34. Вчення про субстанцію.

Дакартова позиція є позицією дуалізму, подвоєння світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної: 1)природну, матеріальну субстанцію; 2)духовну, мислячу субстанцію. Над обома субстанціями підноситься Бог, як вища і самостійна реальність. Субстанції є похідними.

Філософія Лейбніца: Монади – це прості, неподільні духовні субстанції, ідеальні, духовні першоелементи буття. Лейбніц розрізняє монади декількох видів: - монади – душі – характерні для біологічних об’єктів; - монади – духі – утворюють людину наділену свідомістю; - монада – Бог – найдосконаліша монада, яка встановлює гармонію між всіма монадами.

Якщо у Бекона вчення про одноманітність субстанції, Декарт – “двомірність” субстанції, Лейбніц – відстоює вчення про множинність субстанції.

Сенсуалізм.

Дж.Берклі і Д.Юм були переконані у тому, що ми дізнаємося про наявність предмета через наші органи чуття і відчуття. Перед нами не предмет, а сума наших відчуттів і чуттєвого сприйняття. Ми маємо справу не з дійсністю, а з нашими відчуттями (така пріоритетність відчуття у процесі пізнання отримала назву сенсуалізму) цієї дійсності, яка для нас є справжньою. Який світ стоїть за ними (відчуттями), ми ніколи не дізнаємось тому, що не в стані вийти за межі наших відчуттів. Те, що ми відчуваємо і те, що є насправді, не одне і теж, але нам можливе тільки відчутне. Тому є можливість стверджувати, що дійсність - це сукупність наших відчуттів.

35. Проблема людини у філософії просвітницива (Руссо, Вольтер).

Вольтер:

- заперечує існування душі у людини, вважає, що люди – це розумні автомати, чи тварини, з кращим, ніж у тварин інтелектом, але слабшим інстинктом. За Вольтером, людина є вільною тому, що усвідомлює свою свободу і здатна робити те, що бажає;

- під впливом Локка Вольтер розглядає людину у взаємодії з існуючими людьми, він вважає, що всі люди є рівними перед законом і правом, а соціальна і майнова рівність людей є передумовою збереження суспільної рівноваги і нормального розвитку суспільства.

За Руссо всі люди за природою є вільними, а коріння соціальної нерівності є майнова нерівність, що пов’язана з існуванням приватної власності, з виникненням і розвитком держави. Соціальна нерівність посилюється і проходить декілька етапів:

- перша ступінь нерівності пов’язана з виникненням приватної власності і поділом суспільства на бідних і багатих;

- другий ступінь пов’язаний з виникненням держави і суспільним договором між багатими та бідними, про створення державної влади, яка повинна бути гарантом справедливості і миру;

- третій ступінь – перетворення законної влади на деспотизм.

Руссо був одним із тих, хто здогадався про значення протиріччя в суспільному розвитку і звернув увагу на проблему відчуження. За Руссо, відчуження і страждання випливають з протиріччя між станом і бажанням, між природою і суспільними установами, між людиною і громадянином. Якщо зняти ці протиріччя, людина знову стане щасливою в громадянському суспільстві, як і в природному стані.

36.Нім класична філ як особливий етап новоєвропейс філос. Особливість .

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії. Представники: Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах .

Особливості:

1. всіх представників об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості.

2. представники надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій.

3. німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку.

4. виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.

5. розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

6. відбувається зміщення акценту з аналізу природи – на дослідження людини як автономного світу. саме з людського духу, духовної діяльності людини виводиться весь навколишній світ – як природній, так і культурний.