24. Інститут громадянства в зарубіжних країнах.

Конституція регулює положення як громадян, так й іноземців, та інститут громадянства.

Громадянство, як правило, характерно для республік. Воно має на увазі зв'язок людини і держави, тобто громадянин - це особа, яка володіє правом і обов'язком брати активну участь у реалізації державної власті.

Основні принципи громадянства, як правило, встановлюються в конституціях, детальне регулювання здійснюється звичайними законами.

Є конституції, які не містять спеціальних норм про громадянство. Наприклад, Конституція Італії; громадянство цієї країни регулюється Законом про громадянство 1912 зі змінами і доповненнями та Положенням про громадянство 1983 А Конституція Куби, наприклад, має цілу главу про громадянство, де докладно регламентуються даний інститут.

25. Порядок набуття та припинення громадянства.

Існує декілька способів набуття громадянства (підданства).

Переважна більшість людей набуває громадянство за народженням. Такий спосіб називається філіації. Громадянство отримується на основі принципу «права крові» і «права грунту». У першому випадку дитина набуває громадянство батьків незалежно від місця народження, а в другому - дитина стає громадянином тієї держави, на території якого народився, незалежно від громадянства батьків. У більшості країн законодавство передбачає обидва підстави набуття громадянства за народженням: і права крові, і права грунту.

Другим загальновизнаним способом набуття громадянства є натуралізація. Натуралізація - це прийом до громадянства іноземця за заявою. Зазвичай натуралізація може мати місце після певного терміну проживання іноземця на території даної держави (наприклад, щоб отримати громадянство Угорщини, потрібно прожити на се території 3 роки, Алжиру - 7 років, Республіки Чад - 15 років).

Крім проживання на території даної держави-на-віч висуваються й інші вимоги. Одним з таких вимог є знання мови країни, до громадянства якої особа бажає вступити. Пред'являється також вимоги до стану здоров'я цієї особи (наприклад, відсутність захворювання на СНІД), наявність дієздатності. У більшості країн ставиться вимога - не бути зареєстрованим в якості члена терористичної організації.

В окремих арабських державах (Кувейт, ОАЕ та ін) до громадянства можуть бути прийняті тільки мусульмани.

Трансферт (від лат. — переношу, переміщую) означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої. Згідно з діючим у сучасному міжнародному праві принципом поваги прав людини проце­дура трансферту здійснюється після плебісциту про державну належність території, внаслідок якої населення дає свою згоду на перехід території до іншої держави і тим самим — на зміну громадянства. Крім того, окремим категоріям населення, окремим особам надається право оптації — вибору громадянства, тобто право набути нового громадянства че­рез трансферт або зберегти громадянство держави — ко­лишнього суверена. Оптацією називають й право вибо­ру одного з двох громадянств, яке надається біпатриду з огляду на конвенції про скасування подвійного громадянства.

Втрата громадянства (репудіація, або добровільна від­мова). За національним правом більшості держав підстави втра­ти громадянства такі.

Експатріація — вихід з громадянства за власним ба­жанням. Згідно з законодавством Англії, США і ряду інших держав для експатріації не потребується дозволу державних органів — вона здійснюється за односторонньою заявою про і відмову від громадянства. У Франції свобода експатріації існує лише для осіб, які набули громадянства Франції за "правом крові" за кордоном. У Німеччині свобода експатріації обмежена для державних службовців, суддів, військовозобов'язаних, які не відбули строкової служби. В Японії, Ірландії. І Австрії, Україні існує дозвільна система експатріації: у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою, майнові зобов'язання, з якими ' пов'язані істотні інтереси громадян чи організацій.

Денатуралізація — примусове позбавлення громадян­ства, набутого в результаті натуралізації. Денатуралізація базується на концепції недостатньої усталеності зв'язку натуралізованого громадянина з його новою батьківщиною. То­му законодавство деяких держав встановлює умови, за яких акт натуралізації скасовується. Наприклад, натуралізований аргентинець за рішенням суду втрачає громадянство у разі "перебування за кордоном понад два роки" або за "нанесення шкоди уряду Аргентини". Громадянство України втра­чається внаслідок виявлення факту подання неправдивих ві­домостей або фальшивих документів під час натуралізації.

Денаціоналізація — примусове позбавлення громадянства осіб, які набули його за правом народження.

Так, громадянство України втрачається внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, поліції, юстиції або до інших органів державної влади в іноземній державі без згоди на те державних органів України.