Література

Основна

1. Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий / С. Г. Антонова. – М. : Издательство МГУП, 2002. – 468 с.

2. Барсук А. И. Типология изданий / А. И. Барсук, И. Е. Баренбаум, А. А. Гречихин. – М.: Научная книга, 1990. – 253 с.

3. Гречихин А. А. Современные проблемы типологии книги / А. А. Гречихин. – Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1989. – 247 с.

4. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник / М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 560 с.

5. Швецова-Водка Г. М. Типологія книги / Г. М. Швецова-Водка. – К. : Кн. палата України, 1999. – 68 с.

Інтернет-ресурси

6. Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий [Електронний ресурс] / С. Г. Антонова. – Режим доступу : http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook082/01/

7. Видання. Основні види. Терміни та визначення : ДСТУ 3017-95. – [Чинний від 1996-01-01]. – К. : Книжкова палата України, 1995. – 19 с. – (Національний стандарт України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.chytomo.com/rozdil/standarty/vydannya-osnovni-vydy-terminy-ta-vyznachennya-dstu-301795.html

8. Кожевников Г. В. Типология литературно-художественной книги [Електронний ресурс] / Г. В. Кожевников. – Режим доступу : http://www.hi-edu.ru/e-books/KozhevnikovTipologiyaLXDK/index.htm

9. Лотман ю. М. О содержании и структуре понятия художественной литературы [Електронний ресурс] / ю. М. Лотман. – Режим доступу : http://www.Ad-marginem.Ru/article15.Html

10. Рен О. Тенденції видання сучасних антологій в Україні / О. Рен [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://knyhobachennia.com/?category=2&article=131

Питання для самоконтролю

1. Назвати основні функції літературно-художніх видань.

2. Який зміст поняття «художня література»?

3. Окреслити цільове призначення художньої літератури.

4. Виділити особливості читацької аудиторії літературно-художніх видань.

5. Назвати основні критерії типології літературно-художніх видань.

6. Назвати жанри художньої літератури.

7. Виділити типи літературно-художніх видань за:

• складом тексту;

• за функціональним призначенням.

Тема 2.

Видання для дітей

План

1. Формування поняття «дитяче видання». Поняття «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання» в книговиданні.

2. Предмет і цільове призначення дитячої літератури.

3. Жанрове розмаїття творів.

4. Види видань для дітей.

1.Критерії виокремлення дитячої літератури із загальних рамок літератури до цього часу не визначено. Це підтверджується державними стандартами, де не подано визначення поняття «дитяче видання», класифікацію або види. Тому у видавничій справі та редагуванні вживають декілька понять, що характеризують галузь видання літератури для дітей і юнацтва.

Розрізняють такі поняття, як «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання». Деякі літературознавці пропонують не виділяти дитячу літературу, наголошуючи на її загальних естетичний якостях. Інші розрізняють дитячу літературу лише як різновид масової літератури, звертаючи увагу на її невисокий, на їхню думку, художній рівень.

Розглянемо поняття «дитяча література»; саме воно є вихідним для характеристики всієї галузі видання для дітей. Найбільш об’єктивним критерієм виокремлення дитячої літератури є категорій дитини-читача.

Сучасна дефініція поняття «дитяча література»  має два значення. Перше – побутове, коли дитячою літературою називають  усі твори, які читають діти. Спеціалісти ж (літературознавці, бібліотекарі, педагоги) дотримуються іншого визначення – наукового.  Отже, у науковій класифікації розрізняють три види творів. Перший вид – твори, безпосередньо адресовані дітям («дитяча література»). Сучасна довідкова література пропонує такі визначення терміна «дитяча література»:

– усна і писемна словесність;

– сукупність словесних творів художнього та нехудожнього характеру, адресованих дітям різних вікових категорій і створених з урахуванням специфіки дитячого сприйняття;

– художні, науково-художні, науково-популярні і публіцистичні твори, написані для дітей дошкільного, молодшого шкільного, середнього і старшого шкільного віку;

– художні, наукові, науково-популярні та інші твори, які написані для дітей; відповідають рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, мають відповідну тематику і поліграфічне виконання.

Дитяча література створюється спеціально для дитячої читацької аудиторії. Письменник ураховує специфіку дитячого сприйняття, щоб його твори добре розуміли й засвоювали читачі відповідного віку. Особливе значення має вміння автора розпізнати дитячу психологію, орієнтуватися на інтереси дітей, можливості сприйняття ними тих чи інших фактів.

Розглянемо ширше поняття – «література для дітей», оскільки може мати такі визначення:

- і дитяча література, тобто створена спеціально для дітей, і «доросла» література, що може бути цікавою, а головне зрозумілою певним категоріям дитячої читацької аудиторії;

- художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками, безпосередньо для молодшого читача різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят.

- твори, які були створені для дорослої читацької аудиторії, але завдяки тематиці, присвяченій дітям та їхнім проблемам, високому художньому рівню, особливому внутрішньому магнетизму увійшли до списків найулюбленіших творів дитячого читання.

Третій вид – твори, створені дітьми, або,  як частіше його називають, – дитяча літературна творчість. Дитяча творчість чітко відмежовується від поняття «літератури», оскільки вона не має властивості саморефлексії. Дитяча аудиторія не потребує наукових теорій, що пояснюють їх творчість, або критики. Проте творчість дітей не можна віднести і до «словесності»: в дитячій творчості немає «класики», історії в її загальному розумінні. Це не література, а поезія та проза дітей.

Відомо, що більшість письменників, твори яких із задоволенням читають діти, спеціально для дітей не писали. Так, Чехов стверджував, що ніякої «дитячої» літератури не існує: із листа 1900 р.: «Писати для дітей не вмію, пишу для них раз на десять років і так званої дитячої літератури не люблю й не визнаю. Андерсен, Гоголь читаються залюбки і дітьми, і дорослими. Треба не писати для дітей, а вибирати з того, що написано для дорослих».

Отже, читання дітей охоплює не лише спеціально написані твори, але поповнюється за рахунок дорослої літератури. Саме так формується репертуар видань для дітей. Його складають дитяча література і твори, написані для дорослих, але такі, що зацікавлюють дітей.

До загального визначення поняття «дитяче видання» відносять і таке поняття, як коло «дитячого читання». Енциклопедичний словник «Книгознавство» визначає коло читання так: «Сукупність творів друку, що відображає основні інтереси й потреби в читанні відповідної читацької групи. Коло читання соціально й історично зумовлений. Виявлення кола читання – одне з головних завдань конкретних соціологічних досліджень в галузі читання». До кола дитячого читання належать книги, які мають бути прочитані саме у дитинстві, на різних його етапах, у різні вікові періоди, вони визначають процес читання дитини конкретного віку. Це динамічне явище, оскільки із зростанням дитини розширюються й межі охоплення літератури, яку вона читає. Коло читання показує інтереси й захоплення людини. Твір, що не потрапив у «коло дитячого читання» вчасно не зможе вплинути на нього так, як закладено автором. Книжки, які не прочитані вчасно, втрачають свої соціальні функції, автор не досягнув своєї мети. Так, вплив на дошкільника, школяра, дітей старшого віку, дорослу людину казок, наприклад, «Червона Шапочка», різний, оскільки в кожному віці акценти ставляться на «свої» аспекти твору. Оскільки дитина швидко росте, то коло її читання постійно змінюється: відповідно до змін літературних та читацьких смаків, поточного репертуару видань. Багатство чи бідність цього репертуару обов’язково позначатимуться на якості дитячого видання. Уявлення про те, які саме твори необхідні дітям різних вікових категорій, можна отримати з педагогіки, психології дитячого сприйняття й інших наук, які вивчають особистість дитини.

Звернемо увагу на ті аспекти педагогіки, які важливі з точки зору теорії редагування.

Одним з активних засобів впливу на особистість є книга.

З двох-трьох років діти листають книгу, шукають знайомі картинки, роблять вигляд, що читають текст, повторюють фрагменти, які запам’яталися після кількох читань. Наступний віковий період охоплює дітей від 3 до 6 р. – раннє дитинство, період переходу від дитячих років до дитинства. Це період накопичення соціально значущого досвіду, формування основних рис характеру. На початку цього періоду дитина проявляє найвищий інтерес до книги. По-перше, вона із задоволенням розглядає ілюстрації, по-друге, слухає читання дорослих, заучує текст напам’ять і імітує самостійне читання й робить перші спроби самостійно прочитати книжку.

В 4-5 р. діти можуть читати, хоча це читання не систематичне, дитина сприймає тільки окремі слова й речення, читання усвідомлюється як особлива розвага.

Ця читацька категорія потребує книги, які розкривають навколишній світ, пояснюють його, показують зв’язки між окремим і загальним, розважають і навчають.

В цей період діти часто задають питання «Що?», «Чому?», «Звідки?», «Як?». Тому їх може зацікавити книжка, яка побудована так, щоб дитина отримувала відповіді на свої питання. В основі такої книжки – діалог дорослого з дитиною.

Дітям цього віку подобаються короткі вірші.

Період від 6 до 8 р. психологи називають періодом власне дитинства. Саме тепер розвиток дитини (фізичний, психічний, емоційний, інтелектуальний) забезпечує готовність дітей до повноцінної систематичної навчальної праці.

Дитина вперше стикається з навчальними книгами – книгами, зміст яких повинен вивчатися й засвоюватися. Отже, дитина вчиться новому ставленню до книжки. З нею потрібно активно працювати. Розвивається навичка самостійного читання.

Періодом зрілого дитинства вважають період від 9 до 11 р., або передпідлітковим. Відбувається накопичення фізичних і духовних сил. Розвивається пізнавальна й суспільна активність, з’являється інтерес до історії. Художню літературу читачі сприймають як живе реальне життя, героїв літературних творів – як таких, що живуть десь поряд.

Підлітковий період дитинства охоплює від 11 до 14 р. Розвивається самосвідомість, прагнення до самооцінки, до визначення свого місця у світі, власної значимості. Дійсність для них уже не просто зовнішнє життя, за яким можна стежити, це вже сцена, на якій дитина є дійовою особою. Звідси інтерес до моральних питань, роздумів про кохання, щастя, дружби, до діяльності конкретних історичних осіб.

Діти цього віку віддають перевагу пригодницькій, воєнній, героїчній літературі, причому до 14 років виділяються інтереси хлопчиків і дівчаток, тому в них визначається коло власних тем і любимих героїв.

Вік від 14 до 18 р. – юнацький. Завершується фізичне й психічне становлення особистості. Інтерес до читання набуває індивідуального, персонального забарвлення. Розмивається бар’єр між дитячим і дорослим читанням.

Коло читання для цієї крупи читачів змінюється, розширюється. Іде підготовка до дорослого життя, і для багатьох особливе місце тут посідає читання, зокрема поезії, давніх авторів. Хтось починає колекціонувати книжки. Крім художньої й науково-популярної активно застосовується довідкова література.

Ми розглянули специфіку вікових періодів читачів – дітей і підлітків. Але в реальній видавничій практиці сучасного книговидання категорії читачів розглядаються більш ширшими групами. Виділяють дошкільний (3-7 р.) і шкільний – молодший (8-11 р.); середній (11-14 років) і старший (14-18 р.) віки. Моделюючи видання, особливо при підготовці пізнавальної літератури, редактор повинен уявляти собі більш конкретне коло читачів, орієнтуючись на рекомендації спеціалістів у галузі дошкільної й шкільної психології й педагогіки.

Отже, читацька адреса видань для дітей – це й різні категорії читачів, які мають особливий тип сприйняття творів літератури, що визначається віковими особливостями дітей, уточняє цільове призначення творів в залежності від завдань навчання й виховання.

Ураховуючи подані вище визначення поняття «дитяча література», «література для дітей» та керуючись визначеннями терміна «видання», поданого в чинному ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні терміни та визначення» пропонуємо терміном «дитяче видання» називати документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію художнього та нехудожнього характеру, що відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитячої аудиторії, вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо його видавничого оформлення та поліграфічного виконання, адресоване дітям різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят. Дитяче видання як додаток може містити записи звуків чи зображень на інших матеріальних носіях (платівки, магнітофонні стрічки, фотоплівки, слайди, аудіо- та відеокасети).

2. Предметом дитячої літератури можна вважати знання й уявлення про навколишню дійсність (про людину, про світ, природу, про мистецтво тощо), виражені в доступній для дитячого сприйняття формі. Проте це визначення слід уточнити, оскільки інформація, що міститься в дитячій літературі, повинна враховувати специфіку читача. Дитинство – це період, протягом якого формується особистість, складається основа майбутнього; це закономірна, важлива й абсолютно самостійна частина життя, де формується характер людини, створюється структура духовних цінностей. І книжка спрямована відіграти роль орієнтира дітей у реальному світі. Щоб дитина зверталася до книжки, її зміст повинен зацікавити дитину.

Тому при створенні творів літератури необхідно враховувати специфіку інтересу дітей, що впливає на предмет змісту. Саме виховний вплив книги визначає предмет розповіді й регулює відбір фактів та їх інтерпретацію, розробку теми, постановку проблеми. Отже, предмет дитячої літератури передбачає виховний і навчальний вплив книги на читача. Як правило, твори дитячої літератури оптимістичні, в них добро перемагає зло.

Знайомство дітей зі світом здійснюється через текст, у першу чергу, усний. Так, дітям першу книгу читають батьки або старші брати й сестри, тому зміст тексту повинен бути достовірним і природним.

Основою змісту будь-якої дитячої літератури може бути будь-яке явище, об’єкт дійсності. Текст книги повинен розкривати, показувати, пояснювати ті факти, які потрапляють в поле зору дитини. Предмет дитячої літератури характеризується багатством проблемно-тематичного складу. Буквально всі сторони життя й діяльності людини відображаються в цій літературі.

Дитяча література виділена в самостійний комплекс за ознакою читацької адреси, причому категорія людської адреси пов’язана з категорією цільового призначення творів літератури.

Дитяча література диференціюється на види з урахуванням читацької адресності, як і доросла література, і включає всі види літератури, крім наукової. Виділяють пізнавальну, художню, навчальну літературу.

Пізнавальна поділяється на науково-популярну й науково-художню, довідкову, виробничу (ділову).

Науково-художня й науково-популярна література робить досягнення науки доступними читачеві відповідного віку. Однак у творах науково-художньої літератури використовуються інші методи викладу. Якщо в науково-популярному творі подані логічні поняття, які автор пояснює через докази, включаючи для переконання відомі приклади, факти, порівнюючи незнайоме із знайомим, то в науково-художньому творі застосовується цікавий сюжет; тут використовується своєрідна композиція, яскраві оповіді, художній образ, присутні герої.

Поширеним жанром таких творів є художня біографія.

Цільове призначення пізнавальної літератури полягає в тому, щоб у доступній для читачів певного віку формі розкрити знання про світ. Оскільки наукові поняття є основою оповідання, одним із завдань таких творів – визначити й пояснити ці поняття, надавши можливість дітям оперувати ними у своїй практиці.

Довідкова література являє собою відібрані у відповідному аспекті відомості з різних галузей культури, науки й техніки з метою доповнення й поглиблення шкільних програм; одна з її завдань – формування системи знань людини, їх структурування. Ця література вчить власне процесу пізнання – методиці оволодіння знаннями й навичками, особливостям їх використання, розширює кругозір читача, формує зміст інформаційної культури особистості. На відміну від «дорослої», призначеної для швидкого наведення довідок і пошуку конкретних відомостей, довідкова література для дітей, як правило, передбачає «суцільне» послідовне читання, тому її можна назвати літературою для читання з метою формування уявлення про систему наукового знання.

Ділова література (виробнича) формує практичні навички, у тому числі навики, необхідні для занять, що доповнюють навчальні курси, – проведення дослідів, організація ігор, колекціонування, радіолюбительство та ін. Цільове призначення цієї літератури – формування практичних навиків, виховання інтересу до різного роду любительських занять.

Основне місце в масиві видань для дітей займає художня література. Цільове призначення художньої літератури для дітей полягає, по-перше, в тому, щоб показати їм внутрішній світ особистості, познайомити з людиною та її життям. По-друге, щоб розвивати не тільки інтелектуальну, але й емоційну сферу особистості дитини, сприяти накопиченню не тільки знань, але й емоцій.

3. Поняття жанру визначає форму творів, необхідну для реалізації змісту. Жанри дитячої літератури формувалися в процесі її розвитку й пов’язані із специфікою сприйняття творів дітьми різного віку.

Ця література представлена практично всіма жанрами, що склалися в «дорослій» літературі. Проте є найпоширеніші для дітей жанри. Так, у прозі – це казки, повісті, оповідання, в поезії – вірші й пісні. В драматургії – короткі п’єси, які складаються з одного-двох актів.

Особливо виділимо такі жанри, як загадки, приказки, прислів’я, казки – твори, які друкують як самостійні спеціально для читачів-дітей.

Отже, загадка – жанр народнопоетичної творчості. В її основі лежить поетичний опис предмета, явища, процесу. Загадка вимагає кмітливості, бо виділяє, як правило, не головні сторони об’єкта, а зосереджує увагу на незвичних його аспектах.

Відгадування загадок перетворюється для дітей у своєрідну гру. Загадки вчать дітей думати, зіставляти, бачити окремі властивості предмета або явища і за ними конструювати загальне поняття.

Прислів’я – жанр фольклору, афористично коротке, образне, граматично й логічно закінчене словосполучення з повчальним змістом. Як правило, прислів’я має ритмічно організовану форму.

Функції прислів’я полягають в навчанні дітей моральним нормам, ознайомленні з досвідом, соціальними й побутовими оцінками. Загадка й прислів’я можуть стати основою цілого видання.

Приказка – образний вислів, мовний зворот, який визначає будь-яке явище життя. На відміну від прислів’я, вона позбавлена узагальненого повчального змісту. Проте введена в розповідь – у казку, в коротке оповідання – вона збагачує сприйняття дитини.

Казка є одним з основних жанрів фольклору, авантюрного або побутового характеру з установкою на вигадку. Існують фольклорні літературні казки.

Письменники використовують цей жанр, бо він – улюблений жанр дітей від трьох до десяти-одинадцяти років. Дитина віддає перевагу діалогічним творам.

Народні, не сучасні казки, які включаються в репертуар видань для дітей, як правило, потребують додаткової обробки, оскільки текст фіксує мовний пласт часу його творця. Тому стару казку слід інтерпретувати до сучасної мови, якою володіє дитина.

Казки, які видаються для дітей, поділяють на три групи, кожна з яких відповідає різним віковим категоріям читачів, вирішуючи виховні завдання.

Казки для найменших дітей (3-6 років) допомагають дитині збагнути різноманіття предметів і явищ. Це, як правило, казкові мініатюри.

Казки для дітей 6-8 років, складніші. Вони більші за розміром, спрямовані на те, щоб допомогти дитині в самопізнанні. Таких дітей цікавлять ті казки, які дозволяють зрозуміти самого себе, закріплюють почуття самоповаги, орієнтують у можливостях самореалізації.

До третьої групи відносять казки для дітей 9-10-років. Це казки, які відкривають і пояснюють «дорослий» світ, вводячи читача в систему суспільних відносин: радості сім’ї, дружби, можливості пізнання, творчості.

«Соціальна» казка розповідає про ходіння за правдою, за істиною, пошук справедливості. Такі казки не дають дітям готової відповіді на поставлені питання (що добре, а що погано), вони тільки називають питання, а відповідь повинна знайти дитина. Це сприяє розвитку мислення дітей, визначення власної позиції.

Для дітей молодшого віку друкують короткі твори. Як правило, місце дії обмежене, а між сценами проходить небагато часу. Звичайно, чим молодші діти, тим простішим за складом повинен бути текст.

4. Існує декілька підходів до класифікації дитячого видання. Державний стандарт України ГСТУ 29.6.-2002 «Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги» подає класифікацію видань за віковою категорією читачів і виділяє 4 групи:

- І гр. – видання для дітей віком до 5 років включно;

- ІІ гр. – віком від 6 до 10 років включно;

- ІІІ гр. – від 11 до 14 років включно;

- ІУ гр. – видання для підлітків від 15 до 18 років включно.

Специфіка видань для дітей випливає з особливостей читацької адреси й відображається в усіх компонентах видання. Залежно від того, які характеристики лежать в основі групування видань, виділяють кілька чинників їх диференціації.

За матеріальною конструкцією виділяють книжкове видання, періодичне видання, книжку-іграшку.

За структурою книжкових видань виділяють: збірник, окреме видання одного твору (моновидання), серійне видання, збірку творів (переважно літературно-художніх).

Найхарактерніше видання літератури для дітей – збірник, у який включаються твори на одну тему (тематичний) або одного автора (авторський), або одного жанру (збірник віршів, оповідань, п’єс), або одного періоду чи присвячені одному регіону.

Для старшого шкільного віку друкують антології, альманахи, хрестоматії, які характеризуються специфічним відбором творів і належать до навчальних видань.

Окреме видання одного твору для дітей може включати роботу будь-якого жанру: прислів’я, загадку, приказки, вірші, казки, оповідання, повісті, роман. Типологія літературно-художніх видань пов’язана з віковими характеристиками читачів, а також з родами й жанрами художньої літератури. Наприклад, читачам-дошкільникам перш за все адресуються видання фольклорних творів малих жанрів – пісень, загадок..

Книжкова серія (серійне видання) для дітей – це ряд самостійних однотипних книжкових видань, які виходять у світ відповідно до певного задуму, мають громадське значення й педагогічну спрямованість. Серійні видання для дітей вирізняються різноманітністю задумів, читацьких категорій, цільовим призначенням. Практично кожен вік ураховується при формуванні серійних видань.

Друк збірників творів вкрай рідко використовується у видавничій практиці для дітей. Як правило, видаються збірки творів дитячих письменників або письменників, твори яких входять у так званий золотий фонд літератури для дітей. Збірки творів призначаються читачам старшого шкільного, підліткового віку. Мета підготовки такого видання – ознайомлення не лише із творами, але й з творчістю письменника.

Як правило, діти запам’ятовують не книжки, не авторів, а назви творів та імена героїв. Збірки творів містять найкращі твори автора.

Періодичні видання для дітей – журнали й газети, орієнтовані на досить вузьку конкретну вікову категорію читачів. Ці видання привчають дітей до послідовного постійного читання.

Книжка-іграшка – це видання особливих конструктивних форм, призначене для розумового та естетичного розвитку дітей. Розрізняють такі види книжок-іграшок: книжка-ширмочка, книжка-гармошка, книжка-вертушка, книжка з ігровим задумом, книжка-панорама, книжка-витівка, книжка-фігура.

Книжки-іграшки як підвид видання для дітей використовується часто. Ці видання представлені як картинки й силуети, які вирізаються й и наклеюються, ляльки для вдягання, картинки-головоломки (зображення складається з окремих частин), лото, карти, панорами, іграшки з паперу, розмальовки.

Своєрідною книжкою-іграшкою стають і видання маленького формату (32-а доля аркуша). У СРСР вперше такі книжки друкував «Дитвидав» у 1938 р., зокрема серію «Для маленьких», у яку увійшли 5 казок, 2 оповідання, 13 віршів. Їх тиражі сягали 5 млн. прим.

Перші книги діти не читають, а розглядають. Дошкільнята звертають увагу на малюнки. Тому важливе місце серед видань літератури для дітей займає книжка-картинка.

Вона допомагає дитині самостійно відшукувати зміст й значення малюнка не окремими словами, як при читанні, а цілими картинами-блоками.

Ми розглянули зовнішні ознаки видань для дітей, що визначають їх вид.

Далі проаналізуємо дитячі видання на основі предмета й цільового призначення творів літератури. Цей видовий ряд пов’язаний з характером інформації та цільовим призначенням видання і використовується при класифікації пізнавальної літератури.

За характером інформації й цільовим призначенням виділяють такі види видань: науково-популярні, довідкові видання, практичні посібники, книги для профорієнтації, видання для дозвілля. С. Антонова пропонує іншу класифікацію дитячої літератури й виокремлює пізнавальне, художнє та навчальне видання.

Пізнавальна книга сприяє розширенню знань, дає знанням всебічну характеристику, структурує їх, спрямована на розвиток інтелектуальної сфери дитини, накопичення нею певних знань. Її цільове призначення полягає в тому, щоб зрозуміло для дітей різного віку розповісти про системність навколишнього світу, його будову, причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами та предметами, а також розкрити сутність наукових понять, допомогти дітям оволодіти їхнім науковим змістом, навчити оперувати ними в навчально-пізнавальній діяльності. Тут особливе значення мають практичні матеріали, що сприяють формуванню конкретних умінь. Хоча тут основне місце займає науково-художній або художній текст, який характеризує науковий, науково-популярний блок знань, велике значення мають саме відомості практичного й методичного плану, що можуть подаватися в додатках. Деякі пізнавальні книги будуються лише на зображальному матеріалі. Такі книги видаються для читачів-дошкільнят, які самі ще не читають, але з інтересом ознайомлюються з картинками. Пізнавальні видання поділяються на науково-популярні та науково-художні, довідкові, виробничі, видання для дозвілля. Науково-художні та науково-популярні видання допомагають зробити досягнення науки доступними читачу певного віку. У науково-художньому творі використовується цікавий сюжет, майстерна композиція, яскрава розповідь, художній образ, присутні герої. Вони здатні зацікавити дитину конкретними фактами, подіями, героями. Пізнавального матеріалу в науково-художньому дитячому творі небагато, а цікавий захоплюючий сюжет часто спрямовує увагу юного читача на перебіг подій, а не на конкретну інформацію.

Науково-популярні видання формують систему знань, мають інформаційну, освітню функцію (підручники, енциклопедії, словники, довідники та ін.). Вони, як правило, представлені збірниками або друкуються в серійних виданнях (наприклад, «Эврика»). У науково-популярному творі представленні логічні поняття, які автор пояснює, пропонуючи докази, переконуючи відомими прикладами, фактами, порівнюючи незнайоме зі знайомим.

Для найменших читачів створюються книги, побудовані у вигляді відповідей на питання. Такі видання допомагають організації мислення дітей. Часто друкуються у вигляді книжок-картинок.

Особливе місце в масиві видань для дітей займають довідкові видання – відібрані під певним кутом зору дані з різних галузей науки, культури і техніки з метою поглиблення й уточнення шкільних програм; одне із завдань довідкового видання – формувати системи знань людини (особистий тезаурус), їх структурування, відображення зв’язків між ними.. Вони сприяють навчальному процесу й мають, як правило, науково-популярний характер.

Головна відмінність довідкових видань для дітей від довідкових видань для дорослих полягає в тому, що вони передбачають інший характер читання. Довідкові видання для дітей, зазвичай, передбачають «суцільне» послідовне читання, тому їх можна назвати літературою для читання, яка покликана дати уявлення про систему наукового знання (на відміну від довідкової літератури для дорослих, яка не передбачає суцільне читання). Крім того, для них характерна цікавість, яскравість викладу інформації. Мова вирізняється образністю, вона менш стандартизована. По-іншому складаються типові схеми статей, часто застосовується форма питань-відповідей, уривки з творів художньої літератури.

Довідкові видання для дітей об’єднують енциклопедії, словники, настільні і відривні календарі. Домінують серед цих видань енциклопедії й енциклопедичні словники. Енциклопедії, як правило, будуються за тематичним принципом, спрямована на читання, самоосвіту, на розширення й поглиблення знань, які набуваються в школі. Такі видання вчать дітей самостійно знаходити необхідну інформацію за певними питаннями чи галузями знань.

Таке завдання пізнавальної літератури для дітей, як професійна орієнтація підлітків, вирішується саме довідковими виданнями, зокрема галузеві енциклопедичні словники. Подаючи розширену інформацію про певну галузь – музику, театр, літературу тощо – така книга дає цілісне уявлення про діяльність в конкретній сфері. Читач дізнається про форми й методи роботи, історію, теорію відповідної галузі, біографію людей, що сприяє його розвитку.

До довідкової літератури відносяться і відривні та настільні календарі («Календар школяра, наприклад), які являють собою ілюстровані збірники творів усіх видів літератури для дітей, складені за логічним принципом, коли структура визначається послідовність календарного часу, а зміст пов’язаний з історією, культурою, географією, що відповідають даті року.

Практичні посібники призначені не тільки для читання. Вони знайомлять читачів з методами виконання певних операцій, з навичками праці, допомагають у технічній і художній творчості (серія «Знай і вмій», «Практикум радіолюбителя»). Такі книги видаються серіями.

Видання для дозвілля задовольняють інтереси й захоплення, пов’язані з проведенням вільного часу. Їх можна умовно поділити на кілька груп:

• спрямовані на комплексний розвиток інтелектуальних та мануально-практичних здібностей дитини;

• спрямовані на розвиток навичок читання і письма рідною та іноземними мовами;

• спрямовані на розвиток інтелектуальних та логічних здібностей, мислення, кмітливості;

• спрямовані на розвиток уяви та творчих здібностей;

• спрямовані на розвиток математичних здібностей;

• спрямовані на розвиток пам'яті, уваги та сенсорних здібностей.

До них належать збірники задач, ребусів, кросвордів, посібники із гри в шахи, шашки, колекціонування.

В окрему групу виділяють інформаційні видання – бібліографічні покажчики для дітей різних вікових категорій. Зміст бібліографічних матеріалів для дітей універсальний і пов’язаний зі шкільною програмою навчання, позашкільною роботою з дітьми.