3.1. Криміналістична характеристика

Криміналістична характеристика – це система відомостей про елементи механізму скоєння злочинів окремого виду (групи), в яких відбиваються закономірні зв’язки між цими елементами, використовувані для побудови і перевірки версій при розслідуванні конкретних злочинів.

Загальновизнаною в криміналістиці є така структура криміналістичної характеристики: предмет злочинного посягання; спосіб учинення злочину (підготовки, скоєння та приховування); типові сліди злочину (або слідова картина); характеристики особи потерпілого (жертви); характеристики особи злочинця; обставини вчинення злочину (знаряддя, місце, час та обстановка вчинення злочину тощо).

Предметом злочинного посягання слід вважати матеріальний предмет органічної та неорганічної природи, з яким злочинець вступає у взаємодію, змінює та перетворює його (за М.В. Салтевським).

У криміналістичному аспекті спосіб учинення злочину розуміють як об’єктивно і суб’єктивно зумовлену систему поведінки суб’єкта до, під час, після скоєння злочину, коли залишилися різного роду сліди, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів та засобів отримати уявлення про суть того, що сталося, своєрідність злочинної поведінки правопорушника, його окремі особисті дані й, відповідно, визначити найбільш оптимальні методи розв’язання завдань з розкриття злочину (за М.П. Яблоковим, В.Я. Колдіним).

Спосіб тісно пов’язаний із усіма іншими елементами криміналістичної характеристики. Наприклад, відповідно до конкретних способів учинення злочину може розроблятися відповідна професіоналізація злочинців. Також використання злочинцем певних способів учинення злочину призводить до пов’язаних із цим змін як у органічному, так і в неорганічному середовищі, якими в гносеологічному аспекті є сліди злочину. Тому між способом учинення злочину та його слідами існує безпосередній зв’язок.

Криміналісти в більшості випадків як сліди злочину розуміють матеріально фіксовані зміни в середовищі, але виділяють інший термін – слідова картина як сукупність матеріальних та ідеальних слідів злочину; відбиття в пам’яті людей.

Криміналістика передусім вивчає “професійні” звички злочинців, які виявляються, переважним чином у певних способах і прийомах учинення злочинів, які свідчать на місці вчинення злочину про характерний “почерк” злочинця – результати кожної злочинної діяльності містять сліди людини, яка їх залишила (П.Д. Біленчук, М.В. Салтевський). У криміналістиці загальновизнаним є, що криміналістичне дослідження особи злочинця слід розуміти як пошук криміналістично значущої інформації про невідомого злочинця та оцінку даних про осіб, котрі потрапили в поле зору кримінального судочинства.

Аналогічне стосується й характеристики особи потерпілого та, відповідно, його віктимної поведінки. Характеристика особи потерпілого безпосередньо пов’язана з характеристиками особи злочинця, впливає на його встановлення, наявність або відсутність вини у вчиненні злочину, а також на особливості предмета злочинного посягання.

Обстановка злочину – це система різного роду взаємодіючих між собою до, в момент учинення та після злочину об’єктів, явищ і процесів, які характеризують місце, час, речовинні, природно-кліматичні, виробничо-побутові та інші умови навколишнього середовища, особливості поведінки непрямих учасників протиправного діяння, психологічні зв’язки між ними та інші фактори об’єктивної реальності, які визначають можливість, умови та обставини вчинення злочину (за редакцією М.П. Яблокова, В.Я. Колдіна).

Зазначені елементи криміналістичної характеристики взаємопов’язані один із одним або зв’язками однозначними, або статистичного характеру.