Оператори

Кожна мова, як засіб спілкування між людьми, має певні граматичні конструкції. В алгоритмічних мовах такими конструкціями є оператори. Оператор – це граматична конструкція, якій відповідає певна послідовність машинних операцій, тобто це вказівка на виконання цих операцій.

Дамо коротку характеристику основних операторів мови BASIC.

REM – оператор введення коментарію в програму;

DIM – використовується для резервування комірок пам’я­ті ОЗП для масивів;

INPUT, DATA – оператори введення вхідних даних;

READ – оператор читання вхідних даних, записаних опе­ратором DATA;

RESTORE – оператор повторного читання вхідних даних оператором READ;

PRINT – оператор виведення інформації на екран моні­то­ра;

PRINT USING – оператор виведення на екран монітора інфор­ма­ції у певному форматі;

TAB – функція табуляції, що зміщує вправо інформа­цію, яка виводиться на екран монітора оператором PRINT;

GOTO – оператор безумовного переходу до заданого ряд­­ка прог­рами;

IF ... GOTO – оператор умовного переходу до заданої точки програми;

IF ... THEN – оператор умовного переходу до нового значення змінної;

ON ... GOTO – оператор обчислювальних переходів;

FOR i NEXT – оператор оформлення та закінчення циклу;

END і STOP – оператори закінчення всієї програми або її частини.

Конструкції програм на мові basic

Програми пишуться у вигляді рядків. Кожний рядок повинен мати свій номер. Номери рядків можуть встановлюватися від 0 до 32676. Бажано писати програми так, щоб номери рядків відріз­нялись на 10. Це дозволяє удосконалювати програми, вставляючи в них додаткові рядки. Як правило, у кожному рядку повинен бути один оператор. Але алго­ритмічна мова BASIC дозволяє в одному рядку писати декілька операторів. У цьому випадку оператори повинні від­окрем­люватись один від одного знаком “:”. У програмі не повинно бути порожніх рядків. Кожна програма повинна за­кін­чуватись оператором END або STOP.

Приклади складання найпростіших програм

Щоб дослідити поведінку якої-небудь функції, необ­хід­но вводити в оперативну пам’ять ЕОМ значення аргументів даної функції і виводити на екран монітора результати розра­хунку. Для цього існують оператори введення та виведення.

Оператори введення (input) та виведення (outрuт)

Для конкретності всі програми будемо складати на прикладі дослідження функції двох змінних:

,

Програма дослідження функції буде мати такий вигляд:

10 PRINT “Розрахунок значень функції F”

15 B = 1E–5: C = 3E2

20 PRINT: PRINT;

30 PRINT “Введення значень змінних X i A”;

40 INPUT X, A

50 F = (X*X + 1) / C + B / (A*A + 2)

60 PRINT “Значення функцій F =”; F

70 STOP

Дамо коротку характеристику програми.

Рядок 10 примушує ЕОМ написати на екрані монітора за­головок роботи, а рядок 20 забезпечує пропуск двох ряд­ків на екрані монітора, щоб заголовок не зливався з наступною інформацією.

Рядок 15 дозволяє ввести в програму константи (не­змін­ні вхідні дані).

Рядок 30 виводить на екран вказівку оператору, що далі робити після зупинки ЕОМ оператором INPUT (рядок 40).

Наявність крапки з комою в кінці рядка 30 примушує ЕОМ розташувати дані, що вводяться, в одному рядку з вка­зів­ками оператору. Оператор вводить значення змінних XiA, розділивши їх комою. Аналогічно оформлено виведення ре­зультатів розрахунку (рядок 60).

У рядку 50 виконується обчислення функції F. Рядок 70 зупиняє процес розрахунку і для його повторення необхідно ввести команду GOTO 30 або запустити програму командою RUN.

У запропонованій програмі дуже мало місця на екрані займає інформація про введення значень змінних і виведення результатів розрахунку. Щоб уникнути цього, потрібно використовувати оператор введення DATA та оператор читання READ.