Література

Основна

1. Видання. Основні види. Терміни та визначення : ДСТУ 3017-95. – [Чинний від 1996-01-01]. – К. : Книжкова палата України, 1995. – 19 с.

2. Адамов Е. Оформление справочных зданий / Е. Адамов, В. Кричевський. – М. : Книга, 1981.

Додаткова

3. Тимошик М. Редагування текстів за видами видань (наукові, науково-популярні, довідкові) / М. Тимошик // Друкарство. – 2003. №6. – С. 28-32.

Інтернет-ресурси

4. Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий [Електронний ресурс] / С. Г. Антонова. – Режим доступу : http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook082/01/

5. Лісіна С.О. Українські довідкові видання в системі соціальних комунікацій: стан та перспективи дослідження [Електронний ресурс] / С. О. Лісіна. – Режим доступу : /http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_sk/2012_3/files/SC312_26.pdf

6. Харлан А. П. Особливості редакційного опрацювання енциклопедичного видання [Електронний ресурс] / А. П. Харлан. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Portal/natural/Titd/2010_4/33.pdf

Питання для самоконтролю

1. Що таке «довідкове видання», «типологія книги»?

2. Які основні функції виконують довідкові видання?

3. Дати визначення словникової статті.

4. Назвати основні принципи організації матеріалу в довідкових виданнях.

5. Дати визначення енциклопедичного видання.

6. Назвати основні види енциклопедій за структурою основного тексту.

7. Назвати основні види енциклопедій за цільовим призначенням і читацькою адресністю.

8. Види енциклопедичних видань за характером інформації.

9. Дати визначення енциклопедичного словника.

10. Дати визначення словника.

11. Назвати основні функції словників.

12. Назвати основні види словників за характером інформації, статусом об'єкта опису.

13. Назвати основні види мовних словників за цільовим призначенням.

14. Дати визначення довідника.

15. Види довідників за складом основного тексту.

16. Види довідників за цільовим призначенням.

17. Види довідників за знаковою природою інформації.

Змістовий модуль 2.

Художні, перекладні книжкові видання та перевидання

Тема 1.

Твори художньої літератури як об’єкт

видавничої справи та редагування

План

1. Природа, суть видань та основні жанри літературно-художніх видань.

2. Типологія художніх творів та їх видань.

1. Художня література – це явище мистецтва, естетично виражає і формує суспільну свідомість. Вона зберігає, накопичує і передає від покоління до покоління моральні, філософські та соціальні цінності, служить матеріалом для наукових досліджень. Систематизація літературно-художніх видань – одна з найбільш розроблених галузей книгознавчої типології. Питаннями типології літературно-художніх видань займалися Г. Кожевников, О. Гречихін, Г. Швецова-Водка, В. Барикін та ін.

Літературно-художня книга включена в складну систему зв’язків з різними сферами людської діяльності, у першу чергу, з художньою та комунікативною. Для книгознавчих досліджень, пов’язаних насамперед з вивченням книги як способу соціальної комунікації, розмежування художньої літератури як виду художньої діяльності і як виду літератури є необхідним.

З мистецтвом літературний твір пов’язують предмет і функції, з видавничою справою – читацька адресність і цільове призначення видань.

С. Антонова предметом мистецтва вважає внутрішній світ людини, зв’язки її з навколишньою дійсністю, оцінку автором цієї дійсності. Твори мистецтва виконують багато завдань, частина яких, до речі, переплітається з функціями книги. Дослідниця виділяє цілі функціональні комплекси, які реалізуються художньою літературою. Серед них найсуттєвішими з точки зору редакторського аналізу є: естетичні, етичні, комунікативні (властиві всім виданням), пізнавальні, керуючі.

Естетичні функції спрямовані на те, щоб розвивати в людині прагнення до самовдосконалення. У цьому випадку цим поняттям охоплюється не тільки розуміння прекрасного, тут мова йде про формування естетичного ставлення особистості до дійсності. Естетичне ставлення до дійсності передбачає здатність до співпереживання, прагнення до гармонії, бажання зберегти найкраще. Реалізація естетичних функцій сприяє гуманізації суспільства, створенню суспільного ідеалу, позначенню якості вчинків. У процесі читання художньої літератури активізується емоційна сфера особистості, формується художній смак людини, підвищуються її читацькі здібності.

Етичні функції визначають ціннісні орієнтири особистості, пов’язані з вимогами моралі, ієрархії громадських та особистих оцінок якості життя і вчинків людей.

Комунікативні функції виявляються в тому, що в процесі сприйняття творів здійснюється взаємодія інтерпретації навколишньої дійсності автором і читачем. Момент цей важливий, тому враховується самим письменником у процесі пошуку матеріалу для вираження свого задуму, і редактором, який аналізує його працю.

Пізнавальні функції забезпечуються схожістю змісту з реальним життям, дозволяють читачеві пізнати самого себе, навколишній світ. Крім того, у процесі читання споживач знайомиться з явищами мистецтва, висвітлених у літературному творі.

Керуючі функції пов’язані з впливом мистецтва на людину, з формуванням системи оціночних критеріїв. Твір має виховний вплив на читача.

Г. Кожевников тлумачить поняття «художня література» у більш широкому та доступному значенні: це семіотична система, спосіб комунікації, що відображає певну сферу художньої діяльності, словесну художню діяльність. Він зауважує, що художня література представляє собою вид літератури, предметом якого є система словесних художніх образів, результат словесного художнього освоєння дійсності. «Цільове призначення (соціальна функція) цього виду літератури – забезпечення процесу передачі, обігу в суспільстві системи словесних художніх образів, обміну словесною художньою інформацією. Читацька адреса – спрямованість на задоволення потреби суспільства в літературному художньо-образному спілкуванні, на літературно-художнє освоєння дійсності». Подібне визначення читацької адреси літературно-художньої книги дає можливість досить чітко виділити її серед інших видів книги.

Однак дослідник наголошує на складності виділення читацької аудиторії: «Складність читацької адреси тісно пов’язана з тим, що читацькі (громадські) інтереси можуть виражатися як інтерес до різних рівнів предмета літературно-мистецького книжкового видання: як інтерес до конкретного окремого літературно-художнього твору, як інтерес до якої-небудь частини літературно-художнього спілкування (частини творчості одного письменника, групи письменників одного жанру, літературного напрямку, епохи і т.д.), як інтерес до результату літературно-художнього спілкування в цілому (усієї сукупності літературно-художніх творів одного автора, різних авторів)».

С. Рейсер теж зосереджує увагу на тому, що читач художньо-літературного видання – це складний і недостатньо вивчений «споживач» книги. Він може бути представлений найрізноманітнішими категоріями, що різко розрізняються за віком. Кожна вікова група, у свою чергу, вимагає книгу особливого роду – читач, який щойно навчився читати, школяр молодших класів, підліток, юнак, дорослий читач – не задовольняється книгами, призначеними для іншої групи. На нашу думку, доцільно виділити три основні ознаки для диференціації читачів художньої літератури, які безпосередньо впливають на характер видання:

- вікової ознака (для дітей, для молоді, для дорослого читача),

- професійна (видання для професійного читача: літературознавців, фахівців суміжних галузей; видання для непрофесійного читача),

- психолого-педагогічний критерій (видання для читачів з невизначеним смаком, читачів з односторонньою спрямованістю, читачів з відносно гармонійним розвиненим художнім смаком.)

Твір художньої літератури може існувати в суспільстві в різних системах комунікації: книжковій справі, телебаченні, радіомовленні, кінематографі тощо. Саме вони здатні зробити літературно-художній твір дійсно суспільним явищем, включити його в сферу суспільної свідомості.

Отже, художня література у книжковій справі перетворюється в літературно-художню книгу.

Літературно-художні видання – самостійний тип книжкових видань, вони утворюють підсистему і мають свою структуру. У системі літературно-художніх видань виділяють у першу чергу жанри і типи видань.

Будь-який літературно-художній твір має свої жанрові особливості. У літературознавстві виділяють такі твори за родами – епос, лірика, драма. Кожному з цих родів властиві свої жанри. Кожен жанр твору впливає на тип його видання. Цей вплив може проявитися в характері підготовки тексту, у структурі видання, його обсязі, характері довідкового матеріалу. Жанри можуть поділятися за різними ознаками:

1) за приналежністю до різних родів літературної творчості:

- епічний жанр (повість, оповідання, роман та ін.),

- драматичний жанр (трагедія, комедія),

- ліричний жанр (ода, елегія, пісня).

2) У межах родів жанри розділяються за їх провідною естетичною якістю:

- комічний,

- трагічний,

- елегійний,

- сатиричний,

- ідилічний.

3) Обсяг і відповідна структура твору.

Лірика – зазвичай за обсягом твір невеликий. Драма має зумовлені сценічними умовами розміри. Епос буває різних форм: великої – роман, середньої – повість і малої – новела. Принципом жанрової класифікації роману може бути зміст, тоді їх класифікація буде виглядати так:

- історичні,

- науково-фантастичні,

- романи на воєнну тему,

- публіцистичні,

- детективні,

- історичні романи і т.д.

Романи поділяють і за жанровою формою:

- роман-роздум,

- роман у листах,

- кінороман,

- роман-сповідь тощо.

Останнім часом жанрова форма роману збагатилася такими різновидами:

- роман-есе,

- мемуарний роман,

- роман-дослідження,

- роман-суперечка.

За своїм походженням повість, як і розповідь, належить до жанру «розповідав». Повість прагне до чітко окресленого предмету розповіді, до створення цілісної образної системи. Її динаміка будується на розвитку теми, у поступовому розкритті характеру персонажа. За змістом повісті можуть бути:

- романічна,

- героїчні,

- міфологічні,

- авантюрні,

- сатиричні,

- фантастичні,

- психологічні.

Поема – найдавніший літературний жанр. Жанр сучасної поеми визначається двома моментами: «вибором теми і позицією оповідання, пов’язаної з оцінкою персонажів і подій.

Система жанрів сатири включає в себе:

- віршовані жанри - байка, епіграма, пародія

- драматичні жанри – комедія, трагедія, фарс і т.д.

- прозові жанри – від фейлетону, памфлету, оповідання до роману.

Розподіл сатири може бути і тематичного характеру: літературна, побутова, політична.

2. За ДСТУ 3017-95, літературно-художнє видання – це видання твору художньої літератури. Літературний словник-довідник у визначенні художньо-літературного видання подає уточнення власне щодо творів художньої літератури: це видання творів художньої літератури: романів, повістей, оповідань, віршів, поем, драматичних творів, казок, легенд, художніх нарисів, есе.

Вище мова йшла лише про жанрову типологію літературно-художніх видань. Проте існує і власне видавнича типологія, в основі якої такі критерії, як склад тексту, цільове призначення, вікова категорія читачів.

За складом тексту видання художньої літератури поділяють на:

• моновидання (в основі – окремий твір конкретного автора);

• збірники (альманахи, антології);

• літературно-художні журнали;

• вибрані твори (в одному чи двох томах);

• зібрання творів (у багатьох томах).

За ознакою функціонального призначення літературно-художні видання поділяються на різновиди, які розрізняються підготовкою основного тексту та довідкового апарату видання: наукове, науково-масове та масове. Наукове літературно-художнє видання готується як джерелознавче і призначається для майбутніх дослідників художніх творів. Таке видання завжди містить щось істотно нове для дослідників: забутий чи колись заборонений твір. Представляючи матеріал для дослідження, наукове видання часто містить текст, що публікується в різних списках, перекладах. Система супровідного матеріалу також підпорядкована дослідницьким цілям. Наукове видання супроводжує текстологічний історико-літературний або видавничий коментар. Для довідкового апарату наукового видання характерна розгорнута структура. Науково-масове літературно-художнє видання призначається для поглибленого вивчення літературно-художніх творів, що містяться в ньому і має значний науково-довідковий апарат: вступну статтю (має характер огляду творчості автора, літератури епохи і т. д., представляючи результати досліджень відповідної теми), примітки, коментарі тощо. Включає не тільки твори хрестоматійні, але й ті роботи, які чимось цікаві, важливі для творчої біографії автора, невід'ємні від неї. Масове літературно-художнє видання розраховується на читання твору будь-яким читачем з метою задоволення естетичних потреб, відпочинку, насолоди і т.п., і, як правило, містить тільки самі твори художньої літератури. У ньому безпосередньо реалізується основна функція художньої літератури – естетична. Це найпоширеніша група видань художньої літератури. Як правило, масовими виданнями випускаються окремі і вибрані твори автора, літературні новинки.

Зібрання творів прагне показати творчість письменника в цілому – у різні періоди, в різних характерних для письменника жанрах. Зібранням творів видаються тексти найбільш відомих письменників. Для вивчення такого письменника або навіть для первинного ознайомлення з його творчістю зібрання творів – найбільш зручний тип видання. Усі зібрання творів поділяються на два типи: повні зібрання творів і збірка вибраних творів. Ці два типи відрізняються один від одного своїми завданнями. Завдання першого – зібрати всі твори, що вийшли з-під пера письменника, завдання ж вибраних творів – відібрати найбільш цінні твори письменника відповідно до читацького призначення видання.

Академічне повне зібрання творів повинне включати все написане письменником. Тут повинні бути зібрані не тільки всі завершені твори, але й різні уривки, незрілі дитячі спроби, переклади з інших мов, виконані письменником як у віршах, так і в прозі, твори, написані з іншими авторами, а також будь-які матеріали, що відносяться до творчої історії письменника: варіанти, плани, початкові нариси і т.п. Академічне видання включає не тільки твори письменника – художні, публіцистичні, наукові,філософські і т.д. Воно включає й такі тексти, які не можна назвати «творами»: листи, щоденники, нотатки, конспекти, написи на подарованих книгах, альбомні записи тощо Набагато більше, ніж академічний, поширений інший тип повного зібрання творів: він не має загальноприйнятої назви, його умовно називають неакадемічним повним зібранням творів. Неакадемічне повне зібрання творів має значно ширше коло читачів, ніж академічне, хоча в це коло не входить масовий читач, а спрямоване в основному для читачів зі спеціальним інтересом до літератури. Склад повних зібрань творів цього типу відрізняється від складу академічних видань. У неакадемічне повне зібрання творів можуть не входити всі тексти письменника, а лише його завершені художні твори. Уривки творів, чорнові записи можуть бути відсутніми.

Крім типових зібрань творів Б. Бухштаб виділяє проміжні типи. Деякі зібрання вибраних творів майже не відрізняються від повних збірок творів. Такими є деякі видання, що іменуються на титульному аркуші як «збірка творів». Проміжний характер мають і такі зібрання творів, які включають повністю твори одного або кількох жанрів і зовсім не включають творів інших жанрів. Якщо у доробку письменника цінний лише один якийсь жанр, зазвичай видається повне зібрання творів, що належать до цього жанру: такі численні повні збірки байок Крилова. Подібні видання належать, по суті, до типу вибраних творів, але їх особливість у тому, що відбираються не окремі твори, а жанри в повному складі. Різновидом видань вибраних творів одного автора є збірка: поетична, прозова, драматична або змішана,складена самим автором або укладачами. Зазвичай об’єднані в ньому твори представляють якусь художню єдність і часто є підсумком певного періоду творчості. Авторські збірки майже завжди включають твори лише одного якого-небудь жанру. Жанровий принцип – звичайний для авторських збірок – може поєднуватися з тематичними, наприклад: «Морські розповіді». Принцип читацького призначення позначається переважно в авторських збірках для дітей: «Оповідання та повісті для дітей». Поряд з ними існують колективні збірки, тобто видання, де включені твори різних авторів. Іноді збірка об’єднує твори однієї національної літератури (наприклад, «Поети Англії»), іноді в збірку поєднують твори кількох жанрів (наприклад, «Румунські народні пісні й казки»).

Із жанрових збірок особливе поширення мають так звані «пісенники» – збірки пісень і популярних романсів. Також слід відзначити й збірки одноактних п’єс, зручних для виконання самодіяльними колективами. У подібних збірниках, поряд із жанровими ознаками, матеріал відбирається за цільовим призначенням – для театральної самодіяльності, для естради. Існують і збірники особливого читацького призначення. Це збірки для дітей різного віку, школярів, юнацтва, для різних професійних груп тощо.

Багато випускається збірок, складених за ознакою теми. Тематичні збірники можуть складатися з творів різних жанрів і одного жанру, можуть належати до однієї літературі й до різних літератур. У практиці літературно-художніх видань склалися такі типи колективних літературних збірок, як альманах, антологія і хрестоматія.

Альманах – видання, що включає переважно нові твори, які ще не публікувалися, одного або різних жанрів. Як правило,альманахи – масові видання, мають мінімальний довідковий апарат (зміст, іноді іменний покажчик авторів, загальна передмова, короткі відомості про автора і т.д.). Антологія – видання, що включає кращі літературні твори, об’єднані на основі якоїсь ознаки. Антологія – це, як правило, література будь-якої країни або народу, певної епохи, певного жанру, на певну тему і т. д. Хрестоматія – видання, що включає кращі літературно-художні тексти; на відміну від антологій, хрестоматії мають навчальний характер. Часто тексти подаються в уривках. В залежності від мови, на якій створені включені до видання твори, розрізняють видання мовою оригіналу і перекладні.