Недоліки стратегії поперечних зрізів:
1) досліджує тільки зовнішню картину змін в розвитку, що виникають з віком, не розкриваючи рушійних сил розвитку і його якісних змін при переході від одного періоду до іншого (наскільки стійкі або мінливі з віком окремі властивості особистості, як вони зв'язані один з одним в процесі індивідуального розвитку), тобто не дає можливості зробити висновок про динаміку процесу розвитку, його закономірності та безперервність;
2) існує ризик змішення віково-генетичних відмінностей з історичними або когортними (наприклад, різниця в рівні інтелекту або спрямованості інтересів пяти- і десятикласників може визначатися не стільки їх віком, скільки тим, що ці дві вибірки вчилися за різними програмами).
Паралельно з порівняльним у віковій та генетичній психології почав розроблятися і застосовуватися лонгітюдний метод, який застосовується для вивчення того, як розвивається та або інша здібність, як змінюються ті або інші якості, властивості людей з віком, для чого вивчають особливості одних і тих же людей протягом декількох років. Такий метод називається лонгітюдним дослідженням (від англ. longitude - довгота), або лонгітюдом.
Лонгітюдний метод (метод длинника, метод подовжніх зрізів) – це метод продольних зрізів, який дозволяє досліджувати динаміку психічного розвитку. Таке дослідження може проводитися протягом двох, трьох, п'яти років і більше. Найтриваліше лонгітюдне дослідження в історії психології – Каліфорнійський лонгітюд, що простежував розвиток більше 1000 обдарованих дітей – продовжувався більше 40 років!
На відміну від методу поперечних зрізів, лонгітюд припускає багатократне дослідження однієї і тієї ж людини або однієї і тієї ж групи осіб впродовж достатньо тривалого відрізку життєвого шляху.
Перший довгостроковий лонгітюд, що охоплює вивчення широкого круга особистісних рис, був початий в 1929 році Дослідницьким інститутом Фелза і продовжувався 30 років. Спочатку, було обстежено 89 новонароджених. Випробовувані регулярно обстежувалися протягом 14 років. У 1957-59 р.р., коли середній вік обстежуваних досяг 24 року, за повною програмою психологічного обстеження було протестовано 71 людину.
У нашій країні велику роль в організації і проведенні лонгітюдних досліджень зіграв Б.Г.Ананьєв, під керівництвом якого проводилося 5-річне дослідження, в якому брали участь студенти-психологи.
Основна мета лонгітюдних досліджень – реєструвати соматичний і психічний розвиток особистості. Самостійна цінність цього методу зв'язувалася з можливістю прогнозу подальшого ходу психічного розвитку і встановлення генетичних зв'язків між його фазами.
Організація лонгітюдного дослідження припускає одночасне використання інших методів: спостереження, тестування тощо. Воно виявляється найбільш ефективним, якщо будується як дослідження різних варіантів розвитку.
Лонгітюд грунтується на тривалому спостереженні і постійному використанні тих або інших функціональних психологічних проб, що діагностують різні психічні утворення.
Методична специфічність лонгітюду полягає в необхідності використання на кожному етапі дослідження методів, що мають однакову змістовну валідність. Лонгітюд можливий лише за наявності паралельних форм психодіагностичних методик. У разі проведення дослідження в межах одного вікового періоду потрібне дотримання вікової валідности методик і одночасно складності завдань.
Переваги лонгітюдного методу: 1) вища точність (в порівнянні з методом поперечних зрізів) прогнозу психічного розвитку окремого індивіда і подальшого ходу психічної еволюції взагалі; 2) можливість визначення генетичних зв'язків між фазами психічного розвитку і встановлення діапазону коливань вікових норм і моментів переходу однієї фази в іншу; 3) усунення такого недоліку методу поперечних зрізів, як нівелювання індивідуальних соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних особливостей і зрівняння всіх обстежуваних індивідів даного віку і даної популяції.
Обмеження на використання лонгітюдного методу накладає трудомісткість його організації і проведення. Перш за все, для отримання надійних результатів необхідне правильне визначення тривалості всього дослідження, а також кількості і періодичності проведення контрольних вимірювань. Надійність результатів тим вище, чим триваліший лонгітюд. В той же час дослідникам навряд чи хотілося, щоб лонгітюд виходив за межі їх власного життєвого шляху.
Істотні складнощі для проведення лонгітюдного дослідження представляють вимоги до методик. Необхідні паралельні серії методик, на розробку яких йде досить багато часу. Інакше результати можуть бути обумовлені не змінами в психічній організації людини, а виникаючою з часом адаптацією до тестування і тренованістю.
При організації лонгітюдного дослідження слід серйозно віднестися до об'єму вибірки. З одного боку, невелика вибірка ускладнює виявлення вікових закономірностей, а з іншого – тривалі дослідження супроводжуються природним скороченням учасників за рахунок хвороби, переїздів, смерті.
Комплексний організаційний метод – це метод, коли певний об'єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних боків охарактеризувати особистість. Він припускає вивчення різних аспектів або різних рівнів певного психічного феномена.
При реалізації цього методу в дослідженні беруть участь представники різних наук, що дозволяє встановлювати зв’язки і залежність між явищами різного роду, наприклад, фізіологічним, психічним і соціальним розвитком особистості.
Цей метод грунтується на принципі цілісності психічної організації людини і реалізує його в експериментальних і прикладних дослідженнях. Так, наприклад, при комплексному дослідженні психологічної готовності дітей до навчання в школі виділяють соціальний, психологічний, педагогічний, медичний аспекти, бо психологічна готовність визначається як складна психічна організація, що включає мотиваційний, емоційний, вольовий, комунікативний, інтелектуальний тощо потенціали розвитку особистості дитини. Отже, комплексний підхід об'єднує різних фахівців (психологів, соціальних працівників, педагогів, лікарів і тощо) і нерідко визначається як міждисциплінарний.
Програма комплексного дослідження визначається спільністю предмету дослідження і розділенням функцій між окремими дисциплінами і фахівцями, які беруть участь в дослідженні. Він припускає зіставлення отриманих даних і їх узагальнення. Своєрідність комплексного методу витікає з орієнтації на встановлення взаємозв'язків між аспектами, що вивчаються, і рівнями психічних проявів.