Свобода слова

Свобо́да сло́ва — право людини вільно висловлювати свої думки – розглядається прихильниками лібералізму як одна з найважливіших громадянських свобод. В теперішній час охоплює свободу вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода преси і ЗМІ); в меншій мірі стосується до політичної і соціальної реклами (пропаганди). Ідеологія лібералізму ставить державну цензуру, або будь-яку іншу форму державного примусу до висловлення поглядів або відмови від них, поза законом.

Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України, ст. 34 якої стверджує:

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до норм міжнародного права, обмеження на свободу слова повинні відповідати трьом умовам: вони повинні строго узгоджуватись з законом, мати праведну мету і повинні бути необхідними і адекватними для досягнення цієї мети. Закони, які вводять обмеження, повинні намагатися бути недвозначними і не давати можливості для різних тлумачень. Легітимними цілями вважаються захист репутації, гідності особи, національної безпеки, громадського порядку, авторського права, здоров’я і моралі. Конституція України забороняє пропаганду соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі, а також розголос відомостей, які містять державну таємницю. Тимчасові або часткові обмеження також можуть впроваджуватися за рішенням суду.

Утилітарний і ліберальний підходи Утилітарний і ліберальний підходи

Свобода слова тісно пов’язана з питаннями встановлення істини, самоврядування, забезпечення гнучкості політичної системи, самореалізації особи, природних прав людини та їх захисту. Історично свобода слова витворилася як інструмент для забезпечення інформованості і підтримки високого рівня компетентності державних органів влади. Наприклад, англійський«Білль про права 1689 р». гарантував членам Парламенту повну свободу обговорення справ королівства і чиновників, без чого його робота була б неефективною. Ця властивість свободи слова до сих пір ціниться навіть деякими авторитарними режимами. які залишають невеликі і безпечні для своєї стабільності «острівці свободи» (наприклад, позбавлені цензури малотиражні газети), щоб мати об’єктивні дані про те, що ж реально відбувається в регіоні ш за його межами. Ширше, ця свобода є однією з найважливіших умов для пошуку і встановлення істини. (Джон Мілль, «Про свободу»).

Іншим аспектом «Білля про права» 1689 р. було те, що в ньому Парламент розглядався як вищий представницький орган національного самоуправління, а це означає, що право на інформацію про роботу уряду виходить від народу. З розвиткомдемократії останнє набуло особливої актуальності.

З точки зору демократії як політичної системи, найважливішою ознакою свободи слова є поширення такої інформації, яка може вплинути на результат виборів чи на роботу уряду. В більшості сучасних ліберальних демократій законодавчі обмеження незначні і запроваджуються тільки на час виборчих кампаній: публікації в ЗМІ повинні чітко давати зрозуміти, чи є їхньою метою вплив на вибори і хто реально несе за це відповідальність. Для того, щоб люди були достатньо поінформовані напередодні виборів, їм повинні бути доступні різні точки зору. Це насамперед відноситься до основних для виборців джерел інформації (на сьогодні це телебачення) і забезпечується або доступом до широкого ряду вільних від цензури і незалежних одне від одного джерел, або ж політикою плюралізму в ЗМІ, які займають монопольне становище. Зауважимо, що правилонейтральної точки зору, встановлене у «Вікіпедії», також дозволяє досягнути плюралістичного і безпристрасного висвітлення подій і висловлення думок.

Свобода слова тісно пов’язана з питаннями встановлення істини, самоврядування, забезпечення гнучкості політичної системи, самореалізації особи, природних прав людини та їх захисту. Історично свобода слова витворилася як інструмент для забезпечення інформованості і підтримки високого рівня компетентності державних органів влади. Наприклад, англійський«Білль про права 1689 р». гарантував членам Парламенту повну свободу обговорення справ королівства і чиновників, без чого його робота була б неефективною. Ця властивість свободи слова до сих пір ціниться навіть деякими авторитарними режимами. які залишають невеликі і безпечні для своєї стабільності «острівці свободи» (наприклад, позбавлені цензури малотиражні газети), щоб мати об’єктивні дані про те, що ж реально відбувається в регіоні ш за його межами. Ширше, ця свобода є однією з найважливіших умов для пошуку і встановлення істини. (Джон Мілль, «Про свободу»).

Іншим аспектом «Білля про права» 1689 р. було те, що в ньому Парламент розглядався як вищий представницький орган національного самоуправління, а це означає, що право на інформацію про роботу уряду виходить від народу. З розвиткомдемократії останнє набуло особливої актуальності.

З точки зору демократії як політичної системи, найважливішою ознакою свободи слова є поширення такої інформації, яка може вплинути на результат виборів чи на роботу уряду. В більшості сучасних ліберальних демократій законодавчі обмеження незначні і запроваджуються тільки на час виборчих кампаній: публікації в ЗМІ повинні чітко давати зрозуміти, чи є їхньою метою вплив на вибори і хто реально несе за це відповідальність. Для того, щоб люди були достатньо поінформовані напередодні виборів, їм повинні бути доступні різні точки зору. Це насамперед відноситься до основних для виборців джерел інформації (на сьогодні це телебачення) і забезпечується або доступом до широкого ряду вільних від цензури і незалежних одне від одного джерел, або ж політикою плюралізму в ЗМІ, які займають монопольне становище. Зауважимо, що правилонейтральної точки зору, встановлене у «Вікіпедії», також дозволяє досягнути плюралістичного і безпристрасного висвітлення подій і висловлення думок.

Свобода слова – одна з демократичних свобод, визначених Конституцією України.

Вона передбачає висловлення незалежних поглядів та переконань як в усній, так і в письмовій формі; є ознакою некорумпованого суспільства.

Свободу слова в Україні захищають 110 нормативно-правових документи: укази Президента, постанови Кабміну, Закони („Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації в Україні”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” тощо).

Здавалося б, чітко визначена законодавча база має сприяти розвитку незалежних ЗМІ та викоріненню прополітичних інформаційних ресурсів, проте це не заважає „процвітанню” відверто агітаційних друкованих видань, телеканалів, які підтримують фактичного власника, економічних передач, 2/3 яких відзняті на замовлення конкретної особи. В той же час, не можна заперечити і прогрес, який став можливим лише після подій 2004 року. Кількість незалежних ЗМІ насправді зросла. Та разом з тим, відчутним стало і маніпулювання висловом „свобода слова”, який намагаються приписати мало не кожній газеті, або телеканалу.

Працюючи на певного власника, одні журналісти бояться писати правду, в той час як інші просто женуться за високим гонораром. Законодавчо права журналістів захищаються статтею 171 Кримінального Кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за дії, спрямовані проти діяльності журналістів (це не надто турбує порушників).