2. Поширення маґдебурзького права містами європи

2.1 Причини поширення маґдебурзького права

Появу німецького права на сусідніх з Німеччиною територіях потрібно розглядати в зв'язку з господарськими перетвореннями всередині самих держав, що запозичили це право. У XII - XIII ст. в ряді держав Центральної та Східної Європи відбулися істотні зміни в сільському господарстві. Розвиток великого землеволодіння призвів до посилення внутрішньої колонізації з метою збільшення доходу з землі шляхом корчування лісів і заселення пустищ. Причому спочатку німецьке право мало яскраво виражений сільський характер. Згідно зі статистичними даними, наведеними О. Бальцером, тільки в Польщі в XIII ст. було засновано 400 нових сіл на німецькому праві.¹ Тим не менш, дуже швидко воно стало поширюватися і в містах. До причин, що сприяли цьому, поряд з розвитком сільського господарства, слід віднести товарно-грошовий обмін, а також процеси, пов'язані з поділом праці. У розвитку різних європейських територій величезну роль відіграла також гірнича справа. Рудники міді в Словаччині, олова, срібла і солі в Малій Польщі, золота в Сілезії і срібла в Чехії сприяли зростанню продукції гірничодобувної галузі, що приваблювала купців з сусідніх держав, насамперед з німецьких земель. Початок було покладено в 1211 р. в Сілезькій Злоториї. Прибулі сюди переселенці з Німеччини стали застосовувати права міста Маґдебурга. Наступними стали силезькі Львовек і Шрода, які отримали маґдебурзьке право відповідно в 1217 р. і перед 1235 роком. Згодом у цій частині Нижньої Сілезії виникло найбільше число міст нового типу, які створили власний правовий зразок міського права, пізніше широко поширився в Польщі. Маґдебурзьке право зародившись у Німеччині поширилось також у інших країнах Центральної Європи, Польщі, Словаччини, Угорщини та Чехії. Поширення маґдебурзького права у Центральній Європі сприяла німецька колонізація та загальноєвропейський процес розвитку міст.

У німецькій історико-правовій літературі акцентують на трьох зонах поширення маґдебурзького права. До першої зараховують поряд із містами маґдебурзького права, села, що використовували саксонське земельне та ленне право. До них зазвичай належали населені пункти на німецьких землях і в Пруссії.¹ До другої зони входили міста чеських, угорських, словацьких і польських земель, заселені німецьким населенням. Тут інколи траплялися села, де більшість мешканців становили німці. Третьою зоною поширення маґдебурзького права, на думку професора Вільгельма Ебеля, були східноєвропейські землі, де німецьке населення не відігравало вагомої ролі, а запровадженню маґдебурзького права сприяло залучення міст до європейської культури.² Можливість подібної організаційно-правової моделі міського самоврядування була безпосередньо пов'язана з розвитком комунального руху, що розгорнувся в містах Західної Європи в XІ - XIII ст., метою якого було закріплення прав і привілеїв міської громади (комуни), особистих свобод і майнових прав її членів, системи управління містом, повноважень, структури і порядку формування органів міського самоврядування. Причому одним містах доводилося добиватися цього за допомогою сили (переважно в Італії), іншим жадані права і свободи були даровані верховною владою в особі імператора, короля (Англія, скандинавські країни) або церквою (Франція). ³