літератуно-критичну атмосферу України довоєнної пори в її "західному" варіанті: Л. Білецького, наприклад, показано прихильником аналізу художнього твору з позицій різних наукових шкіл (культурно-історичної, філологічної, порівняльної і психологічної); М. Рудницький постає як інтерпретатор художніх текстів, що завжди несуть у собі неповторну індивідуальність митця, "яка ніколи не є цілком вичерпаною, ні цілком незбагненною" (63); "невгнутий" характер Д. Донцова поданий як синтез історичного волюнтаризму та вольового трагізму, котрих цей критик і політик шукав у кожного письменника, шануючи лише "лицарів без страху і докору" та виховуючи в літературі своєрідних "лицарів абсурду", як писала О. Теліга (104); а щодо М. Гнатишака та Є.-Ю. Пеленського, то М. Ільницький з жалем розповів про них як про палких поборників стильового (і психологічного) прочитання історії української літератури, котрим не вдалося розкрити себе вповні, але які передують майже одинокому "стильовому" в цій галузі Д. Чижевському і в певному розумінні його істотно доповнюють.
На відміну від посібника Р. Гром'яка, праця М. Ільницького не оснащена методичним апаратом, не рекомендована міністерством, але змістом своїм відчутно збагачує та й канонізує лектуру і навчальної сфери філологів, і всіх небайдужих до літературознавства загалом.