45. Поезія і. Франка

За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури;  найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка «З вершин і низин» (1887, поширена 1893), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка «Зів'яле листя» (1896). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900) Програмова збірка «Semper tiro» (1906) є містичним кредо поета-борця. «Давнє і нове» (1911) поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.

46. Проза і. Франка

Серед величезного масиву творчості І. Франка особливо виділяється мала проза. Останні роки розвитку літературознавства характеризуються постійним зростанням зацікавлення поетикою художнього твору, зокре­ма в аспекті жанрового синкретизму, психологічного аналізу, філософіч­ності твору аж до створення симво­лістських та імпресіоністських ефектів. Водночас мала проза Франка в аспекті розгляду її поетики і жанрової специфіки не знайшла переконливої інтерпретації. На наш погляд, розгляд її через наратологічну поетику дає можливість по-новому висвіт­лити її самобутність, її жанрово-творче нова­торство. Саме крізь призму наратології, яка є домінуючим чинником творення і художнього світу, і структури, і людських характерів, можна простежити характер художніх шукань прозаїка. Нині підхід до літературної спадщини І. Франка потребує переосмислення, зокрема нових поглядів на жанрово-стильову своєрідність та нарацію малої прози. Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Проза Франка відзначається жанровим багатством і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

47. Лірика Лесі Українки.

Леся Українка увійшла в історію літератури головним чином як автор драматичних творів і поем, в яких також сильний драматичний елемент. Виступила вона, однак, на літературному терені як поет-лірик. І на протязі всього свого недовгого, героїчного і страдницького життя весь час зверталася до лірики, бурхливо і неухильно піднімаючись на вершини, надзвичайно віддалені від перших дитячих спроб, у яких віддала свою данину сентименталізмові, що панував тоді в українській літературі. Але й ті спроби були позначені рисами справжнього таланту. Нині не можемо ми пристати на твердження Франка, висловлене в тій же статті 1898 року: «її талант — ліричний, але не вузько суб'єктивний, їй удаються й епічні, і драматичні форми, але тільки тоді, коли вони являються тільки формами її могутньої лірики». Зауважу, проте, що елементи лірики чи ліризму бачимо ми і в таких, скажімо, поемах, як «Вілапосестра» чи «Ізольда Білорука», і в таких драматичних речах, як напоєна спогадами дитинства, повівом народної пісні, красою рідної поетесі Волині «Лісова пісня», і в драматичних її поемах та п'єсах з давньогрецькою, давньоримською, староіспанською тощо тематикою, в яких гостро лунала сучасність, як гостро лунала вона приміром, у Шевченкових «Неофітах» чи у Франковому «Мойсеї».