32. Конфедерація як форма територіально-політичного устрою держави.

Конфедерація - добровільне об'єднання незалежних країн для досягнення конкретних цілей, при якій об'єдналися країни, повністю зберігаючи суверенітет і значну незалежність, передають частину своїх владних повноважень спільним органам влади для координації деяких дій. Як правило, це зовнішня політика, зв'язок, транспорт, збройні сили. На відміну від членства в одній федерації, держава може бути членом декількох конфедерацій одночасно. Судячи з історичного досвіду, конфедерація з плином часу або розпадається, або стає федерацією.

Конфедерація - сама рідко зустрічається форма державного устрою. Деякі політологи навіть схильні не вважати конфедерацію повноцінною, справжньою державою. Форма організації центрального уряду при такому державному устрої буде слабкою: центральний орган в конфедерації не володіє безпосередньою юрисдикцією над громадянами держави і діє тільки через суб'єкти, рішення так званих органів спільного управління не мають силу прямої дії. Такі рішення можуть набути чинності тільки після затвердження центральними органами влади держав-членів конфедерації. У конфедерації немає єдиного вищого законодавчого органу, також як і єдиного громадянства. Країни учасниці конфедерації мають право за бажанням вийти зі складу конфедерації, тобто розірвати конфедеративний договір. Згідно Е. Хейвуд, концепція конфедерації - найслабша форма наднаціонального співробітництва. Вона охоплює будь-які форми взаємодії держав, які зберігають незалежність і суверенітет кожної країни.

Часом термін конфедерація помилково використовується замість федерація. Конфедерація це країна або утворення схоже у своїй пірамідальній структурі на федерацію але з не таким могутнім центральним урядом. Конфедерація може складатися з країн-членів, що тимчасово делегують свій суверенітет, які у своїх повноваженнях можуть вважатися цілком суверенними і залишають право на вихід. Хоча конфедерація це «вільне подружжя» але, дійсно, різниця з федерацією не є виразною.

США спершу були засновані, як конфедерація підписавши Акт Конфедерації але пізніше перетворилися на федерацію, ратифікувавши сучасну Конституцію США у 1789 році. Громадянська війна в Америці може розглядатися, як війна між прихильниками федеративного і конфедеративного єства цієї держави.

Конфедерацією також був Радянський Союз. Серед сучасних країн до конфедерації можна віднести Швейцарію, що закріплено у її конституції.

Європейський Союз не можна віднести до конфедерації, оскільки це насамперед економічний союз, який складається з ряду країн, які зберігають свій суверенітет

37. Автономія: поняття та види

Автоно́мія (грец. αυτος — «сам» і грец. νομος — «закон») — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією. Автономія може базуватися на культурній чи етнічній відмінності — і часто веде до наступної незалежності.

Автономія - це право, надане єднання, станам, корпораціям керуватися власними нормами і правилами у певних межах.

Теорією державного управління виділяється самоврядування - наслідок децентралізації державної влади у формі нормативно-правового закріплення передачі прав адміністративно-територіальним одиницям держави з реалізації від імені місцевого населення можливості і здібності визначення суспільного ладу в питаннях місцевого значення в певних сферах під власну відповідальність. Поряд із самоврядуванням - равноправноправіем всіх адміністративно-територіальних одиниць, автономія передбачає визнання автономних прав на визначення громадського порядку в деяких сферах, можливо відмінних від прав інших одиниць. За сфер виділяють автономії адміністративні - в питаннях здійснення організації громадського управління та прийняття рішень, і національні - у реалізації особливих прав етнічних груп.

У середні століття існували самі великі й різноманітні автономії, коливалася державну єдність і загальне державне право. Сучасні держави по справедливості не допускають автономії, здатної порушувати рівноправність. Але й тепер, зізнається, звичайно в межах закону, автономія громад, єднань, спілок, корпорацій в їх внутрішніх, особливих справах і відносинах. Подібна автономія забезпечує їх вільний розвиток, необхідний ріст і порядок, благотворно діючи на розвиток сил як окремих членів, так і всієї сукупності їх в єднанні чи союз. Крім того, держава може допускати дожівшую до кінця XIX - початку XX автономію династичних родів і дворян-землевласників, в тій мірі, в якій вона не суперечить державному устрою і не виходить з області сімейних інститутів та спадкового права (фамільні постанови, фідеікомісса, виділ дочок і т. п.).