Охарактеризуйте біологічні чинники розвитку людини.
Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти
На основі взаємозв'язку психічного розвитку людини зі зростанням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості - біологічної основи.
Біологічний фактор психічного розвитку - базові індивідні властивості людини, що виступають основою, вихідним чинником становлення особистості
Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається основою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе:
o спадковість (якості, передані індивіду від батьків через генотип),
o природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного розвитку дитини та процесу її народження),
o результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація нейронів).
Рис. 1.9. Компоненти біологічного фактору психічного розвитку
Спадковість розглядається як здатність живих організмів відтворювати свої родові ознаки. Механізм передачі спадковості - генотип. Для психіки спадковість в першу чергу дає сприятливі вияви - будова мозку, його функції, здатність до формування свідомості, однак іноді мають місце і несприятливі ознаки - соматичні та психічні хвороби та відхилення.
Про роль спадковості у розвитку здібностей і характерологічних рис особистості зазвичай судять у щоденному житті і в наукових дослідженнях за схожістю цих властивостей у дітей і батьків. Так, зроблено ряд спроб виявити, якою мірою діти бувають схожі на своїх батьків, наприклад, своєю здатністю
Психічні хвороби та відхилення, що схильні передаватися спадково: шизофренія, олігофренія, суїцидальні нахили, схильність до алкоголізму, злочинні нахили, маніакально-депресивний психоз, депресія (ендогенного тобто органічного походження), гіперактивність, неврози
Задатки не є готовими психічними властивостями, а лише природними можливостями їх виникнення та розвитку.
О.В. Скрипченко
навчатися, розумовим розвитком і спеціальними здібностями. Здобуті статистичні дані показали, що є значна, але далеко не повна схожість між дітьми і батьками. Проте ці дані тільки констатують наявність схожості, що є результатом розвитку, в якому беруть участь і природні і суспільні фактори. Питання про їх співвідношення знаходиться в полі наукових досліджень, оскільки потребує подальшого з'ясування.
Природжені ознаки - нейропсихічні особливості, що формуються під час пренатального розвитку дитини та впродовж її народження. Вони в цілому дають сприятливі засади для психічного розвитку - тип ВНД, задатки; до несприятливих виявів відносяться хвороби та відхилення, зумовлені порушеннями пренатального розвитку й/чи народження дитини. Між спадковістю та природженими ознаками існує складний зв'язок - спадковість не тотожна вродженим задаткам, а стає підґрунтям для їх формування.
Однією із природжених ознак є задатки. Вони позначаються на динаміці вироблення нових мозкових механізмів, створюють більш чи менш сприятливі внутрішні умови для успішного засвоєння людського досвіду, оволодіння суспільними цінностями в певних галузях і тим самим для формування здібностей та інших психічних властивостей особистості. Але задатки самі не визначають їх змісту і структури.
Дозрівання нервової системи відбувається від народження дитини до підліткового віку (перші 10-12 років життя). Воно виявляється у зростанні нейронних закінчень мозку - аксонів та дендритів та ускладненні зв'язків між ними (на рівні психіки це забезпечує накопичення й обробку інформації), і мієлінізації нейронів - покритті їх ізолюючою оболонкою (відповідним психічним наслідком є зростання регуляції поведінки й емоцій індивіда).
1.3.Г.С.Костюк вважає, що у психічному розвитку внутрішні суперечності, що виникають в житті особистості, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій. Отже,
внутрішні суперечності - рушійні сили розвитку. Г.С. Костюк виділяє такі основні суперечності:
- розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення;
- розходження між новими пізнавальними цілями і наявними в учнів способами дій;
- розходження між досягнутим рівнем розвитку індивіда і способом його життя;
- розходження між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.
Навчання і виховання сприяють не тільки переборенню внутрішніх суперечностей, що виникають у житті особистості, а й їх виникненню.
2.1. Охарактеризуйте методи диференціальної психології
Типологічний метод - метод наукового дослідження, зорієнтований на виявлення подібностей і відмінностей серед сукупності предметів, пошук надійних засобів їх ідентифікації, стійких поєднань властивостей явищ у системі змінних, їх групування за допомогою ідеалізованої узагальненої моделі
Реконструювання (лат. rе - префікс на позначення повторної дії і construction - побудова) у диференціальній психології - метод теоретичного дослідження психологічних явищ, що полягає у змістовій і структурній перебудові явища, яке досліджує психолог.
Моделювання як відтворення змісту сутнісних ознак предмета дослідження полягає в побудові "образу-моделі" психологічного явища, котре розглядають як багатомірне і багатозмістове, як таке, що реалізує систему природних, соціальних та духовних відносин. Тому побудовані пояснювальні моделі, як правило, постають багатозмістовими, "міжрівневими", що робить інформативний образ досліджуваного явища ціліснішим і повнішим. Цю техніку моделювання застосовують до складних смислонасичених явищ життя людини: потенціалу її буття, обдарованості, компетентності, життєвого шляху тощо
I група - організаційні методи. Ця група включає:
- Порівняльний метод (зіставлення різних груп по віках, діяльності тощо);
- Лонгітюдний метод (багаторазові обстеження одних і тих самих осіб протягом тривалого часу);
- Комплексний метод (в дослідженні беруть участь представники різних наук, при цьому один і той самий об'єкт вивчається різними засобами, таким чином встановлюються зв'язки і залежності між явищами різного типу, наприклад між фізіологічним, психологічним і соціальним розвитком особистості).
II група - емпіричні методи. Ця група включає:
- Спостереження і самоспостереження;
- Експериментальні методи;
- Психодіагностичні методи (анкети, опитувальники, тести, соціометрія, інтерв'ю);
- Аналіз продуктів діяльності;
- Біографічні методи.
III група - методи обробки даних. Включає:
* Кількісний (статистичний) метод;
* Якісний метод (диференціація матеріалу по групах, аналіз).
IV група - інтерпретаційні методи. Включає:
* Генетичний метод (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, критичних моментів тощо)
* Структурний метод (встановлює структурні зв'язки між характеристиками).
Метод спостереження як науковий метод - перехід від опису факту до пояснення його внутрішньої сутності. Необхідна умова - наявність чіткого плану, фіксація результатів (суцільна або вибіркова запис). Спостереження зазвичай відбувається в природних умовах, без втручання в хід діяльності.
Головним методом психологічного дослідження є експеримент.
4.2. Зовнішні протиріччя особистості можуть бути різноманітними.Але їх загальна ознака полягає в неможливості задоволення певних важливих потреб і мотивів, що мають, у даній ситуації, глибокий внутрішній зміст і значення для особистості.
Генотипно-середовищний вплив проявляється в тому, що однакові умови середовища більш сприятливі для людей з одним генотипом і менш сприятливі для людей з іншим генотипом. Іншими словами, уявлення про генотипно-середовищний вплив дозволяє з'ясувати, в якій мірі результати середовищ них впливів залежать від генетичних відмінностей між людьми. Одним з видів взаємодії генотипу і середовища є так звані генотипно-середовищні кореляції. В онтогенезі генотип і середовище тісно пов’язані між собою. Дитина одержує від батьків не лише генетично обумовлені задатки яких-небудь здібностей, але і середовище, яке може сприяти їх інтенсивному розвитку або, навпаки, перешкоджати йому. Про генотипно-середовищні кореляції говорять в тих випадках, коли є відповідність деяких здібностей, обумовлених генотипом із середовищними умовами їх реалізації. Існує три типи кореляцій між генотипом і середовищем: 1) пасивний; 2) реактивний; 3) активний