1. Правові та організаційні основи охорони праці
1.1. Законодавча та нормативна база охорони праці
Основою законодавства України про охорону праці є Конституція України, яка гарантує громадянам України право на працю та її безпеку, і система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.
Основними законодавчими актами цієї системи є Закони України «Про охорону праці», "Кодекс законів про працю", «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про цивільну оборону», "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності" та інші. З точки зору охорони праці основна роль у цій системі належить Закону України «Про охорону праці», прийнятому в жовтні 2005 р. Мета Закону України «Про охорону праці» – регулювання відносин між роботодавцем і працівником з питань охорони праці. Посередником у регулюванні цих відносин виступають держава, профспілки, інші офіційні об'єднання громадян. Закон включає 8 розділів і 39 статей.
Закон України «Про охорону праці» визначає саме поняття охорони праці як соціальної категорії: охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, направлених на збереження життя і здоров'я людини в процесі праці.
Основними принципами державної політики в галузі охорони праці відповідно до Закону є:
– пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повна відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
– комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм із цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
– соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
– встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;
– використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
– здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
– забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій і громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони праці, а також співробітництво і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
– міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.
З метою реалізації цих принципів, а також з метою чіткого визначення правовідносин між працівником і роботодавцем щодо питань охорони праці, які є однією із важливіших суспільних проблем, правове поле Закону України «Про охорону праці» охоплює основні аспекти цих правовідносин, у тому числі:
– гарантії прав громадян на охорону праці при укладанні трудового договору та в процесі праці, на соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, на відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я чи спричинення моральної шкоди, права жінок, неповнолітніх, інвалідів на охорону праці тощо;
– організація та управління охороною праці на виробництві, обов'язки власника і працівника щодо охорони праці, медичні огляди і навчання працівників, фінансування охорони праці та її регулювання в колективному договорі, служба охорони праці на підприємстві, додержання вимог охорони праці при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, комісія з охорони праці підприємства, інформація та звітність про стан охорони праці, добровільні громадські об'єднання працівників і спеціалістів з питань охорони праці;
– економічне стимулювання охорони праці, відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці, застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій, установ, відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємств;
– державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти про охорону праці, їх види, порядок їх опрацювання, прийняття, скасування і припинення чинності, поширення державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці на сферу трудового і професійного навчання молоді;
– державне управління охороною праці, органи, що його здійснюють, їх компетенція і повноваження, організація наукових досліджень з питань охорони праці;
– державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, органи державного нагляду за охороною праці, їх повноваження і права, уповноважені трудових колективів і профспілки як представницькі органи, що здійснюють функції громадського контролю за охороною праці;
– відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці.
Суть законодавства України про охорону праці з перерахованих вище основних аспектів правовідносин між працівником і роботодавцем буде розглянута нижче у відповідних розділах і темах підручника.
Інші закони системи законодавчих актів, спрямованих на реалізацію конституційного права громадян на безпеку праці, регламентують вимоги до вирішення окремих питань охорони праці: пожежної безпеки, радіаційного захисту, виробничої санітарії, епідемічної безпеки, охорони здоров'я. Дотримання вимог цих законодавчих актів є обов'язковим при вирішенні питань безпеки праці в конкретних умовах. Більш детально основні вимоги цих актів щодо охорони праці будуть наводитися в підручнику нижче при розгляді тем і питань, що належать до їх правового поля.
Нормативно-технічну базу охорони праці становлять міжгалузеві та галузеві державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) і нормативні акти про охорону праці окремих підприємств. До цієї групи нормативних актів входять правила, ДСТУ, норми, положення, статути, інструкції, керівництва, вказівки, рекомендації, вимоги, технічні умови безпеки, переліки та ін., яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.
Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації суспільного виробництва України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності.
Державний галузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від їх форм власності, що відносяться до певної галузі.
Державні нормативні акти про охорону праці можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів України, Комітетом з нагляду за охороною праці України, відповідними міністерствами та відомствами за погодженням з Комітетом з нагляду за охороною праці України.
Ведеться Державний реєстр нормативних актів про охорону праці, в якому кожному нормативному акту присвоєно відповідний код – для можливості машинного обліку і зручності користування ними.
Кодування міжгалузевих ДНАОП здійснюється відповідно до наведеної нижче схеми.
Серед державних нормативно-технічних актів про охорону праці важливе місце посідають державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ). Державна система стандартів з питань охорони праці – це комплекс взаємопов'язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. ДСТУ почали розроблятися з 1992 р. До Державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці включено 39 ДСТУ.
У Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів внесені відповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянського Союзу, які є чинними в Україні на даний час.
Окремою групою під назвою «Міжнародні стандарти безпеки праці» до Державного реєстру внесені стандарти системи стандартів безпеки праці колишнього Радянського Союзу.
У Державному реєстрі нормативи цієї групи наводяться в такому вигляді: ГОСТ 12.Х.ХХХ-ХХ.ССБТ (далі повна назва нормативного акту).
У наведеному вище цифра 12. означає, що норматив належить до системи стандартів «безопасности труда – ССБТ».
Перша цифра після 12. визначає групу цього нормативу в «ССБТ». Система передбачає 10 груп нормативів – 0-9. Чинними на даний час є групи 0-5. Групи 6-9 – резервні.
Стандарти групи 0 – основоположні. Вони встановлюють організаційно-методичні основи ССБТ, термінологію у сфері охорони праці, класифікацію безпечних і шкідливих виробничих факторів, вимоги до організації трудових процесів, навчання, атестації тощо.
Стандарти групи 1 регламентують загальні вимоги безпеки до окремих видів небезпечних і шкідливих виробничих факторів, гранично допустимих значень їх параметрів і характеристик, методів контролю та захисту працюючих.
Стандарти групи 2 встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування, окремих його видів, методів контролю за дотриманням вимог безпеки.
Стандарти групи 3 регламентують вимоги безпеки до технологічних процесів, робочих місць, режимів праці, систем управління тощо.
Стандарти групи 4 – це стандарти вимог до засобів колективного та індивідуального захисту, їх конструктивних, експлуатаційних та гігієнічних якостей, а також до методів їх випробування та оцінки.
Стандарти групи 5 визначають загальні вимоги безпеки до виробничих будівель, приміщень і споруд.
Подальші три цифри (XXX) визначають порядковий номер ГОСТу в групі за реєстрацією, а дві останні (XX) – рік видання.
Нормативні акти про охорону праці підприємства діють тільки на даному підприємстві. Вони опрацьовуються на підприємстві, затверджуються його керівником і спрямовуються на побудову чіткої системи управління охороною праці на підприємстві та створення безпечних і нешкідливих умов праці.
Компетенцією нормативних актів підприємства можуть бути:
– організація управління охороною праці на підприємстві;
– визначення обов'язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб за дотримання ними функцій щодо охорони праці;
– забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення причин травматизму, професійних і виробничо-обумовлених захворювань;
– організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці;
– внесення вимог нормативних актів про охорону праці до технологічної і конструкторської документації, встановлення порядку проведення експертизи цієї документації щодо повноти викладення цих вимог;
– організація правильної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском, тощо);
– організація проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працюючих з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною небезпекою;
– встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках і робочих місцях;
– опрацювання, узгодження в установленому порядку та затвердження заходів щодо забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності в державних нормативних актах про охорону праці конкретних вимог;
– визначення заходів щодо пожежної безпеки;
– організація забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами, а також лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою підсоленою водою тощо;
– організація проведення попереднього (при влаштуванні на роботу) і періодичних медичних оглядів працівників певних категорій;
– встановлення порядку ознайомлення працівника, з яким укладається трудова угода, з умовами праці на підприємстві, можливістю шкідливого впливу на здоров'я, пільгами та ком-пенсаціями за роботу в тяжких умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору;
– визначення порядку інформування працюючих про зміни в нормативних актах протягом дії трудового договору.
Визначений перелік неповний, власник може затверджувати нормативні акти про охорону праці, що виникають із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства.
Для опрацювання, узгодження, затвердження нормативних актів підприємства за наказом власника створюється комісія чи робоча група, визначаються терміни, виконавці та керівники. Розробляється план опрацювання нормативного акту, який затверджується власником. Проект нормативного акту підприємства про охорону праці узгоджується зі службою охорони праці цього підприємства та юрисконсультами, з іншими зацікавленими службами, профспілками. Реєстрація та облік нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, здійснюються у порядку, встановленому власником, якщо інше не передбачено законодавством.