4.3. Якість інформації

4.3.1. Модальність інформації

Як встановлюють сучасні модальні логіки, повідомлення може описувати різні світи: реальний, псевдореальний, ірреальний та невизначений²². Відношення твердження до одного з цих світів називають модальністю. Як правило, всі твердження одного повідомлення мають одну й ту ж модальність.

Під реальним розуміють дійсний світ, що оточує нас. Стосовно будь-якого твердження, яке описує цей світ, можна сказати, що воно є або істинним (істинність дорівнює 1), або хибним (істинність дорівнює 0). Твердження будь-яких інших світів стосовно реального є або хибними, або невизначеними, або такими, що не мають змісту.

Приклад. Твердження Місяць має атмосферу таку ж, як і Земля є хибним. Твердження На рівні моря вода кипить при температурі 100ºC є істинним.

Під псевдореальним розуміють такий світ, який з певною імовірністю може бути реальним. Іноді такий світ ще називають фіктивним²³. Стосовно реального світу кожне з таких тверджень, як правило, є хибним; проте, коли в ньому замість існуючих значень змінних (див. логічну будову твердження в розділі 7.1.3) підставити інші, то таке твердження в реальному світі може стати істинним. Щодо таких тверджень будемо вважати, що їх істинність стосовно реального світу перебуває в межах 0,0…1,0, тобто є імовірною²⁴, причому, чим менше підстановок слід робити у твердженні, тим ступінь цієї ймовірності вищий. До псевдореального світу належить уся художня література, а в науковій літературі — всі гіпотетичні щодо реального світу твердження.

Приклад. Твердження Анна Кареніна кинулась під поїзд лише з певною імовірністю можна вважати істинним, оскільки в реальному світі колись могла існувати чи ще буде існувати якась реальна особа з іменем Анна Кареніна, яка колись справді кинулась чи справді ще кинеться під поїзд.

Під ірреальним розуміють вигаданий світ. Твердження, що описують ірреальний світ, стосовно реального завжди є хибними (істинність рівна 0), оскільки в реальному світі нема таких змінних і/чи предикатів, які використані в цих твердженнях.

Приклад. Твердження Котигорошко схопив меча й ударив ним десятиголового Змія описує ірреальний світ — казки. У реальному світі нема ні Котигорошка, ні десятиголового Змія.

Невизначений світ — це такий світ, стосовно якого не можна встановити, чи він реальний, чи псевдореальний, чи ірреальний. Стосовно будь-якого твердження такого повідомлення невідомо, який зі згаданих вище трьох світів воно описує, а тому говорити про його істинність — безпідставно.

Приклад. Невизначене повідомлення: Рятувальна команда розшукала в морі в непошкодженому стані шхуну, яка ще годину тому подала сигнал “SOS” такого змісту: «Рятуйте, шхуна затонула вже практично повністю». Проте екіпажу на кораблі рятівники не виявили. На шхуні рятівники лише віднайшли пляшку з повідомленням про напад на екіпаж шхуни космічного корабля. Жодних суден, що пропливали поруч, виявлено не було.

4.3.2. Істинність інформації

З урахуванням описуваних світів інформацію щодо якості можна класифікувати на реальну, нереальну (псевдореальну й ірреальну) та невизначену.

Реальна інформація буває істинною чи хибною. У суспільстві найвище цінують істинну інформацію. На перевірку (верифікацію) її істинності можуть витрачати значні фінансові ресурси.

Брехня — це хибна реальна інформація, хибність якої не приховують.

Приклад. “Милі брéхні” часто використовують у гумористичних оповіданнях на зразок „Пригод барона Мюнхаузена” Х. Ххххххххх.

Обман — це хибна реальна інформацію, яку свідомо видають за істинну.

Приклад. Обман часто використовують під час виборчих кампаній, звинувачуючи супротивника в тих вчинках, яких він не робив (крадіжках, хабарах, порушенні моральних норм тощо). При цьому розраховують на те, що, поки супротивник доведе хибність висунутих проти нього звинувачень, його вже встигнуть перемогти.

Ще одним порушенням щодо істинності є замовчування. Замовчування — це ненадання отримувачам інформації про певні факти реального світу.

Приклад. Замовчуванням часто користуються “політики” певного гатунку чи злочинці для того, щоби не зізнаватися в інших скоєних злочинах чи не видати співучасників.

Нереальна інформація — це псевдореальна або ірреальна інформація. Виділяють два її види: вигадки та дезінформацію.

Вигадки — це така нереальна інформація, нереальність якої не приховують.

Дезінформація — це така нереальна інформація, яку видають за реальну, причому істинну. Серед дезінформації виділяють два її види: “напівправду”, коли до правди “домішують” вигадку, та “качки”, коли інформацію вигадують повністю.

Дати посилання на трактування дезінформації в Прохорова.

Приклад. Напівправда: Наша армія перемогла (насправді була “нічия”). “Качка”: Наша армія перемогла (насправді жодних сутичок зі супротивником не було).

У ЗМІ обман, замовчування та дезінформацію часто використовують у пропаганді²⁵. При цьому виявити обман порівняно нескладно: для цього слід лише здійснити перевірку потрібних тверджень щодо реального світу.

Складнішими для таких перевірок є дезінформація та замовчування. Проте, коли порівняти між собою ці два останні види порушень, то виявиться, що для перевірки складнішим, ніж дезінформація є замовчування, оскільки дезінформацію все ж можна перевірити (дезінформаційні твердження не повинні мати прототипу — фрагмента в реальному світі), а замовчування не дають змоги виявити сам уривок повідомлення про фрагмент реального світу, не кажучи вже про його істинність чи хибність.

З позиції реального світу будь-яка нереальна інформація завжди є хибною, а тому говорити про її істинність — безпідставно. Натомість можна говорити лише про її суперечливість чи несуперечливість (в межах одного й того ж чи кількох різних повідомлень).

Приклад. Безглуздо сперечатися про те, скільки насправді в казкового Змія було голів — три, сім чи десять. Проте не можна твердити, що в Змія одночасно було то десять голів, то три, то сім (хіба після того, як їх, начеб-то, відрубав Котигорошко).

Крім того, в повідомленні (якщо це не інформаційна кампанія) стосовно нереальної інформації завжди повинно бути явно сказано, що це саме нереальна інформація (наприклад, в анотації до книги повинно бути написано Роман, Фантастика, а в літературі для дітей — Казка тощо). Відсутність таких вказівок може призвести до того, що роман сприйматимуть як історичну хроніку, а казку для дорослих — як записки психічно хворої людини. Використання такого прийому загалом є забороненим.

Невизначена інформація. Цей вид інформації для отримувачів є найнебезпечнішим, оскільки вони, як експерти, повинні самостійно визначати, до якого світу належить кожне твердження опрацьовуваного повідомлення, хоча зробити це внаслідок відсутності необхідної кваліфікації вони, як правило, не можуть.

Приклад. До невизначеної інформації належать деякі твори відомих письменників — М. Гоголя („Вій”), М. Булгакова („Майстер і Маргарита”).