7.2 Посилення класового антагонізму

Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, чуйно реагував на погіршення свого положення. Почали формуватися професійні спілки, які розгорнули широку боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

Найбільших успіхів удалося домогтися робітникам Англії. В 1830-х рр. формується чартистський рух, головним гаслом якого було загальне виборче право для осіб, що досягли 21 року, без майнового цензу. Чартистський рух тривав близько двадцяти років, і супроводжувався частими сутичками з поліцією й військами.

В 1832 р. в Англії була проведена виборча реформа, за якою право голосу на парламентських виборах одержали представники міської й середньої буржуазії.

В 1833-1839 рр. були прийняті закони, що скоротили робочий день для дітей і підлітків і скасували рабство в англійських колоніях.

В 1840-х рр. були прийняті закони про охорону праці.

В 1860 р. був установлений 12-годинний робочий день для дорослих працівників гірської промисловості.

В 1867 р. був прийнятий закон про виборчу реформу, за яким був знижений майновий ценз, що дозволило втроє збільшити кількість виборців у містах.

В 1872 р. був прийнятий Закон про обов'язкову початкову освіту.

У цілому за період 1850-1870-х рр. заробітна плата робітників зросла, вони одержали можливість не тільки краще харчуватися, але й відкладати заощадження. На третину зменшилася кількість бідняків, що вимагали державної допомоги.

7.3 Економічне вчення Джона Стюарта Мілля

20-30-і роки XIX ст. були періодом нової інтерпретації основних постулатів класичної школи: теорії вартості й додаткової вартості, джерела багатства, розподілу доходів і ін. Одним із представників нової течії політекономії в Англії був Джеймс Мілль (1773-1836). Строго дотримуючись доктрини Рікардо, Джеймс Мілль вніс у неї деякі доповнення. Зокрема він намагався визначити роль основного капіталу (речовинних факторів виробництва) у створенні вартості. Визнаючи, що праця й капітал є різнорідними учасниками виробничого процесу, оскільки капітал - це минула накопичена (упредметнена у засобах виробництва) праця, Мілль робить висновок, що, як і будь-яка інша праця, капітал також є джерелом вартості, створює вартість.

Джон Стюарт Мілль (1806-1873) - син Джеймса Мілля, найбільш відомий учень Рікардо. В 1848 р. опублікована його книга «Принципи політичної економії», що стала підручником для декількох поколінь економістів. По суті - це був обновлений варіант «Багатства народів» Адама Сміта й «Засад» Давида Рікардо з урахуванням передових ідей сучасності. Тільки після опублікування відомого трактату Маршалла й розвитку граничного аналізу робота Мілля втратила своє значення.

Багатство, на думку Мілля, складається із благ, що володіють міновою вартістю. «Річ, за яку нічого не можна одержати замість, як би корисна вона не була, не є багатством...» Наприклад, повітря.

Вартість, з аналізу якої починають свої праці Сміт і Рікардо, у Мілля розглянута лише на третьому місці після виробництва й розподілу. Ця категорія в

Мілля має мало відносин до виробництва як такого, а являє собою лише явище сфери обміну, обігу. Вартість є тільки співвідношення, характерне для обміну даного товару на інші товари, зокрема на гроші. Це співвідношення встановлюється на ринку. Грошовим вираженням вартості є ціна. Вартість грошей виміряється кількістю товарів, які на них можна купити. «За інших рівних умов вартість грошей зміняються зворотно пропорційно кількості грошей».

Прибуток виникає не внаслідок обміну, а внаслідок продуктивної сили праці. Отриманий капіталістом прибуток повинен бути достатнім для трьох видів виплат:

• нагороди за помірність, тобто за те, що капіталіст не витратив капітал на власні потреби й зберіг його для виробничого вживання;

• відшкодування за ризик;

• винагорода за мистецтво, необхідне для здійснення контролю за виробництвом.

Ці три частини можуть бути представлені як відсоток на капітал, страхова премія й заробітна плата за керування підприємством.

Міллю належать перші судження про соціалізм і соціалістичний устрій суспільства (але про соціалізм без потрясінь і революцій). При всьому своєму добродушному відношенні до соціалізму, він все-таки виступає за приватну власність і вважає, що завдання полягає тільки в подоланні індивідуалізму й зловживань, тобто соціальна несправедливість не пов'язана із приватною власністю. «... головною метою прагнень при нинішньому стані людського розвитку є не повалення системи приватної власності, але її поліпшення й надання повного права кожному члену суспільства брати участь у принесених нею вигодах». Його висновок: хоча рішення практичних проблем вимагає «розширення соціалістичного світогляду», «суспільним принципом повинен стати 1аі§§е2 ґаіге, і кожний відступ від нього, не продиктований міркуваннями якого-небудь вищого блага, є явним злом».

Мілль уважав, що «закони й умови виробництва мають характер істин, властивих природничим наукам. У них немає нічого, що залежить від волі, нічого такого, що можна було б змінити...

...Інакшою є справа з розподілом багатства. Розподіл цілком є справою людської установи... залежить від законів і звичаїв суспільства... Суспільство може підкорити розподіл багатства будь-яким правилам, які воно вважає найкращими; але які практичні результати виникнуть із дії цих правил - це повинне бути відкрито подібно будь-якій іншій фізичній або відверненій істинам, за допомогою спостереження або дослідження».

Зростання виробництва, як ціль, важлива тільки у відсталих країнах, у розвинених країнах метою є кращий розподіл.

Мілль сам перепинив собі шлях до збагнення регулюючої ролі цін: його доктринерська впевненість, що «у законах цінності немає нічого, що залишилося б з'ясувати сучасному або будь-якому майбутньому авторові», привела його до думки, начебто «із двох великих розділів політичної економії: виробництво багатства і його розподіл - розгляд цінності зв'язаний тільки з останнім». Підходячи до питанню про функції цін, як прийнято підходити до предмету в природничих науках, Мілль сліпо додержувався власного допущення, що дійсним їхнім поясненням може вважатися тільки встановлення механічної причинно-наслідкової закономірності (коли в ролі причин виступають якісь події, що спостерігалися в минулому).